Закарпатський Форум 'Уж Форум'
Українська Русский English
Фотоальбом Flash-Ігри
Новини Погода

Повернутися   Закарпатський Форум "Уж Форум" > Закарпаття > Між нами — дівчатами
Між нами — дівчатами Тихий куточок

Відповідь
 
Опублікувати тему в ВКонтакте Опублікувати тему в Facebook Опублікувати тему в Mail.Ru Опублікувати тему в Живой Журнал Опублікувати тему в Twitter Опублікувати тему в FriendFeed Опублікувати тему в Google  Опції теми Опції перегляду
Старий 17.06.2009, 08:07   #1
 
Аватар для Сотофа
 
Реєстрація: 09.06.2009
Адреса: Львів
Вік: 53
Повідомлень: 36
Ви Подякували 5 раз(ів)
Вам Подякували 5 раз(ів)
Дівчина Відправити повідомлення для Сотофа за допомогою ICQ Відправити повідомлення для Сотофа за допомогою Skype™
За замовчуванням

Літературна творчість.


Якщо буде дозволено - я ризикну стати першою у цьому розділі.)))

Триптих.
БАБИ
Баба Наталка.
Баба Наталка була найстарша і путня баба. Все в неї до ладу: і хатка білесенька і городець охайний. А що вже садок – так то окрема мова: підбілені стовбури, кругом море квітів, а плоди на деревах не тільки мені малій смакували, а ще й викликали стійку заздрість у сусідських дітей. Бо там були груші - чистий тобі мед, яблука - соковиті такі, що зерня просвічувалося на сонці, та вишні - з добрий горіх . А може то мені тоді так здавалося – не знаю. Та найліпше памятається саме той садок.
А сама баба Наталка… Ну що сказати? Якби не вона – то я й цієї історії вам би не розповідала. Бо була баба Наталка ненею моєї мами.
Маленька, суха, зі зморшкуватим засмаглим обличчям, та руками, твердими, коричневими, мов шкаралупа волоського горіха. Завжди у білесенькій хусточці , рясній спідниці, та кофтині в дрібненьку квіточку – баба Наталка була неговіркою і якоюсь… неласкавою. Може тому, що покинута була чоловіком з чотирма діточками на руках, або хто зна… Дітей – і мене зокрема – баба не любила. Проте терпіла. Бо куди дінешся? Що люди скажуть, як онуку не глядітиме?
Ми з бабою на життя дивилися філософськи: якщо вже сталося так, що змушені бути разом – то хоч не псуватимемо одна одній настрій. Тож, тільки сонечко видряпувалося на небо – баба в город, або до печі, а я – у своїх справах. Було їх безліч! Наприклад – вкрасти з вікна у вітальні фіранку і умовити друзів податися на річку, тією фіранкою рибалити.
Знали б ви, яка то втіха: дістати з мокрого, обплутаного жабуринням та забрьоханого мулякою пуза нещасної фіранки дрібнюсіньку верховодку, зневажливо пирхнути: «Тю! Тут їсти нема чого!» - і пожбурити її на глибину…
А баба Наталка – і чого ото вона мене не любила? – вже біжить до берега з шелюжиною в руках, підтикає на ходу спідницю і кричить, аж вуха закладає: «Ах ти, сукина сина падлюка!!!»
Така була баба Наталка…
Баба Санька.
Баба Санька була середульша. А ще баба Санька була відьма. Не та відьма, котра зла, а та, котра відає…
Величезна повільна жінка – вона мов корабель плавала по обійстю, а я зачаровано спостерігала, як спритно, її мякі, пухлі руки перебирають зілля, що завжди сушилося на призьбі.
У баби Саньки постійно були відвідувачі: то сусідка забіжить зуба замовити, то навіть з іншого села хтось приїде у своїй потребі.
Баба Санька ніколи на гнала мене від себе: навпаки – підгукувала ближче, давала цукерку (завжди мала якогось минтика в кишені), та казала: «Ось дивися, онучко: оця травичка, якщо в горілці настояти – лікує від кашлю. А оця – якщо окропом залити – від слабкої допоможе.»
