Закарпатський Форум 'Уж Форум'
Українська Русский English
Фотоальбом Flash-Ігри
Новини Погода

Повернутися   Закарпатський Форум "Уж Форум" > Закарпаття > Історія й культура Закарпаття
Історія й культура Закарпаття Історія, культура, природа й інші невичерпні цінності Закарпаття

Відповідь
 
Опублікувати тему в ВКонтакте Опублікувати тему в Facebook Опублікувати тему в Mail.Ru Опублікувати тему в Живой Журнал Опублікувати тему в Twitter Опублікувати тему в FriendFeed Опублікувати тему в Google  Опції теми Опції перегляду
Старий 25.05.2009, 16:51   #21
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 229 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Дуже часто можна переконатися в тому, що історичні відомості, які базуються на переказах старожилів, мають відмінності...

Село Кричево розташоване на лівому березі річки Теребля. Письмові згадки про село датуються 15 ст., хоча на його території люди проживали ще в часи палеоліту. Про це свідчать знахідки кам'яних знарядь праці в урочищі «Городище». Це було укріплене поселення на високому горбі, що обночаснно слугував і берегом річки Теребля. В давнину кричівці займалися землеробством, скотарством, рибальством та збиральництвом.

У 1241 році монголо-татарська орда, близько 40 тисяч, вдерлася на територію Закарпаття. Війська угорського короля Були розбиті монголами. Монголо-татарські загони розбрелися по всьому Закарпаттю, грабуючи та знищуючи все на своєму шляху. В народі монголів називали «песиголовцями». Не оминули вони і наше село.
За переказами, жителі ближніх сіл збиралися разом, щоб дати відсіч ворогам.
Вирішальна битва відбулася в урочищі «Котова Яма». Монгольський загін був повністю знищений місцевими жителями. Кричівці захопили багато трофеїв, в тому числі були і такі екзотичні тварини, як буйволи, яких монголи вивезли із захопленої ними Північної Індії. Це не тільки екзотичні, одомашнені свого часу, а й доволі практичні тварини, які допомагали людям вижити за складних природних умов. Особливо буйволам припали до душі наші болота та рослинність. За іншою версією, буйволів завезли з Болгарії або Румунії. Буйволи надзвичайно витривалі тварини, однак зараз з їхньою популяцією на Закарпатті проблеми. Їх чисельність невпинно скорочується. Свого часу сільське стадо налічувало майже чотири сотні голів. Нині ж цих тварин у селі 15, і серед них — лише один буйвол.

У 1514 році під керівництвом Дьєрдя Дожі почалося антифеодальне селянське повстання, яке переросло в загальноселянську війну в Угорщині. В цьому повстанні брали участь і вихідці з нашого села.

У ХVІІ столітті в урочищі «Тийтерів берег» декілька монахів збудували невеличку дерев’яну церкову. Тепер ця церква перенесена в село Колодне і є пам'яткою дерев'яної архітектури. Зроблено церкву без єдиного цвяха.

Коли до влади прийшли угорці, то почалася масова мадяризація населення. Тим мешканцям, які добровільно приймали угорське підданство, надавалися всілякі пільги: наділяли земельні ділянки, звільняли від сплати податків. Цих людей переводили в ранг угорських дворян. Є різні версії про походження назви нашого села. Найвірогідніша верясія — назва села походить від феодала Крича, якому це село належало.
Взагалі в селі в основному три прізвища: угорське — Кричфалушій, румунське — Стойка та австрійське — Бенца. Тобто, прізвища тих національностей, які були при владі на Закарпатті в різні часи.

В Кричеві зараз збудовано дві церкви: Різдва Богородиці та храм Петра і Павла (недобудований).
Зараз більшість населення виїжджає на заробітки: в Чехію, Словаччину, Іспанію, Португалію, Росію.

Тетяна Б.
Мініатюри
Краєвиди Кричева.jpg   Кичево.jpg  
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 25.05.2009, 16:52   #22
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 229 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Дуже часто можна переконатися в тому, що історичні відомості, які базуються на переказах старожилів, мають відмінності...

