Закарпатський Форум 'Уж Форум'
Українська Русский English
Фотоальбом Flash-Ігри
Новини Погода

Повернутися   Закарпатський Форум "Уж Форум" > Закарпаття > У нас на районі > Тячівський
Тячівський Тячів та Тячівський район

Відповідь
 
Опублікувати тему в ВКонтакте Опублікувати тему в Facebook Опублікувати тему в Mail.Ru Опублікувати тему в Живой Журнал Опублікувати тему в Twitter Опублікувати тему в FriendFeed Опублікувати тему в Google  Опції теми Опції перегляду
Старий 11.01.2009, 17:32   #1
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Exclamation

Легенди Тячівщини


ПРО БУШТИНО

Побутує кілька легенд про історію виникнення нашого селища, які дійшли до нас від наших предків через дідів і батьків.Цілком можливо, що якась з них має під собою реальний грунт. Одна з легенд розповідає, що першими поселенцями Буштина були в'язні Хустського замку і зігнані силою кріпаки. Життя їхнє було каторжне, важке. В'язням і кріпакам не дозволяли нікуди переселятися без дозволу пана. На роботу йшли під наглядом панських слуг, працювали без відпочинку. За найменшу провину їх жорстоко карали. Працювали далеко від домівок: йшли на розробки лісу та в солекопальні Тереблі, Шандрова (Олександрівки) і Солотвина. В легенді мовиться, що якось через поселення, де жили каторжники, проходили два панські слуги-наглядачі і побачили засмученого чоловіка, що сидів на загаті своєї хатчини. Вони спитали його: "Чого ти журишся?" Він махнув рукою і зажурений продовжував сидіти. Тоді один з наглядачів сказав по угорськи: "Бушов газо", в перекладі це означає "сумна хата". Так було дано назву Буштьогазо цьому поселенню.
У другій легенді мовиться про те, що коли наші предки з берега урочища Горб оглядали місцину майбутнього села (зараз урочище Долина), то побачили там цілу зграю лелек (бузьків), які бродили в густих травах, шукаючи здобич. Людям тут дуже сподобалося, і вони вирішили поселитись назавжди в облюбованій місцевості, котрій дали назву Бузькове село. Пізніше угорці, яким в той час належала територія Закарпаття, перейменували село на Буштьогазо.
Та на думку старожилів, найбільш імовірною є третя легенда. Ця оповідь дійшла до нас з темряви віків і збереглася в церковних записах та народних переказах.
У церковній хроніці, яка велася в "Місяцеслові", розповідається, що наші предки спочатку жили неподалік Хустського замку і належали тамтешньому панові. Вони займались землеробством і скотарством. Пани - феодали накладали на них високі податки, які не всі селяни могли сплачувати, і їх господарство поступово переходило до рук феодала, а частина селян розорялася через великі борги . Тому окремі з них змушені були втікати від свого пана і шукати собі нове місце, надіючись що там їм буде краще2.
Королева Єлизавета в грамоті від 1343 року проголосила, що селяни мають право піти від феодала тільки після одержання дозволу від нього та сплати повинностей. Почалося масове закріпачення селян нашого краю. А пізніше, за королівським декретом 1351 року тільки феодали мали право володіти землею, а селянам взагалі заборонялося переходити від одного феодала до іншого. Та не дивлячись на це, окремі, більш сміливі селяни втікали від свого феодала і влаштовувалися в іншому місці, гадаючи, що там їм буде краще. Феодали у своїх маєтках були повними володарями. Їм дозволялося втручатися в особисте життя залежних селян, чинити суд над ними.