Бабин чоловік – дід Василь – був таким малесеньким у порівнянні з пишною дружиною, що на нього рідко зважали. Ще й окулярах з товстелезними скельцями. Але руки мав золоті. Майстрував ослони, стільчики, ставні – всього й не перелічити.
Особливо я любила бувати у Баби Саньки увечері. Вона накривала стола під розлогим горіхом, ставила силу-силенну всіляких наїдків і гучно гукала діда: «Василику!!! Вечеряти!» Дід дивився на неї з-під долоні, утирав спітніле чоло і так щиро усміхався до баби, що аж мені тепліше ставало.
А після вечері вони всідалися на лавці коло двору з кишенями, повними гарбузового насіння. Говорили собі тихенько, мов голуби туркотіли. Я сиділа між ними, притулившись до теплого бабиного боку, і було так затишно, що й засинала. Проте знала напевне: у ліжко з високими подушками нестиме мене саме баба. Крізь сон відчувала її руки.
Така була баба Санька.
Баба Христя.
Баба Христя була молодша. Не путьова. Так всі вважали і тому мама мене до баби Христі в гості не пускала. Бо чому ж може навчити онуку баба, котра курить «Біломор» і час від часу заглядає в чарку? Ото ж.
Була вона якась не по-бабському струнка, поривчаста. Рухалася так, ніби їй всього років двадцять. Зір мала гострий, про окуляри й не думала: брала собі голку, слинила нитку і – ррраз – готово. Вже засилила. А потім, латаючи дірку на лікті бузкової кофти, повчала мене: «Ось я помру, а ти виростеш, вийдеш заміж… То й памятай: хочеш, щоб чоловік тобі вірний був – ніколи йому не відмовляй. Потім зрозумієш, а зараз просто запамятай.»
Найбільшою розвагою було спостерігати, як баба Христя свариться з сусідкою бабою Оленою. Вони сходилися на межі, як два ворожих війська. Обидві при параді: у кольорових хустках, довгих спідницях і хвартухах з великими кишенями, повними насіння буряків або редиски( ця подія, зазвичай, траплялася тоді, коли городи садили). Першою заводила баба Олена: «Здрастє, бабо!» - цідила вона крізь зуби і відразу збирала губи у курячу гузку. Баба Христя висипала зі жмені насіння назад в кишеню, непоспіхом струшувала одна об одну долоні, ставила руки в стратегічну позицію «на талії» і, набравши повітря повні груди вигукувала: «Ой!!! Люди!!!! Баба! Я – баба! Та хай тобі в роті побабіє! Розлучниця!»
Справа в тому, що колись, ще до війни, баба Олена переманила у баби Христі парубка. Той десь загинув під Берліном у сорок пятому році, та не в тому річ. Пробачити баба Христя не могла.
Сварка розгорялася. На межу стягалися сусіди з усіх боків. А ми, з онукою баби Олени, моєю теперішньою кумою, сиділи на черешні і чекали кульмінації. Вона наступала неодмінно: під голосні коментарі сусідів, поділених на два табори, баби, як по команді, поверталися спинами, задирали спідниці і демонстрували… повну неповагу одна до одної. Потім гучно спльовували на межу і розходилися до наступної сварки. Бо більше казати було нічого.
Така була баба Христя.
Отакі вони мої баби: баба Наталка, баба Санька, та баба Христя. І в кого я така вдалася?

Схожі теми
• Полонений деревами. Лісова творчість Олександра Цанька 
• Полонений деревами. Лісова творчість Олександра 
• Закарпатські письменники презентували свою творчість у словацькому Пряшеві 
Сотофа поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 10.07.2009, 00:37   #2
 
Реєстрація: 07.07.2009
Адреса: Київ
Повідомлень: 3
Дівчина
За замовчуванням Мысли вслух.