Село Кричево розташоване на лівому березі річки Теребля. Письмові згадки про село датуються 15 ст., хоча на його території люди проживали ще в часи палеоліту. Про це свідчать знахідки кам'яних знарядь праці в урочищі «Городище». Це було укріплене поселення на високому горбі, що обночаснно слугував і берегом річки Теребля. В давнину кричівці займалися землеробством, скотарством, рибальством та збиральництвом.

У 1241 році монголо-татарська орда, близько 40 тисяч, вдерлася на територію Закарпаття. Війська угорського короля Були розбиті монголами. Монголо-татарські загони розбрелися по всьому Закарпаттю, грабуючи та знищуючи все на своєму шляху. В народі монголів називали «песиголовцями». Не оминули вони і наше село.
За переказами, жителі ближніх сіл збиралися разом, щоб дати відсіч ворогам.
Вирішальна битва відбулася в урочищі «Котова Яма». Монгольський загін був повністю знищений місцевими жителями. Кричівці захопили багато трофеїв, в тому числі були і такі екзотичні тварини, як буйволи, яких монголи вивезли із захопленої ними Північної Індії. Це не тільки екзотичні, одомашнені свого часу, а й доволі практичні тварини, які допомагали людям вижити за складних природних умов. Особливо буйволам припали до душі наші болота та рослинність. За іншою версією, буйволів завезли з Болгарії або Румунії. Буйволи надзвичайно витривалі тварини, однак зараз з їхньою популяцією на Закарпатті проблеми. Їх чисельність невпинно скорочується. Свого часу сільське стадо налічувало майже чотири сотні голів. Нині ж цих тварин у селі 15, і серед них — лише один буйвол.

У 1514 році під керівництвом Дьєрдя Дожі почалося антифеодальне селянське повстання, яке переросло в загальноселянську війну в Угорщині. В цьому повстанні брали участь і вихідці з нашого села.

У ХVІІ столітті в урочищі «Тийтерів берег» декілька монахів збудували невеличку дерев’яну церкову. Тепер ця церква перенесена в село Колодне і є пам'яткою дерев'яної архітектури. Зроблено церкву без єдиного цвяха.

Коли до влади прийшли угорці, то почалася масова мадяризація населення. Тим мешканцям, які добровільно приймали угорське підданство, надавалися всілякі пільги: наділяли земельні ділянки, звільняли від сплати податків. Цих людей переводили в ранг угорських дворян. Є різні версії про походження назви нашого села. Найвірогідніша верясія — назва села походить від феодала Крича, якому це село належало.
Взагалі в селі в основному три прізвища: угорське — Кричфалушій, румунське — Стойка та австрійське — Бенца. Тобто, прізвища тих національностей, які були при владі на Закарпатті в різні часи.

В Кричеві зараз збудовано дві церкви: Різдва Богородиці та храм Петра і Павла (недобудований).
Зараз більшість населення виїжджає на заробітки: в Чехію, Словаччину, Іспанію, Португалію, Росію.

Тетяна Б.


А за цими горами - с. Мала Уголька.
Мініатюри
Краєвиди Кричева.jpg   Кичево.jpg  

Останній раз редагувалося szantai, 25.05.2009 в 17:03
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Малой
Старий 25.05.2009, 17:19   #23
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 229 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Загадки історії Заневського монастиря

Відомий Заневський монастир в Полонинах знаходиться в гірській місцевості на території Тячівського району в диких первісних лісах Карпатського біосферного заповідника.
Крім вивчення історії монастиря, до якої останній час привертають увагу багато науковців, дослідників, інтерес до древньої Заневської обителі активно підживлюється і у зв’язку з канонізацією у вересні 2008 року відомого сповідника та подвижника благочестя Православної Церкви на Закарпатті – архімандрита Іова (Кундрі).
Без сумніву, Заневський монастир у свій час був осередком духовної культури на Закарпатті і за загальним переконанням церковних дослідників це — найперший Православний монастир нашого краю. Цікавить не тільки історія монастиря, але й ідентифікація з нині існуючими двома відомими Православними святинями Мараморощини. Це: Свято-Успенський жіночий монастир в селі Угля та Свято-Дмитрівський храм в селі Мала Уголька, саме який ідентифікують з місцем древнього Заневського чоловічого монастиря.