І ось один мужній і завзятий селянин Іван Буща, таємно змовившись з чотирма іншими односельчанами - Тонієм Якобцем, Юрієм Андріишином, Микулою Пашом та Іваном Лукачем, одного весняного вечора разом із своїми сім'ями вирішили утекти від ненажерливого пана-феодала. Зібрали майно, яке в них залишилося, навантажили його на чотири скрипучі підводи (вози), упряжені волами, вивели з хліва три корови та кілька кіз і овець і вирушили до схід сонця у дорогу. Дорога була важка, бо доводилося їм блукати майже бездоріжними дубовими пралісами. І хоч Іван Буща не раз мандрував у цих краях, побував і в Углі та Грушеві, проте прийшлося їм довго блукати, шукаючи притулку в цих необжитих місцях.
Сіл було дуже мало і траплялись вони їм рідко, та й мандрівники старались обминати їх, щоб, бува, хтось не упізнав їх.
І ось восьмого дня вони зупинились на узліссі. З крутого узгір'я відкрився цікавий краєвид невеличкої рівнини, вкритої сухими минулорічними травами, очеретом і кущами, а далі, за шумливою річкою, стояли високі гори. На одній з вершин виднілись руїни невідомого замку. Іван Буща зняв з голови свою стареньку шапку, впав на коліна і три рази перехрестився, потім показав правою рукою на долину, що лежала перед ними, і сказав урочисто і спокійно: "З цією землею ми назавжди пов'яжемо свою долю, нехай благословить Господь оце нове місце. Тут житиме наш рід і майбутнє наше покоління. Тепер ви більше не будете нарікати на свою долю, бо ми знайшли землю, де залишимось назавжди і збудуємо кожен свою оселю. Ось вона, та земля, яку ми шукали. Я часто говорив вам про неї." І далі продовжував Буща: "Здрастуй, земле свята, нам дарована Богом! Бережи нас здоровими і розмнож нас від роду до роду на всі віки." І додав: "Ви знаєте, який сьогодні день?" - І з радістю вигукнув: "Юрія - 6 травня. Сам Господь дав нам благу вість про наше нове місце проживання. Через три тижні Свята Неділя, перша на нашому новому місці, даному нам Богом." Усі четверо побратимів разом із своїми сім'ями перехрестившись, повторили за ним ці слова.
Вони спустились з пагорба і, перейшовши через невеличкий холодний потічок, ступили в обійми нової землі. Скрізь було пустинно і дико. Густі прадавні ліси позаду них темнілися, починаючи від Горба, далеко-далеко аж до обрію. А там, по той бік Тиси, розляглися дрімучі букові хащі.
Кругом було чимало боліт, трясовин, над якими не стихав крик водяних птахів. Рідко ступала тут нога людини. Зате звірів скрізь було багато, бо ніхто не полював на них. В темних лісах блукав ведмідь, вишукуючи дупла дерев, з медом диких бджіл. Крізь густі і непрохідні чагарники продирались лисиця і дика кішка. А ось там спокійно пробігав олень, а з ним стадо ланей. Багато серн паслося недалеко від них. Високо, в сонячному небі над лісом ширяв цар птаства - гірський орел. Річки Тиса і Теребля були переповнені рибою та видрою. З голосом вітру і шумом дерев зливалося дзюркотіння річок. В усьому відчувалось буяння багатої непотривоженої природи. Земля чекала працьо-витих рук прибульців, які згодом використають її щедрі дарунки.
Іван Буща запропонував жінкам та дітям разом з обозом залишитись на деякий час на місці, а сам, з чотирма побратимами, подався шукати місце для розміщення колиб. Навкруги була мертва тишина. П'ятеро чоловіків продирались крізь зарослі. Невдовзі вони знайшли суходіл і, оглянувши його, вирішили, що це місце найбільш придатне для поселення.
