Закарпаття у дзеркалі літератури - Сторінка 5

**szantai** · 02.05.2009, 20:19

Тетяна Лiхтей

Як обнiжками мурашки в полi
дрiботять по Корзо парасолi.
I пiд кожним грибопарасолем
причаїлась одинока доля.

**szantai** · 02.05.2009, 21:07

* * *
СВЕТЛАНА БРИЧКОВА

Мой Маленький город
над тихой рекою...
он часто во сне
не дает мне покоя,
там нет этажищ-
три, четыре - не выше,
сквозь зелень видны
черепичные крыши.
В кипени сирени,
в черемушной цвети
он благоухает
весной на рассвете.
Там есть одно место...
есть сквер над рекой
его мы сажали когда-то с тобой
Мы тонкие прутики
в землю сажали...
ну,что же вы,клены,
меня не узнали?
А я вас узнала!
вы - память моя
про те, моей юности
давней года.
Мой маленький город,
пропахший цветами,
спасибо за память,
которая с нами.

(В июне 2008 года ушла из жизни Светлана Бричкова - прекрасный и добрый человек, поэтическая натура. Она преподавала историю в Ужгородской школе № 5. Был издан сборник её стихотворений).

**szantai** · 02.05.2009, 21:21

Ужгород

Город сирени и сакур,
Город магнолий и роз, -
Духом воскреснет в нем всякий,
Кто испытал их наркоз.
Ужгород лоз виноградных,
Ужгород липовых сот...
Тех, кто уехал, обратно
Силой могучей влечет.

Л. Кудрявская

**szantai** · 02.05.2009, 21:46

Володимир Ладижець

ПІД СТІНАМИ УЖГОРОДСЬКОГО ЗАМКУ

Щорання спиняюсь над спіненим Ужем,
Де замок горбатий на скелях стоїть.
Він чорні бійниці від сонця примружив,
Вдивляється в мене з глибоких століть.

Привіт, дідугане!
Із вереском-криком
Він зграїща галок жбурляє з дубів.
І терни під муром їжачаться дико,
Колючим кожухом сповзаючи в рів.

Не хмурся.
Ніхто вже не крикне: — До бою!
Не вимахне факелом над ворітьми,
Не рушить кісток, що лежать під тобою,
Не викличе ворога знову з пітьми.

Немало лягло їх навколо в долинах
У лютій неславі,
У чорній ганьбі!
Ти добре служив нам, старий слов'янине,
Тому, як живому, вклоняюсь тобі.

1963

**szantai** · 02.05.2009, 21:56

КНЯЗЬ ЛАБОРЕЦЬ

Ой у городі та в Ужгороді
Великий смуток настав в народі.
Великий смуток, журба велика,
Бо край напала ватага дика.

Як ясне сонце заступлять хмари,
Так в край наш руський впали мадьяри.
Йшли, палили городи і села,
Замовкла руська пісня весела.

Вже од города од Мукачева
Надходить орда та Арпадова.
І зажурились старі і діти:
«Що нам чинити, де нам ся діти?».

А князь Лаборець, той руський борець,
Кличе боярів у княжий дворець.
Кличе боярів радити раду,
Як зберегти і народ, і владу.

А одні кажуть: «Здаймось, мирімся»;
А другі кажуть: «З ворогом борімся!
За віру биймось і за свободу,
Поддержим чесне ім'я народу!».

І всі імились народ хранити,
Малі і старші, жони і діти.
Повиходили всі на окопи —
І падає ворог долу, мов снопи.

Та врагів була страшенна сила,
Як ріка чорна город залила.
Та плачуть мужі, жони і діти:
«Що нам чинити, де нам ся діти?».

І князь Лаборець голову хилить
І сивий волос по землі стелить.
Серце стискає смуток великий:
«Городе славний, прощай навіки…».

А слуга вірний Лаборцю каже:
«Сідай на коня, наш милий княже,
Утікай, княже, по чистім полі»,
Щоб не попасти в ярмо неволі».

Іде Лаборець на бистрім коню…
Біжать мадьяри за ним в погоню.
Аж над рікою князя імили,
Голову сиву з плечей здіймили…

Так над рікою вбили Лаборця —
І зчервонила ту воду кровця.
Одтогди річка та Лабориця
На вічну пам'ять князеві зветься.

Марійка Підгірянка

**szantai** · 02.05.2009, 22:12

Шандор Петефі, 1847 р.