Перші історичні відомості про Заневський монастир в Полонинах своїм корінням сягають сивої давнини, а початок його заснування історики відносять до раннього домонгольського періоду.
Постає питання, що торкається безпосередньо розташування монастиря.
У зв’язку з повідомленням про монастир в Полонинах в тексті Іпатіївського літопису від 1262 року дослідники розуміли різні монастирі і в різних місцях. Так, наприклад, І.Мицько стверджував, що Полонинський монастир знаходився в західній частині Галиць-кого князівства, можливо — на Підгір’ї. Огицький Д.П. вважав, що місцезнаходження Полонинського монастиря взагалі невідоме. Я. Головацький під Полонинським монастирем розумів Угольський, І. Сенько говорить, що на користь версії Головацького звучить факт, «що хребет між Великою Уголькою і Малою Уголькою і тепер називається Полониною». Відомий історик Руської Православної Церкви, митрополит Московський і Коломенський Макарій (Булгаков), посилаючись на Іпатіївський літопис, також висловлює думку, що слово «Полонинський», можливо, не власне ім’я, а вказує на те, що монастир був у полонині — долині Карпат. На думку Генсорського А. І., «літописна полонина — це східна частина Карпатських гір» і знаходиться біля Коломиї. Ідентифікується «монастир в Полонинах» зі Східними Карпатами і в інших джерелах.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 25.05.2009, 17:22   #24
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 229 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Є багато дослідницьких думок відносно першої літописної згадки про Заневський монастир в Полонинах. Однак, доцент кафедри теоретичного та аналітичного Богослов’я Ужгородської Української Богословської Академії ім. св. Кирила та Мефодія, диякон О. Монич припускає, що Заневський монастир все-таки знаходиться в східній частині Закарпаття — Мараморощині, в долинах великих річок: Уголька, Теребля та оточений невеликими потічками і притоками: Мала Уголька, Велика Уголька, Одаріа. Крім того, Заневська обитель (г. Заневка знаходиться лише на одному з хребтів г. Менчул біля вказаних територій, а не в інших місцях).
В історичних працях, дослідженнях та наукових публікаціях древній монастир називається Угольським (Оугольським). В публікаціях ХХ століття зустрічається назва «Углянський». Виникає питання, чи це був той монастир, що сьогодні знаходиться у селі Угля, чи той, що розташований за 12 км на північ від Углі, в селі Мала Уголька.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 25.05.2009, 17:26   #25
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 229 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

З народних переказів відомо, що перші згадки про село Углю датуються 1389 роком. Перший перепис села відбувся у 1404 році переписчиками з міста Будапешта, що і послужило початком писаної історії села Углі. В історичній літературі розповідається про те, що село Угля в давнину було розташоване в мальовничій долині двох потічків Малої і Великої Угольки. Дотримуючись логіки поселень, їхнього виникнення та розвитку, слід відмітити, що малі села історично були древнішими. Знаходилися в горах. Саме з гір люди переходили на проживання в низовини.
Сама назва сіл Мала Уголька, Велика Уголька, Угля пов’язані між собою. Вказані села розвивалися в поступовій осілості людей в низовинах, куди вони спускалися з гір. О. Монич припускає, що цілком ймовірною і логічною могла бути така картина, коли спочатку життя започатковувалося в горах біля Полонини, чому сприяли всі сільськогосподарські та інші чинники. Отже, скоріше всього, саме в Малій Угольці знаходився Заневський монастир.

