Закарпаття у дзеркалі літератури - Сторінка 2

**szantai** · 18.03.2009, 16:50

В. Шершун
РІДНЕ МІСТО МОЄ

Я горджусь народженням у місті,
Що пульсує тисячу вже літ!
Ужгород в карпатському намисті —
Вкраплена перлина в диво — світ!!!

Струни міста літом і зимою
Грають сонцем. Снігом чи дощем...
Замок в золоті осінньою порою
В тайнах часу брязкає ключем...

Корзо шпацери приймає молодіжні,
В каву напускає тумани...
Слухає співбесіди одвічні:
«Молодь не така, як ми були!»

Ніжно весни в місті будять мрії,
Цвітом сакури всміхається в вікно;
Понад Уж виманюють надії,
Щоб вплести їх в романтичне тло.

Дзвони храмів котять хвилю віри;
Божі янголи торкаються людей...
А церковні благодатні співи
В небо відпускає соловей.

Я горджусь народженням у місті,
Що є сивим. Й вічно молодим!
І нехай в своїм з Карпат намисті
Буде Ужгород навіки осяйним!

**szantai** · 18.03.2009, 16:55

Петро Скунць

У краю Карпатському над Ужем
кочовому ворогу на зло
горде місто воїном і мужем
із душі слов’янської зросло.

Заплелось весняне буйноквіття
в грізні мури, в спомини старі,
і стоять спресовані століття
на зеленій Замковій горі.

В тиші парку і в музейній тиші
вчує той, хто не шукає сну,
як тече історія і дише
у сучасність нашу голосну.

Моє древнє праслов’янське місто,
ти росло наперекір вітрам.
В твою душу смерть хотіла влізти,
але ти здіймало в небо храм.

Але місто — то не тільки мури,
і коли натомить сіра путь,
рідні липи, рідні вже сакури
нас весняним цвітом обдадуть

**szantai** · 18.03.2009, 17:11

Юрій Шип
УЖГОРОДСЬКИЙ ОМОФОР

На горі священній
Хресний омофор:
В Ужгороді древнім
Величний Собор...
Височить Знамено.
Богочоловік
Подає щоденно
Світу з нього лік.
Він — жива Надія,
Віра християн,
Зцілення від змія —
П’ять Христових Ран,
Клич любові Бога,
Вічності єлей,
Істинна дорога
Для усіх людей...
Хто бере на себе
Сам Його Хреста,
Жде того у небі
Красота свята.
(Як сурмач — Архангел
Гучно засурмить...),
І нова настане настане
Воскресіння (!) мить.
І життя, і силу
Бог нетлінну дасть...
Господи, помилуй,
Хрань нас від нещасть.
Древо найсвятіше —
Твій, Владико, Хрест.
Вилікуй Ним грішне
Житіє... з небес.
Злоби побідитель
Ти на Нім Єси —
Людям відкупитель
Вічної краси:
Для сліпих — прозріння,
Світла й правди перст...
Джерело спасіння —
Господи, Твій Хрест!

**szantai** · 18.03.2009, 17:32

Ласло Балла
УЖГОРОД. ЗАХІД СОНЦЯ

Може, тут Альпи зійшлись ненароком?
Хмара похмура над замком високим...
Сонце крізь неї прорвалось гаряче,
Малесенька ватра вівчарська неначе.

На верховині, ламаючи тіні,
Тремтить боязке, невиразне проміння
І розчиняється в синій оселі,
Мов нетривкі золоті акварелі.

Уж тепер тихий, темний, відвертий.
При березі стали розтріпані верби.
Будується дім і сумує сьогодні:
Гадає, чи теплі в людини долоні.

Заграють вогні, і відразу, здається,
Тепло розіллється від серця до серця,
І тіні сховаються почорнілі —
Засне упокорене дзеркало хвилі.

...Кажуть: ніде і ні в якому краї
заходу сонця такого немає.
Я знаю і це відчуваю незмінно,
Бо тут моя доля, моя батьківщина.