Повернувшись, вони забрали рідних і скотину з підводами і стали кожен для своєї сім'ї розбивати місце для тимчасового житла - колиб. Ввечері, коли сонце спустилося за гори, всі зібралися разом біля колиби свого ватажка Бущі, щоб порадитись. Іван Буща, повернувшись обличчям на схід і перехрестившись, подякував Господові, що благополучно привів їх на цю землю і просив Всевишнього, щоб благословив їх і нових її мешканців та потомків, які будуть жити на цій землі.
Та весна була доволі холодною. Іван Буща у важкій дорозі сильно простудився і захворів. Невдовзі він помер, а перед смертю заповідав усім жити в мирі і дружбі, "бо в цих двох ділах буде ваша сила". І тут же просив своїх побратимів поховати його на Горбі, де вони вперше зупинились перед вибором місця поселення. Його останнім бажанням було, щоб в майбутньому там спорудили церкву.
Умираючи, ватажок Буща почесно передав свої повноваження найкращому другові - Тонієві Якобцю... Ще довго сиділи мовчки побратими біля могили свого ватажка. І ось тишу перервав Тоні Якобець. Він сказав: "Вже кі-лька тижнів ми живемо на землі, куди привів нас покійний Буща, проте і на сьогодні вона не має назви." І тут сказав Андріишин: "Назвемо цю землю Долиною, а наше поселення хай зветься, на честь покійного ватажка, село Буща". Вся громада підтримала його. Поховали Івана Бущу так, як він заповідав, на крутому узвишші.
Пізніше громада нарекла свого нового командира новим прізвищем - Командор Тоні. Так і посьогодні від перших наших поселенців ведеться родовід Комендарів, Андріишинів, Пашів і Лукачів. Згодом мадяри перейменували село Бушта на Буштафалов, а пізніше Буштьогазо - Буштино.
Всіх чекала пора важкої праці. Коли поділили між чотирма сім'ями землю, почали її обробляти. Викорчували кущі, зорали плугом і засіяли зерном. Незабаром збудували собі рублені з дерева хатинки, вкриті очеретом та соломою. Хати з хлівами та стайнями загороджували тинами з лози. З кожним роком більшала коло їхніх домівок площа оброблених полів. З кожним роком ставав багатшим урожай. Жито, овес, кукурудза хвилювались на полях, ставали дедалі чисельнішими стада їхньої худоби.
Минали дні, роки і століття, а працьовита громада поселення Буща поступово освоювала і окультурювала нові й нові землі. З року в рік розросталось село. Перші чотири хатини, в яких мешкало 26 душ, перетворились сьогодні, через 633 роки, у велике селище Буштино, в якому нараховується понад 2500 добротних будинків і понад 8500 жителів. Керував першим поселенням Буща, а його володіннями - вибраний громадою староста. Першим старостою в селі був Тоні Якобець-Комендар. Від імені всієї громади карав винних, мирив ворогуючих, розподіляв між членами громади їх обов'язки.
Кожен мав своє житло, кожен робив потрібну як йому, так і всьому селу справу. Жінки вели домашнє господарство, пряли, ткали полотно і шили одяг: сукні, сорочки, чоловічі шаровари, (холошні, гаті), тощо. Чоловіки пасли худобу, працювали в полі, в лісах, полювали на диких звірів, ловили рибу.
Нелегким, навіть тернистим був понад 630-річний шлях села. Та незважаючи на всі історичні незгоди і митарства, в устах потомків Івана Бущі завжди звучала рідна материнська мова, свято зберігалась православна віра східного обряду, прадідівські звичаї, традиції і духовна єдність.