За словами О. Монича, безперечним фактом існування Угольського монастиря ХІV ст. є знайдена науковцем О.Оросом у жовтні 1980 року бронзова печатка Угольського монастиря. Згідно з палеографією печатка ручної роботи, діаметром 44 мм була виготовлена у другій половині ХІV ст. На печатці міститься напис: «Печать Монасьтира Оугольського Воськресения Христова».
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 25.05.2009, 17:29   #26
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 229 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Наступна плутаниця, за О.Моничем, — це назва скитів Угольського монастиря. Раніше Заневський монастир охоплював велику територію, радіусом 15020 км. В сучасних дослідженнях можна прочитати таку стандартну замітку: «Углянський монастир володів скитами, на місці яких згодом виросли села Мала і Велика Уголька, Колодне, Кричово, Драгово, Одарово, Вільхівці. Про це свідчать і назви урочищ, які залишилися. Вони, головним чином, названі іменами монахів, які були настоятелями скитів: Герасимово, Карпиново, Маркулово, Луково, Романівка. А в Малій Угольці частина села називається — Монастир. Відомо, що в Одарівському скиті був дерев’яний храм, збудований в 1470 році, який в кінці ХVІІІ ст. був перевезений в село Колодне, де храм стоїть до сьогоднішнього дня».
Вказану думку ніхто не відкидає. Питання, кому належали вказані скити — Углянському чи Угольському монастирю, залишається до певної міри відкритим, хоча, як переконаний О. Монич, історична правда, скоріше всього, все-таки на стороні Угольського монастиря.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 17:46   #27
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 229 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Закарпаття, автохтонне населення якого складали русини-українці, протягом століть входило до складу чужих держав. Зокрема, після розпаду Австро-Угорської монархії воно, згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 р., було включене до складу Чехословацької Республіки під назвою «Підкарпатська Русь» як автономна одиниця з найширшими правами: автономним сеймом з юрисдикцією в питаннях мови, освіти, релігії і місцевого самоуправління, губернатором, що призначався президентом ЧСР, представництвом в парламенті республіки. Через відсутність можливостей возз’єднання Закарпаття з Україною, чого вимагала переважна більшість населення, представники політичних сил краю під впливом активної позиції в цьому питанні закарпатської еміграції в США і намірів країн Антанти вирішили орієнтуватися на новоутворену ЧСР, яку справедливо вважали меншим злом. Таке рішення було оптимальним варіантом розв’язання питання про державно-правове визначення Закарпаття. Воно клало кінець багатовіковій політиці мадяризації місцевого населення і відкривало можливості для соціально-економічного й національно-культурного розвитку цього регіону в складі економічно досить розвинутої, демократичної, слов’янської за національним складом республіки.
Процес визначення пріоритетів чехословацької політики щодо Закарпаття був суперечливим. В основу існування й розбудови ЧСР її засновники намагалися закласти три головні настанови: державницьку ідеологію «чехословакізму», парламентську демократію і принцип непорушності територіального врегулювання в Європі на основі Версальської системи.
Щодо надання визначеного Сен-Жерменським договором автономного статусу Закарпаттю, який був закріплений також у внутрішньому законодавстві ЧСР, насамперед у прийнятій в лютому 1920 р. конституції, то празький уряд постійно зволікав з виконанням своїх зобов’язань. Він мотивував це тим, що відсутні необхідні кадри з місцевого населення, яке у своїй масі ще політично незріле, що цьому заважають нестабільна політична ситуація, зокрема перевага в краї лівих радикальних впливів, та гострота проблем й невизначеність національно-культурного розвитку в Закарпатті і відсутність національно свідомої інтелігенції, а також зазіхання на цей край з боку сусідніх держав тощо. Ці пояснення й аргументи не були безпідставні, однак головна причина зволікання у наданні автономії Закарпаттю полягала в тому, що держава боялася створення прецеденту для інших національних груп, вбачала в цьому загрозу цілісності республіки.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 17:49   #28
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 229 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Боротьба закарпатців за автономію і справедливе визначення західних кордонів Закарпаття (зі Словаччиною) тривала протягом усього періоду існування домюнхенської ЧСР. Цей рух русинів-українців по обидва береги Ужа був дійсно всенародним: у ньому брали участь практично всі політичні партії, громадські об’єднання і національно-культурні товариства Закарпаття. Однак політично-класові й національно-культурні розбіжності, зокрема протистояння русофільського та українського напрямів, були фактором, який полегшував правлячим колам ЧСР тривалий час утримувати цей масовий патріотичний рух в безпечних для Праги рамках.
Ситуація змінилася в другій половині 30-х рр., коли, з одного боку, в Закарпатті відбулася радикалізація громадсько-політичного життя щодо питань національно-культурного розвитку та реалізації автономних прав краю, з іншого – в Європі загострилася політична криза, в центрі якої опинилася ЧСР. До неї висунули свої територіальні претензії практично всі сусідні держави, насамперед Німеччина, яка розгорнула активну кампанію щодо її внутрішньої та зовнішньої дестабілізації. Усі зусилля керівників ЧСР не змогли зберегти її від небезпечно наростаючої зовнішньополітичної ізоляції. Великі держави, які раніше підтримували демократичну ЧСР, усе більше потурали експансіоністській політиці Німеччини, що прикривалася лозунгом права націй на самовизначення. Це яскраво виявилося під час аншлюса Австрії 12 березня 1938 р.
На черзі була ЧСР, де зростав сепаратистський рух серед судетських німців, у Словаччині та в Закарпатті. Політика потурання Німеччині з боку Великої Британії та інших великих держав Європи, готовність Угорщини та Польщі взяти участь в античехословацькій акції підштовхнули А.Гітлера до рішучих дій. Спровокувавши спочатку напруження на німецько-чехословацькому кордоні, він домігся скликання 29–30 вересня 1938 р. міжнародної конференції в Мюнхені за участю керівників урядів Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії. Конференція задовольнила ультимативні німецькі вимоги щодо ЧСР. До рейху, зокрема, було приєднано високорозвинену з промислового погляду Судетську область, де проживало понад 3 млн німців. Польща на початку жовтня дістала Тешинську Сілезію. На початку листопада 1938 р., за рішеннями Першого Віденського арбітражу, південну частину Словаччини та найбільш розвинені райони Закарпаття було передано Угорщині. В цілому, ЧСР втратила третину території з населенням в 5 млн осіб і 40 % промислового потенціалу. Зраджена союзниками країна опинилася у стані глибокої політичної кризи, віч-на-віч із нацистською Німеччиною.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 17:56   #29