Малой · 19.03.2009, 14:22

Ух, красотища яка!

szantai, Спасибо!

**szantai** · 21.03.2009, 11:42

Спасибо и вам всем! Рада, что тема понравилась. Буду продолжать в том же духе. Приглашаю всех к сотрудничеству!

alraune · 21.03.2009, 18:01

Дозвольте приєднатись)) В продовження теми - чудовий вірш, щоправда не знаю, хто його автор (якщо, комусь відомо, прошу вказати), але дуже гарно:

"Закарпаття"

Я із неба твого́ беру силу,
із річок тво́їх жвавість я п"ю,
і яка б мене доля не била,
і які б я шляхи не сходила,
я до тебе всері́вно верну́.

Я в озерах черпаю надію,
мені гори твої́ - що брати,
ради тебе у щастя я вірю,
твої́й вроді,як вперше, радію,
і в моїм серці завжди лиш ти.

Я тебе вбережу, відігрію,
відбудую, зведу із колін,
лиш для тебе живу я і мрію,
лиш тобі мій глибокий поклін!

**szantai** · 22.03.2009, 03:10

Alraune, вірш дуже гарний, але відразу, на жаль, не можу пригадати автора...
--------------

І. Шмулига

Іршавська земля

Є райські куточки на срібній землі,
Яких ані купиш, ні візьмеш у борг.
Тут люди привітні - дорослі й малі.
Тут праця у шані і пісня, і Бог.

Тут гори цілують небесну блакить,
Колоссям тугим паленіють поля.
У вербах плакучих Боржава дзюрчить,
Казково цвіте благодатна земля.

В струнких верховинців і лемків міцних
Іршавщина в світі на карті одна.
У сонячних гронах і вишнях рясних
Нам предками й Богом у спадок дана.

* * *
КРАЄВИДИ ІРШАВЩИНИ (фото Михайла Раковці):

alraune · 22.03.2009, 15:05

szantai, якщо згадаєте, позначте будь-ласка. Дякую. А ось ще один вірш молодого закарпатського поета Андрія Любки:

Петрові Мідянці

Келих, чарка - вже по косовиці,
в сутінках дріма гірський сувій...
Наче рідкісні на плаєві косиці,
Пишеш тексти зболені свої.
Може дощ багаття загасити,
Може бити у лице навскіс.
В темряві горять твої молитви,
До богів і гір, і до беріз.
Там, де суть і сутінь творять сутність,
де дерев затихлі ланцюги,
Там живе тендітна самобутність
снів твоїх, і слів твоїх сади.
Де лише уповні, а не трохи
твориш ти карпатський наш Коран,
Дивиться на тебе ця епоха.
Молиться за тебе Піп Іван.

**szantai** · 29.03.2009, 01:21

Володимир Фединишинець

Експерементальна джазова мелодія зі звуком "Ж" на тему "Ужгород - Париж"

1.
Париж - не Ужгород.
Не Ужгород - Париж.
Яка ж прекрасна паралель облич!
Бо щось тут спільне є.
О, спільна ж буква "Же".
Притишено ясне мистецьке протеже.
Париж - не Ужгород.
Уж-город - не Париж.
Ой неповторна паралель облич!
І грати не полиш!
І звук цей не облиш!
Не загуби!
Труби!

2.
Ужгород - в центрі Європи
(Я виміряв. Не вірите? Тож перевірте,
Переміряйте, будь ласка!)
Це - мій Париж, мов у центрі світу.
Отже, я живу-таки у центрі свого Парижа
Зі своєю коханкою-парижанкою, -
У центрі Європи, у центрі світу!

3.
Гей же, Ужгород!
Ай же, Ужгород!
Отже, Ужгород!
Адже, Ужгород!
Той же, Ужгород!
Таж-бо, Ужгород!
Отже, Ужгород!
Гей же, Ужгород!

* * *