Закарпаття у дзеркалі літератури

[szantai]

В. Пічкар
Мій рідний край

Закарпаття — це мій край:
Сині гори, полонини,
І заквітчані долини,
Стрімких річок водограй.

Зима, літо чи весна,
А чи осінь все барвиста —
То картина промениста.
Й всяка рамка тут тісна.

Не земля, а диво-край:
Всюди масло, акварелі,
Ніби все створив Ерделі
Чи Манайло, чи Бокшай.

Дивишся, немов вві сні:
Гори тягнуться високо,
І синіє «Морське око».
Дух захватує мені.

Зеленіє навкруги
І Говерла, мов царівна,
А чи полонина Рівна,
Крутояри, береги…

Все веселкою цвіте,
Все у барвах утопає.
Що так в дійсності буває
І не віриться все те.

Боже, силу мені дай
Зберегти отії скарби,
Я знайду чарівні фарби
Й намалюю рідний край.

[szantai]

Петро Мідянка
МАРАМОРОШ

Князі ердельські, батюхи волоські
І посполиті, вбогі желярі...
Де ви тепер, церковні теслярі,
В котрих гробах спочили ваші кості?
Предвічні тиси в Угольці і тирса
З терас Тересви спалені давно...
І хронікальне, мабуть, нам кіно
Захоронило чорний біль Потисся.
О Марамороше! Гроби твої прості,
А гори й доли – пишні та розкішні,
Бунди і пави, коломийка втішна
В цій ярмарковій денній суєті.
Турні Сигота в строгості своїй,
Каньйони Ізи, Тиси та Надьагу,
Блакиті й зелені чудесна рівновага.
Відчуєш щемно: Мараморош твій.
Та церква в Дарві, празниковий стіл,
Схизматицький соборчик в Довгополі.
Тунелі в горах, блиск і присмак солі...
Та семисвічники на схилах темних брил.
Мараморощино, вітцівщино моя,
Твоїх долин, верхів, хрестів багато.
Твоїх скарбів мені не рахувати,
Лиш пам’ятати б це святе ім’я.

[szantai]

Михайло Носа
ТЕАТРАЛЬНА ПЛОЩА

На площі немає стоячих —
Усі поспішають кудись,
Така у людини вдача —
Біжи, ні на мить не спинись.
Біжить і читає газету,
Біжить з приймачем у руках,
Хапає новини злету
Про нові досягнення й крах,
Про нові військові дії,
Про новий обіцяний мир.
А нові страшні події
Кидають людство у вир...
Лиш хлопці малі і дівчатка
Не хмурять від подиву брів,
Годують, вивчають повадки
Любимих своїх голубів.

[szantai]

Лідія Повх
МЕНЕСТРЕЛЬ

Вулиця Волошина
Снігом припорошена.
Вулиця Волошина —
Біла акварель.
І стоїть непрошений —
Балдахін в горошини —
Притуливсь до стовбура
Юний менестрель.

Вже за все заплачено,
Що було розтрачено.
Втратами і плачами
Встелено цей брук.
Втратами і плачами
Люди йдуть незрячими.
Люди йдуть крізь тінь його —
Тінь сопілки й рук.

У театрі байдуже
В дзеркалі, у райдузі
Втомлена акторочка
Пудрила чоло.
А над нею набожно
(«Что вы, что вы, надо же!..)
Менестрель, як молодість...
(«Что-то проплыло…»).

[szantai]

Василь Густі
НЕДІЛЬНЕ ПІСЛЯОБІДДЯ В УЖГОРОДІ

1. За чашкою кави у кафе “Під каштаном”

Зійшов на пси. На цурис. Нанівець.
Роки пройшли, і все неначе снилось.
І те, у що я вірив, накінець
Мені в конкретнім виразі явилось.
Радіти? Сумувати? Але ні.
Розправлю плечі. Хай немолодечі.
Панове, вибачайте, ще не вечір,
І дайте слово мовити мені.