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 229 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Послабилася центральна виконавча влада: 5 жовтня 1938 р. на знак протесту проти політики диктату і розвалу ЧСР пішов у відставку з посади президента Е. Бенеш. Цим поспішили скористатися словацькі та закарпатські автономісти. Спочатку словаки, а слідом за ними закарпатські русини-українці проголосили автономію. Прага змушена була затвердити автономні уряди Словаччини (7 жовтня) і Підкарпатської Русі (11 жовтня). Перша ЧСР припинила існування. Наступне піврічне існування урізаної з усіх боків ЧСР увійшло в історію як період Другої республіки, побудованої на федеративних засадах.
Цей нетривалий період увійшов в його історію як час розбудови карпатоукраїнської державності, активної, хоча і неоднозначної за оцінками й результатами діяльності автономних урядів краю.
Утворення карпатоукраїнської держави стало наслідком перш за все багаторічної боротьби й різнобічної діяльності патріотичних сил краю в усіх сферах суспільно-політичного життя. Водночас значний відбиток на суспільно-політичні процеси в Європі взагалі, ЧСР та Карпатській Україні зокрема, здійснював міжнародний фактор. Адже короткочасне існування Карпатської України збіглося з гострою політичною кризою в Центрально-Східній Європі напередодні Другої світової війни. Вона була породжена саме цією кризою, стала одним із її наслідків. Втім, як справедливо підкреслює дослідник історії Карпатської України М. Вегеш, «незважаючи на складність тогочасної міжнародної обстановки, Закарпаття, де компактно проживало українське населення, виявилося єдиним регіоном, який виборов автономні права і будував свою державність у союзі з чехами і словаками». Більше того, за переконанням іншого дослідника історії Закарпаття В. Маркуся, «юридичний статус Карпатської України з жовтня 1938 р. до березня 1939 р. далеко переходив рамки автономії, визначені в Сен-Жерменському мирному договорі 1919 р. та чехословацькій Конституції 1920 р. Він наближався до федеральної моделі міждержавних та понаддержавних структур. Очевидно, це була своєрідна модель федералізму, що перебувала у процесі розвитку».
Отже, 11 жовтня 1938 р. в Празі було затверджено перший автономний уряд Закарпаття – Раду міністрів Підкарпатської Русі (офіційна назва). Цій важливій в історії Закарпаття події передували не лише складний перебіг процесів на міжнародній арені, про що вже йшлося, але й істотні зміни в суспільно-політичному житті краю. Зокрема, компромісні домовленості між представниками основних політичних партій, що входили до двох блоків – русофільського (Центральна руська народна рада, Автономно-землеробський союз, Руська національно-автономна партія) і українського (Перша Українська народна рада, Соціал-демократична партія).
21 вересня 1938 р. представники обох орієнтацій підписали спільну декларацію щодо створення автономної адміністрації в Закарпатті, яку було вручено уряду ЧСР та дипломатичним представництвам західних держав у Празі. 8 жовтня в Ужгороді відбулася нарада представників обох орієнтацій за участю депутатів празького парламенту і сенату від Закарпаття, на якій було вирішено: «Домагатися для Підкарпатської Русі тих самих прав, які одержала й одержить Словаччина». Було досягнуто домовленості щодо персонального складу автономного уряду, створено Національну Раду Підкарпатської Русі. До складу останньої ввійшли представники практично всіх основних політичних сил краю. Того ж дня Національна Рада оголосила себе «єдиним законним представником всіх руських областей Карпат і всього його населення, для якого забезпечується самовизначення і самоуправління». Вимагалася негайна заміна значної частини чеських урядовців в краї місцевими кадрами та прийняття закону про Підкарпатську Русь.
У відповідь на всі ці вимоги й претензії 8 жовтня голова нового уряду ЧСР Я. Сирови звільнив з посади губернатора краю К. Грабаря і призначив повноважним міністром Підкарпатської Русі вихідця із Закарпаття І. Парканія. 10 і 11 жовтня він прийняв у Празі представників Національної Ради Підкарпатської Русі, після цього Рада міністрів ЧСР затвердила персональний склад автономного уряду з шести осіб – відомих політичних діячів Закарпаття, які були депутатами парламенту і сенату ЧСР.
Перший автономний уряд Підкарпатської Русі очолив А. Бродій – лідер русофільського напряму в краї, голова Автономно-землеробського союзу. Крім посади прем’єр-міністра, він отримав портфелі міністра шкільництва і міністра федерального уряду в справах Підкарпатської Русі. Міністром внутрішніх справ став Е. Бачинський – представник Республіканської землеробської (аграрної) партії на Закарпатті. Один із лідерів Національної Ради Підкарпатської Русі соціал-демократ Ю. Ревай став міністром комунікацій, а лідер Руської національно-автономної партії С. Фенцик – міністром без портфеля (питання встановлення словацько-закарпатських кордонів). Державними секретарями в уряді стали представник Автономно-землеробського союзу на Пряшівщині І. П’єщак (питання юстиції) і лідер українського напряму в Закарпатті, голова Народно-християнської партії А. Волошин (питання охорони здоров’я і соціального забезпечення). Отже, до першого автономного уряду ввійшло четверо представників русофільського і двоє (Ю. Ревай та А. Волошин) – українського напряму, що, на думку сучасних дослідників, було компромісним рішенням і в цілому реально відображало співвідношення між двома головними політичними силами Закарпаття.
Автономний уряд А. Бродія проіснував всього 15 днів – від 11 до 26 жовтня 1938 р. Першочерговим завданням для нього було врегулювання територіальних проблем, зокрема визначення питання кордону між Підкарпатською Руссю і Словаччиною. Уряд розпочав кампанію за приєднання до краю східнословацьких районів (Пряшівщини), заселених переважно русинами-українцями. С. Фенцик відправився до Пряшева (нині Прешов, Словаччина) для обговорення цього питання і пропагандистської роботи серед місцевого населення. У своїй першій прем’єрській промові А. Бродій заявив: «Первое правительство Карпатской Руси предпримет все меры, чтобы объединить все русские области в Карпатах (от Попрада до Тисы) в одно целое, свободный штат». Надмірна активність уряду в цьому напрямі відсунула на другий план розв’язання не менш злободенних для Закарпаття проблем – господарсько-фінансових, соціальних, внутрішньополітичних, зокрема боротьбу з угорськими й польськими озброєними групами, які все частіше проникали в край, приносячи неспокій, хаос і жертви молодій державі.