Я знаю, мой принц, что такое быть вторым. Жить по принциппу куда пошлют - там и побъют. Ничего, принц, тебе прийдется пройти через это. Мне же приходится с этим жить. Что тебе делать? Сказать? Э нет, принц. Я шут, а не дурак. Я еще себе не враг. Хочешь на руках пройдусь или песню спою? Не слушай старого болвана. "Трик-трак", - гремят мои потрескавшиеся бубенцы. "Трик-трак", - звенит моя мысль. Мы сидим у подножия трона принц и шут. Только скоро я пойду домой и внучка будет гладить мою седую голову, напевая что-то детское и милое. А тебе здесь жить. Мы такие разные, такие одинаковые. Да ты не слушай старого болтуна. Хочешь я расскажу тебе сказку или спою? Нет? Ну, тогда помолчим.
Алана поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 11.10.2009, 13:15   #3
 
Аватар для Asha
 
Реєстрація: 11.10.2009
Адреса: Николаев
Повідомлень: 976
Ви Подякували 7 раз(ів)
Вам Подякували 5 раз(ів)
Дівчина Відправити повідомлення для Asha за допомогою ICQ
За замовчуванням

Снегурочка
(по пьесе А.Н.Островского)
Нет, не счастье меня покорило,
А любовь моё сердце разбила.
Я влюбилась в него и не знала,
Что меня впереди ожидало.
Он меня умолял покориться,
Заставлял моё сердце разбиться;
Но любви поначалу не знала,
Хоть её я всю жизнь призывала.
А сердечко моё ледяное
Один день лишь не знало покоя.
И когда сердце жадно забилось,
Быстро тело моё растопилось.

Дождь
Тихо светит луна, освещая всё поле;
Там девчонка одна тихо плачет от горя.
И лежит на траве, и трясётся всем телом;
А страшнее всего – что ему нету дела.
Он забыл уж о ней и с друзьями смеётся,
А девчонка пускай хоть в слезах захлебнётся!..
…Уж не светит луна и сбежалися тучи,
А девчонке на поле не становится лучше.
Вспышка яркая вдруг поле всё осветила
И девчонка лицо от травы отделила.
Гром гремел вдалеке и она … улыбнулась,
Словно вся её боль к чёрным тучам взметнулась,
Нежно капли дождя по щекам покотились
И у бедной девчонки все невзгоды забылись.
Дождь смыл боль и беду и очистил ей душу:
Поняла она вдруг, что такой ей не нужен!..
Asha поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 21.10.2009, 21:56   #4
 
Реєстрація: 21.10.2009
Повідомлень: 58
Ви Подякували 1 раз(ів)
За замовчуванням

Раньше баловался сочинением стихов. Вот, выношу один из них на ваш суд.

Драгоценности капель росы
На ветвях и на травах.
В каждой малости свет,
Отражение близкого утра.
Отблеск тихий луны,
Исчезающий, слабый, усталый.
Сквозь хрусталь тишины
Ближе кажется новый рассвет.

Я смотрюсь в твои сны,
Чуть дыша и едва замечая
Пробужденье всего –
Мне не надо сейчас ничего.
Я ловлю лишь твое
Чуть заметное еле дыханье,
Так страшась потерять
И на краткость мгновенья ее.
Лапа Ягуара поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 23.10.2009, 13:55   #5
 
Аватар для Asha
 
Реєстрація: 11.10.2009
Адреса: Николаев
Повідомлень: 976
Ви Подякували 7 раз(ів)
Вам Подякували 5 раз(ів)
Дівчина Відправити повідомлення для Asha за допомогою ICQ
За замовчуванням

Очень красивые стихи...Напитаны такой чувственностью и романтикой.А можете ещё что-нибудь сюда написать,мне очень понравилось.
Asha поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 09.11.2009, 09:20   #6
 
Реєстрація: 18.10.2009
Повідомлень: 269
За замовчуванням

А Вы досих пор пишете стихи?
alla01 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 16.12.2009, 21:41   #7
 
Реєстрація: 25.01.2009
Адреса: Закарпатская обл.
Вік: 45
Повідомлень: 39
Ви Подякували 2 раз(ів)
Вам Подякували 1 раз
Чоловік
За замовчуванням А.Розенбаум "Возраст"

Молодой рекой без устали плыви
И не бойся, простудившись, заболеть.
Возраст - это понимание любви
Как единственного чуда на земле.

Я живу, судьбу свою кляня,
Не желая для себя судьбы иной.
Возраст - это размышления о днях,
Проведённых за родительской спиной.