В МУКАЧІВСЬКОМУ ЗАМКУ

Тут чи ні червоний стяг свободи
Зріні Ілона угору піднесла?
Нині це — пристанище хоробрих —
Для рабів безсилих пристань зла.
І кайданів брязкіт долинає
Через сірі стіни кам'яні —
Не боюся я піти на страту,
Але ця тюрма страшна мені.
Гордо ходить, голову піднявши,
Зовсім юний в'язень по валу.
Мабуть, його думи, як і погляд,
Подолали далеч немалу.
Швидко йде, напевно, тут недавно,
Силу ще не вбили чорні дні.
Не боюся я піти на страту,
Але ця тюрма страшна мені.
Нахиливши голову додолу,
Ледь іде змарнілий раб старий.
Висхло тіло, ланцюги, напевно,
Важчі стали, аніж він самий.
В погляді вже темінь каламутна,
Згасло світло в їхній глибині.
Не бояся я піти на страту,
Але ця тюрма страшна мені.
Юний в'язню, глянь, як ліс буйнує,
Він отак цвістиме і тоді,
Коли вийдеш із тюрми, та вкриє
Сніг страждань надії молоді.
А тебе, старенький, вже покинуть
І кайдани, й біди всі земні.
Не боюся я піти на страту,
Але ця тюрма страшна мені.
Стогін, стукіт чую з підземелля,
І ножем по серцю ріже біль.
Я на волі — й ніби божевільний,
Геть, чим швидше утекти звідсіль!
Черв'яки і на душі, і в тілі,
Хто внизу, на смертоноснім дні…
Не боюся я піти на страту,
Але ця тюрма страшна мені.

З угорської переклав Микола Рішко

**szantai** · 02.05.2009, 22:24

Осінь у Карпатах

На сотні струн Карпати грають.
Шумить, гуде сріблястий бук.
Калини кетяги над плаєм
Самі аж просяться до рук.

Спустились череди в оселі,
Сліди засипав жовтий лист.
Прудкий олень на голій скелі
Склика табун, як той горніст.

І наче хвиля в час приливу,
Луна по лісу загула,
Злякала білку полохливу,
Що виглядала із дупла.

У небі, вицвілім за літо,
Кружляють довго журавлі.
Як тяжко, мабуть, їм летіти
У даль від рідної землі!

На шпиль Говерли вчора вранці
Згромадив хтось біленький стіг...
І дятел зразу ж на морзянці
Всіх сповістив про перший сніг.

В. Ладижець

**szantai** · 02.05.2009, 22:41

Іван Чопей

ПІСНЯ ПРО МУКАЧЕВО

Де Латориці срібні хвилі
В зелені б'ються береги,
Розквітло в сонячній долині
Чудове місто навкруги.
О, місто творчого дерзання
І заповітних мрій політ,
Мукачево моє кохане,
Прийми синівський мій привіт.
Ростеш, мужнієш з кожним роком
В живім вінку садів рясних.
Ти вийшло на шляхи широкі
Нової юності й весни.
Лиш диво-замок старовинний -
Цей свідок історичних бур -
Розповіда, як незборимі
Долали предки жах тортур.
А нині замок - свідок волі,
Що над Карпатами зійшла,
Нових турбот, нової долі
І творчих злетів джерела.
Я славлю місто в Закарпатті -
Колиску предків-русинів -
Його історію багату,
Його невтомних трударів.

**szantai** · 02.05.2009, 22:57

* * *

Синевир, голубий, Синевир...

А пiд вечір - ну зовсiм, як кобальт.

Тут пускаються гори у вир

I жар-птичим закльовують дзьобом,

А смереки, старi, пралiси,

Витанцьовують вiдьомськi ритми:

Ти не спи, ти не спи, ти не спи,

Бо прокинешся - схочеш завити.

Тут до тебе опiвночi мчать

Синь i Вир на баранi весiльнiм,

Як закрутять, затягнуть у гать -

Порятують лиш ранiшнi пiвнi.

Т. Лiхтей

**szantai** · 02.05.2009, 22:59

* * *
Сонце сходило за гуком,
Ні, не сходило – спливало.
Простягав до нього руки
Пишний бук над перевалом.
А воно на руки – хустку
З променистого серпанку...
Як ласкава Ксеня з Хуста –
Ясинівському Іванку...
А мені?
Мені, старому,–
Все зціляюча «Свалява»,
Тепла злива після грому
Й Ковпакових рейдів слава.

* * *