Уряд А. Бродія провів усього три засідання. Перше відбулося в Ужгороді 15 жовтня 1938 р., де були розглянуті й затверджені основні органи самоуправління, які складалися із 9 міністерств, розподілені функціональні обов’язки між міністрами. Засновано «Урядовий Вісник» для публікації розпоряджень автономного уряду, який до рішення парламенту – сойму (сейму) про офіційну мову вирішено було друкувати руською й українською мовами. На цьому ж засіданні обговорювалися й господарські проблеми краю, зокрема продовольча ситуація і заходи уряду для її поліпшення.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:01   #30
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,143
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 229 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

На другому засіданні автономного уряду 18 жовтня обговорювалися насамперед питання міжнародного становища Підкарпатської Русі. Було заслухано доповідь С. Фенцика про політичну ситуацію на Пряшівщині та переговори щодо кордонів з урядом Словаччини. Вирішено продовжити ці переговори, для чого затверджено спеціальну комісію. Водночас Рада міністрів Підкарпатської Русі висловила протест словацькому прем’єр-міністру Й. Тісо з приводу вжитих ним репресивних заходів до організаторів руху за приєднання Пряшівщини до Закарпаття. Ю. Ревай доповів урядові про проведені переговори з міністром закордонних справ ЧСР Ф. Хвалковським, на яких йшлося, зокрема, про необхідність заборони вивозу державного і приватного майна з території республіки і краю. Обговорювалися також питання надання амністії, співробітництва з Німеччиною, ліквідації чеських шкіл в населених пунктах краю з незначною кількістю чеських родин тощо. А. Волошин інформував уряд про організацію Підкарпатського центру соціального забезпечення.