З книги "Селищу Буштино - 630" Д. Копинця

Схожі теми
• Закарпаття: Що наболіло у мешканців Тячівщини? 
• Депутати Тячівщини зібралися на Форум 
• Легенди київського "Динамо" втретє зіграли зі спортсменами закарпатської Тячівщини 
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Krichfalushii
Старий 11.01.2009, 17:33   #2
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Демон Солотвинського солерудника

Багато століть тому, коли почали сіль у Солотвині добувати, проживав тут один солекоп. Приїхав здалеку заробляти на щоденний хліб важкою роботою. А був дуже бідний, не мав і хати. Подумав собі, що буде він жити під землею в шахті та весь час, не піднімаючись на землю, сіль добувати, щоб заробити грошей на хату.
Багато часу перебув у шахті спокійно, хоч і лякали його робітники, ніби там демони живуть. Та одної ночі, коли не спав, а рубав сіль, подумав собі за роботою:
— О, демоне, демоне! Скільки говорять люди, що тут живеш і велику силу маєш! То з'явися й допоможи мені сіль добувати.
Подумав і рубає сіль далі. Десь коло півночі змучився за роботою та й придрімав. Але очунявся і не кидав роботи, помалу розбивав велику брилу на менші. І проговорив:
— Демоне, демоне! Допоможи мені сіль рубати!
Нараз лиш чує він страшний грім. І бачить — перед ним розкрилася соляна скеля, з неї вийшов демон. Закричав демон громовим голосом:
— Просив ти мене, я тут, то чого хочеш!?
Бідний робітник перелякався, що кінець його життю, і не знав, що й сказати. То демон гучно запитав знову:
— Просив ти мене, я тут, то чого хочеш!?
Упав солекоп на коліна, благає:
— Не хочу я від тебе нічого, тільки життя мені лиши!
На це демон розсердився і закричав утретє, а так страшно, що соляні скелі потріскалися,
— Просив ти мене, я тут, то чого хочеш!?
«Буде як буде,— подумав собі робітник,— все одно раз доведеться помирати». І мовив:
— Поможи мені рубати сіль!
— Щастя твоє, що ти сказав,— прогримів демон.— Інакше був би тобі кінець. А тепер іди спати, я допоможу тобі. Лише заробітком по-братськи ділитися будемо.
Солекоп пішов, але від страху довго не міг заснути і слухав, як демон рубає скелі. А над ранок заснув. Пробудили його робітники, що прийшли на роботу. Як устав, побачив гору нарубаної солі. Що трапилося з ним — не сказав нікому.
Виплатили біднякові за сіль 320 срібних і 5 крейцерів. Дуже
втішився він: тепер буде за що хату купити. Але подумав, що треба і з демоном поділитися. Вночі пішов до шахти з грішми.
Раз лиш з'явився демон. Почали ділитися, присівши на дошку над великою ямою. Поділились, а останній крейцер не розділити. І каже солекоп:
— Я й так не заслужив цих грошей, бо сіль рубав ти! Бери собі цілий крейцер.
— Щастя маєш, що ти мені присудив його!—відповів на те демон. — Бо пропав би ти інакше навіки.
І віддав усі гроші бідному солекопові. Купив собі хату бідняк і вже
не був бідняком. Ще й сьогодні видно, де розкололася скеля від голосу демона шахти.

...
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Krichfalushii
Старий 11.01.2009, 17:34   #3
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Про село НОВОСЕЛИЦЯ (на Тячівщині)

Село Новоселиця лежить на схід від Королева над Тисою, щось на вісім кілометрів під горою Фразинул, коло румунського кордону. Село має стару дерев'яну церкву. Люди оповідають, що колись опришок Пинтя затяв до іконостаса тієї церкви своєю сокирою. Сокира зосталася в іконостасі. Ця сокира щороку виходить з іконостаса, а коли зовсім вийде, тоді й Пинтя має воскреснути.
Коли прийшли татари, всі мешканці села сховалися в лісах, лиш один чоловік, котрий не встиг утекти, сховався до дуплавої липи, яка росла коло церкви. Татари пограбували церкву, обклали її коноплями й підпалили. Чоловік дуже напудився і мимоволі закричав. Татари, перелякані, повтікали, а чоловік скоро загасив вогонь. Ще й тепер видко на церкві сліди пожежі. Видно і вирубані якісь слова й числа. Кажуть, що то імена й числа татарські.
Серед села є яма. Тут колись копали руду або вугля. Є ще тут один великий рів. Люди кажуть, що татари сховали до цього рову дзвін, який щоразу опівночі дзвонить.
Від села на схід є гора Кобила. Від заходу цієї гори — полянка, на котрій є Пинтєва криниця Коло криниці —
велика кам'яна плита. На ній вирізані якісь слова. Говориться, що ці слова вирізав Пинтя.
Вище від криниці є Пинтєва пивниця. У ній колись перебував Пинтя. До пивниці заходили залізною брамою. На середині пивниці є камінний стіл, на цім столі перед світовою війною вівчарі знайшли одну свічку.
На вершку гори Кобила суть сплетені три буки. Їх сплів Пинтя. З цього місця Пинтя стріляв на Хустський замок.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Krichfalushii
Старий 11.01.2009, 17:35   #4
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

ТЕРНОВО та ВІЛЬХОВЕЦЬ (на Тячівщині)