2. Люди поспішають на недільний обід

Закінчились літургії у церквах.
Потоки різних вір перемішались.
І кавою весь Ужгород запах,
І вуличні кафе завирували:
Морозиво на різний смак і вид,
Вино, півдеци, а також тістечка.
І кожен — прихожан і ясновид.
Статечна бесіда і гостра суперечка.
За півгодини — по усьому. Край.
На Галагов хтось хутко поспішає.
Тому скоріше треба на Минай.
Обід недільний вдома всіх чекає.
Хай не усіх. Але так повелося —
Були держави різні і часи —
Все плин жорсткий історії скосив,
Та цю ідилію зрубати не вдалося.

3. На пішохідному мості в Ужгороді

Міст пішохідний — справжній кавардак.
Для роздумів і споглядання теми.
Тут крок один від пекла до Едему —
Доби цієї — форма, зміст і знак.
Тут — молодість і старість. Все отут.
Тут — Есмеральда, тут і Квазімодо.
Тут пси і люди різної породи.
Багатство й злидні — все зібралось тут.
Неділя. Збоку довго споглядаю
На це страшне, але цікаве дійство.
Ось по мосту пливе-спішить суспільство.
Під ним ріка теж спішно пропливає.

[szantai]

Людмила Кудрявская
ДОМА В УЖГОРОДЕ

Здесь каждый дом
Своим лицом означен,
И каждому
Своё здесь суждено:
Тот светится,
А этот словно плачет —
Так у него насуплено окно.
А вот застыл средневековый замок:
Железные ворота, будто щит.
Весь в жалюзи,
К нему не подступиться,
Ограда в пиках яростных торчит.
А через дом — краснеет черепицей
Приземистый невзрачный старичок:
Он вышел в сад —
К цветам, деревьям, птицам.
Стоит и рад,
Что жизнь вокруг течёт.

[marussja]

Надзвичайно цікава підбірка. Читаєшь, й ніби подорожуєш Закарпаттям. Дякую, а можн аще додавати таку інформацію?

[szantai]

Із великим задоволенням!!!

[szantai]

В. Шершун
РІДНЕ МІСТО МОЄ

Я горджусь народженням у місті,
Що пульсує тисячу вже літ!
Ужгород в карпатському намисті —
Вкраплена перлина в диво — світ!!!

Струни міста літом і зимою
Грають сонцем. Снігом чи дощем...
Замок в золоті осінньою порою
В тайнах часу брязкає ключем...

Корзо шпацери приймає молодіжні,
В каву напускає тумани...
Слухає співбесіди одвічні:
«Молодь не така, як ми були!»

Ніжно весни в місті будять мрії,
Цвітом сакури всміхається в вікно;
Понад Уж виманюють надії,
Щоб вплести їх в романтичне тло.

Дзвони храмів котять хвилю віри;
Божі янголи торкаються людей...
А церковні благодатні співи
В небо відпускає соловей.

Я горджусь народженням у місті,
Що є сивим. Й вічно молодим!
І нехай в своїм з Карпат намисті
Буде Ужгород навіки осяйним!

[szantai]

Юрій Боршош-Кум’ятський
УЖГОРОДСЬКИЙ ЗАМОК

Не німий історії уламок,
А суворий свідок давнини...
Він стоїть, наш Ужгородський замок,
Сивий син одвічної війни.

І про що ти думаєш, твердине,
Несучи прадавній свій тягар?
Ще тобі, напевне, сняться й нині
Злі епохи нападів і чвар.

Йшов на тебе турок і татарин,
Половець на стіни твої ліз.

Але всі історії удари
На ногах ти мужньо переніс.

Сивим димом хмари пролітають,
Наче день твій щойно догорів...
Наче й крики воїнів витають
На суворій Замковій горі.

Десь тут князя Лаборця дружина
На путі напасника стоїть...
Як фортеця, наша Батьківщина,
Не боїться ворога й стоїть!