У центрі уваги третього засідання кабінету міністрів А. Бродія, яке тривало два дні – 22 і 23 жовтня, були внутрішньополітична ситуація та події навколо Закарпаття. Міністр Е. Бачинський поінформував уряд про результати складного переговорного процесу між ЧСР і Угорщиною щодо встановлення нових кордонів між ними та позицію Німеччини в цьому питанні. У зв’язку з цим члени автономного уряду жваво обговорювали можливості й варіанти оптимального реагування на ультимативні вимоги Угорщини щодо заселених переважно угорцями південних територій краю з містами Ужгород, Мукачево та іншими важливими з точки зору функціонування транспортних мереж населеними пунктами Закарпаття. Було створено комісію в складі відомих закарпатських учених (П. Сова, Г. Геровський, М. Кондратович, М. Бескид та І. Панькевич), перед якою ставилося завдання довести, що Закарпаття – русинська земля, і цим самим «відбивати угорські вимоги». З приводу політичної ситуації та загрози поділу автономної території уряд Підкарпатської Русі прийняв таке рішення: «Область руських на півдні Карпат, що визначена мирними договорами як автономна одиниця, становить одне невіддільне ціле, частини якого міцно зв’язані як тисячолітньою історією, так і тисячолітніми економічними умовами і братерським співжиттям її корінного автохтонного населення… Цілісність і невіддільність цієї області визнали також і великі союзні співдружні держави в міжнародних і мирних договорах, змінити політичне становище і приналежність якої вважаємо можливим тільки в її цілості без відторгнення її південної частини від північної і навпаки, можна виключно тільки на основі права самовизначення всього корінного автохтонного населення за демократичним принципом: всенародним голосуванням».