У долині Тересівки є велике село Терново. Старі люди розповідають, що теперішнє Терново перед походом татарів називалося Долиною. Частково це підтверджує й літопис, який зберігається в народнім музеї в місті Ясберень (Угорщина). На північній частині теперішнього села є поле, що досі називається Долиною. Тут і було село Долина. З одного боку села росло вільшання, а з другого — терня.
Коли татари перейшли Карпати, вони, щоб задати страху людям, загатили воду ріки Тересівки так, що ріка несподівано залляла цілу долину. Люди, котрі жили при ріці, рятувалися як могли. Одні перепливли через Тересівку у вільхові зарості, інші повтікали на береги між тернові густі корчі.
Як вода спала, ординці прийшли на місце, де було село Долина, спалили вцілілі хати, а людей, котрих знайшли живими, повбивали. Зосталися тільки ті, котрі встигли сховатися в густих лісах.
Коли татари відійшли, люди вже не відбудовували село на старім місці: одні лишилися жити на берегах між терновими кущами, інші — за рікою у вільховім лісі. Так виникло між терням село Терново, а у вільшанню — Вільховець.
У селі Вільхівці є багато сімей, які носять прізвище Гусак. Предки цих сімей плавали через ріку, як гусаки.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Krichfalushii
Старий 11.01.2009, 17:35   #5
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

ДРАГІВСЬКІ І КРИЧЕВСЬКІ СИЛАЧІ

На наш край не раз і не два нападали турки і татари. Одного разу вони напали на Хуст. Обступили його з усіх боків і хотіли розбити Хустський замок. Воєвода, що сидів у замку, дав знати до Драгова, аби люди ішли йому на поміч.
Зібралися двадцять силачів із Драгова і десять – із Кричова і пішли визволяти Хуст. Прийшли туди вночі. Турки і татари спали, обгорожені возами. Як увиділи се силачі – та назад у свої села, за смолою. Ще й не зоряло, а они уже вернулися. Вимастили тихо вози смолою і підпалили.
Як вони почали горіти, піднявся ґвалт. Турки з татарами почали тікати, а драгівські і кричевські силачі почали молотити їх кіллям. До ранку вибили всіх.
Воєвода за це тим силачам дав нямешство – звільнив їх і їх рід від служби у війську та від панщини. І бандури (охоронці пана) на них не мали владу.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Krichfalushii
Старий 11.01.2009, 17:36   #6
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Легенда про добро
(Кричівська)

В одного чоловіка було багато скота. Давним-давно люди пасли худобу тільки на полонинах. Одного разу скотар заночував там. Вночі до худоби підкрадається вовк, підходить до скотаря і стає перед ним. Показує свою лапу чоловікові і гірко плаче, простягаючи її уперед, бо в неї зайшла гілляка. Чоловік здогадався, що вовк просить допомоги і витяг велику гостру гілку. Відпустив вовка, ще й прив'язав кусочок сала. Вовк уклонився низенько головою і пішов.

Коли настав голод, цей скотар вирушив далеко в інший район шукати хліба. Там він зустрів чоловіка, який був вовком. Той його відразу впізнав і дав йому багато хліба. Так і була врятована сім'я від голодної смерті. За добро добром платять.

...
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Krichfalushii
Старий 11.01.2009, 17:37   #7
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Легенда про повітрулю
(записана в Кричеві)

У давні часи жив лісник із дружиною. І в них була дочка. Незабаром мати померла. Зосталися самі батько і донька. Батько не женився, тому що дуже любив свою доню. Дівчина виросла, стала вродливою. Одного разу пішла вона в ліс по гриби і зустріла хлопця. Кожний день вона зустрічалася з ним на одній полянці. Раз дівчина прийшла, а його довго не було, вона вже хотіла йти додому, та він вийшов із-за дерева. Дівчина й питає: "Що тебе сяк довго не було?". А він каже: "Ти докажи мені, що любиш. Піди і відріж батькові голову". Пішла вона додому і каже: "Батьку, потьте допоможіть дрова понести".
Він пішов і схилився за дривом, а вона відтяла йому сокирою голову, взяла її за волосся і понесла в ліс. Хлопець був уже там. І каже він їй тепер: "Я повірю тобі, тільки потанцюй з нею". Танцювала вона, танцювала до тих пір, що її не стало помітно. Стала вона вітром. Бродить дотепер і крутиться із батьковою головою.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Krichfalushii
Старий 11.01.2009, 17:37   #8
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Лінива дівка (записана в Кричеві)