На столе моём разнузданный портвейн
Превратился в респектабельный кагор.
Возраст - это радость за друзей,
Не сумевших превратиться во врагов.

Верно ли сумели мы прочесть
Десять фраз, оставленных Христом?
Возраст - это стоимость свечей,
Превышающая стоимость тортов.

Кто ты есть? Чего в себе достиг?
Чей ты друг и кто твои друзья?
Возраст - это приближение мечты
В окончании земного бытия.

Смерть, конечно, человечество страшит,
Но какие там у нас с тобой года!
Возраст - это состояние души,
Конфликтующее с телом... иногда.

Putin поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 12.01.2010, 19:54   #8
 
Реєстрація: 25.01.2009
Адреса: Закарпатская обл.
Вік: 45
Повідомлень: 39
Ви Подякували 2 раз(ів)
Вам Подякували 1 раз
Чоловік
За замовчуванням Наша жижзнь...

Наша жизнь полна противоречий-
на разлуку сетовать не надо...
Если б не она - желанной встречи
мы с тобой не испытали радость.

Если б не судились нам печали,
трудные дороги и ненастья-
никогда б мы так и не узнали,
что такое истинное счастье.

Свет и тень, бессилие и сила,
ночь и день, прощания и встречи...
Жизнь лишь тем нас и приворожила,
что она полна противоречий.

Останній раз редагувалося Putin, 15.01.2010 в 13:59
Putin поза форумом   Відповісти із цитуванням
Putin, Дякую! Сотофа
Старий 09.02.2010, 20:06   #9
 
Реєстрація: 29.07.2009
Повідомлень: 1,576
Ви Подякували 1 раз(ів)
Вам Подякували 10 раз(ів)
За замовчуванням

Здорово, очень цепляет
nov06001 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 09.02.2010, 20:40   #10
 
Аватар для Сотофа
 
Реєстрація: 09.06.2009
Адреса: Львів
Вік: 53
Повідомлень: 36
Ви Подякували 5 раз(ів)
Вам Подякували 5 раз(ів)
Дівчина Відправити повідомлення для Сотофа за допомогою ICQ Відправити повідомлення для Сотофа за допомогою Skype™
Автор теми Гусеница

Жила-была гусеница... И все бы ничего, но странная она была. Не такая, как все. Когда другие с нетерпением ждали весну, или лето, на худой конец, чтобы быстренько запутаться в свои коконы - она задумчиво жевала листья и никуда не торопилась.
Другие старательно запихивались едой, копили силы и, не покладая лапок, ползали по кустам и деревьям в поисках еды, а она подолгу замирала, любуясь на полет стрекозы, или на облачко, необычной формы. Никуда не торопилась и никогда не думала о "завтра". Просто - была.
И вот, наступил момент, когда все другие гусеницы попрятались в свои коконы. А наша - все сидела на ветке и провожала глазами первый желтый лист....
Потом вздохнула и принялась мастерить свой кокон. Нет-нет! Она не торопилась! Медленно и вдумчиво, она украшала его веточками необычной формы, блестящими мушиными крылышками и капельками росы.
В последний раз взглянув на большой, остывающий мир, она улыбнулась и, умиротворенная, закрыла крышечку.
А потом начался кошмар.
Меняться, оказалось, невероятно больно! Ее тело ломалось и корежилось. Мечты, на фоне этой боли, разлетелись, как хрупкая стеклянная вазочка. Это было так... что хотелось умереть... Но и это закончилось.
В последнем усилии, зубами, она прогрызла в коконе дырку, и выбралась наружу. И поняла, что стала бабочкой!
Она расправила яркие, блестящие крылья и... не взлетела...
Дни проходили за днями, крылышки потускнели... Другие бабочки уснули до весны в теплых норках.
А она - так и осталась...
Бабочкой, которая побоялась взлететь...
Сотофа поза форумом   Відповісти із цитуванням
Відповідь


Тут присутні: 1 (користувачів: 0 , гостей: 1)
 
Опції теми
Опції перегляду

Ваші права в розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете відповідати
Ви не можете додавати вкладення
Ви не можете редагувати повідомлення

BB code is Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +2, Поточний час: 06:20.


bigmir)net TOP 100