Це рішення автономної влади було передано урядам ЧСР та інших сусідніх і всіх великих західних держав. Були розроблені навіть практичні заходи щодо підготовки до проведення плебісциту в Закарпатті. Слід зазначити, що і звернення до урядів зарубіжних держав, і проведення плебісциту у питанні, що торкалося територіальної цілісності республіки, виходило за рамки повноважень автономного уряду Підкарпатської Русі і суперечило конституційним нормам ЧСР. Ідея проведення плебісциту неоднозначно сприймалася також різними політичними силами в Закарпатті. Якщо партії й громадські організації русофільського напряму цю ідею підтримували і, як стверджують деякі науковці, саме вони на скликаних А. Бродієм закритих зборах Центральної руської народної ради стали ініціаторами плебісциту, то представники українського напряму виступили проти.

Кризова ситуація загострилася після того, як 25 жовтня 1938 р. Угорщина поставила питання, щоб її претензії до частини територій Словаччини і Підкарпатської Русі, де проживало угорське населення, вирішувалися або всенародним плебісцитом, або арбітражем європейських держав. В цей же день празький уряд прийняв рішення про розпуск політичних партій, хоча на Закарпатті розпорядженням віце-губернатора А. Бескида була заборонена діяльність лише впливової серед населення комуністичної партії, яка виступила проти автономії, – інші партії та об’єднання продовжували діяти.

Боячись несприятливих для себе результатів референдуму, чехословацька влада на розширеному засіданні за участю кабінетів міністрів автономних Словаччини і Підкарпатської Русі 26 жовтня погодилася на арбітражне рішення з приводу вимог Угорщини. До речі, в цей же день I Українська Народна Рада під керівництвом А. Волошина провела нараду в Ужгороді, на якій прийняла рішення: «1. Не противитися відданню мадярської етнографічної території Угорщині, але. Рішуче протестувати проти плебісциту;. УНР стоїть на принципі федерації народів у теперішній державі».

Прем’єр-міністр Підкарпатської Русі А. Бродій не погодився з рішенням центрального уряду і став вимагати проведення на Закарпатті всенародного плебісциту. Його підтримував міністр С. Фенцик, який намагався поєднати питання про чехословацько-угорський кордон з проблемою врегулювання закарпатсько-словацького кордону. Як з’ясувалося невдовзі, обидва політики вели подвійну гру, орієнтуючись на відрив Закарпаття від ЧСР і отримуючи в цій античехословацькій діяльності підтримку, в тому числі фінансову, з Угорщини і Польщі.

На знак протесту проти відвертої проугорської діяльності А. Бродія і С. Фенцика подали у відставку міністри автономного уряду Підкарпатської Русі Е. Бачинський і Ю. Ревай. Федеральний уряд ЧСР їх відставку не прийняв і того ж дня, 26 жовтня, після рішення відповідних юридичних інстанцій звільнив з посади прем’єра А. Бродія. Останнього було негайно заарештовано в Празі за державну зраду – зв’язки із ворожими ЧСР закордонними елементами і профашистську діяльність на користь Угорщини, агентом якої він тривалий час виступав під псевдонімом «Берталон». Його соратнику С. Фенцику вдалося втекти в польське посольство в Празі, а потім переїхати до Угорщини.

На цій драматичній ноті закінчив свою короткочасну діяльність перший автономний уряд Підкарпатської Русі.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Відповідь

Ключові слова (Теги)
історія, история


Тут присутні: 1 (користувачів: 0 , гостей: 1)
 
Опції теми
Опції перегляду

Ваші права в розділі
Ви не можете створювати теми
Ви можете відповідати
Ви не можете додавати вкладення
Ви не можете редагувати повідомлення

BB code is Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +2, Поточний час: 09:57.


bigmir)net TOP 100