Одна дівка нигодна ся була уддати. Та й ще ни знала прясти. Одного вечора прийшли до них свати, і мати її зачала бити. Легінь звідує: "За що її б'єте?" А мати каже: "За то, що всі стріхи попряла". Так они засватали її і пушли думу. А мати юй кужіль навила та каже: "Іди у пусту хижу і доки не опрядеш та думу не йди". І она пушла.

Прийшла до хижі та велла кужіль на піч, а сама зачала ревати. В пуночі прийшли дві босоркані. І дівка розповіла їм, що привело її сюди. Вони кажуть: "Як будеш уддаватия, ми зайдемо до хижі та бісся ізрадовала та обцьолювала нас". І дівка согласилася. Пруйшло немного часу і в неї свадьба. Всі сидять за столом, гостятся, а двері відччинилися, і зайшли босоркані. Молодиця встала та каже: "Горазд що прийшлисте, маточки".
Обцюльовала їх. А жених звідує її, защо такі губаті. І вона обманула його так, як юй казали: зато, що много пряли. Вун і каже: "Нігда не будеш прясти, абісь не била таков страшною".

Айбо як за гуд ходили в пурватих сорочках, та жона почала прясти, і губа юй не росла. А чоловікові вона розказала всю правду.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Krichfalushii
Старий 11.01.2009, 17:38   #9
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Руське Поле (на Тячівщині)

Було велике поле, на якому ніхто не жив, лише худоба пасла. І називали його Пусте Поле. А потім на ньому почали орати. То вже було за панщини.
За панщини людей запрягали у плуги і ними орали. І люди піднялися на панів. З косами, з вилами, з сокирами. А пани привели вояків. І немало людей було убито. І стали те поле називати Кривавим.
Дехто каже, що Кривавим Полем називали село раніше. На полі, де тепер село, була битва з татарами, та много людей впало.
А пани назвали його Панським. По-угорськи Урмезіово. То так у документах. А люди називали його Кривавим Полем.
Коли стерли панщину, то уже не можна було називати село Панським. І його назвали Руським Полем. Бо жили в ньому русини. І тепер живуть. Русини – то українці
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Krichfalushii
Старий 11.01.2009, 17:46   #10
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

БУЙВОЛИ

Коли турки нападали, то християни від них тікали. Турки йшли з Ардянщини, дійшли були до Сигота, відти вернулися. Один християнин тікав від турків і пригнав із собою буйволів.

Він поселився у Кричові. Там і були буйволи. Відти поширилися в інші села - у Крайниково, Сокирницю, Буштино, Велятино, Стеблівку.
Чому держали буйволів? Бо молоко у них густе, таке, як сметана. Буйволиця 3-5 літрів дає на дойку. А головне, що буйволи не вибагливі - таке з'їдять, що корови би не їли. Їм треба лише болото, теплу воду. Любили коло Помийниці у товах вилежуватися. та коли пасовищі для буйволів зробили коло Тиси, то буйволи почали простужуватися, бо вода в Тисі студена. Тому і буйволів стало менше.
***

У цих селах і нині є буйволи й буйволиці. На фото: буйвол і буйволиця у Кричові (фото зроблено влітку 2008 року):
Мініатюри
Копия Буйволи.jpg  
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Krichfalushii
Відповідь

Ключові слова (Теги)
krichfalushii, krychfalushi, кричфалушій, редагувати


Тут присутні: 1 (користувачів: 0 , гостей: 1)
 
Опції теми
Опції перегляду

Ваші права в розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете відповідати
Ви не можете додавати вкладення
Ви не можете редагувати повідомлення

BB code is Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +2, Поточний час: 02:48.


bigmir)net TOP 100