Закарпаття у дзеркалі літератури - Сторінка 8

**szantai** · 19.10.2009, 03:03

КРАЮ МІЙ

Краю мій, зелений, величавий,
Де на скелях — снігу валуни.
Темно-русі букові причали
Кличуть моє серце з далини.
Де б мої дороги не блукали,
Де б не зупинялися вони,
Завжди ранок світиться зірками
Із чола карпатських верховин.
Краю мій із пахощами глиці,
Синя Квітко в розсипах роси,
Дай мені ніколи не напитись
Досхочу смаглявої краси
Гір твоїх і вод, і трав, і неба…
Лиш як туга напливе гірка,
Дай мені поплакати у тебе
На руках.

Христина Кирита

**szantai** · 19.10.2009, 03:15

Карой Балла

КАРПАТСЬКА ОСІНЬ

А осінь тут красива, наче ти,
Коли своє розчісуєш волосся.
Вона тремтить, дзвенить, вона співа
Легких вітрів пахучим стоголоссям.

Легких вітрів пахуче стоголосся
Вітрила віршів нап’яло над Ужем,
І ми впливаємо, немов на килимі казковім,
На листі золотім у надвечір'я дуже.

На листі золотім у надвечір'ї дужім
Настиг нас жовтень, весь в холодних росах…
Моя кохана, ти настільки меніі рідна,
Як і ця осінь, що розчісує волосся.

***

**szantai** · 21.10.2009, 00:29

Ласло Балла

ВДОМА

Я повернувся з того краю,
де потерпав без рідних слів…
І от збентежено спиваю
Знайомі пахощі полів.

Переді мною Уж хлюпоче,
ширяє птаства милий рій,
і древня річечка шепоче:
«Скажи, де був ти, сину мій?»

**szantai** · 21.10.2009, 00:32

Юрій Шип

ДОКИ БУДЕ ВЕРХОВИНА

Треба матір для дитини,
Для пташини треба небо,
А під небом для людини
Рідний край і долю треба.

Поки сонце є і небо,
Поки є життя на світі,
Верховинцю доти треба
Рідні гори й доли рідні.

Поки звори зеленіють,
Доки є на світі мати,
Віру в Бога і надію
Верховинці будуть мати.

Доки буде Верховина,
Поки є земля — Карпати,
Так, як матері дитина,
Буду щиро всім казати:
Тільки ті на світі люди
Переводу не зазнають,
У яких в серцях усюди
Є любов до краю.

***

**szantai** · 21.10.2009, 00:47

Андрій Патрус-Карпатський

НАДІЯ

Хай осінь напнула сріблястий фіранок,
Вершина Говерли снігами біліє, —
Ти — сяйний травневий незайманий ранок,
Чорнявко Надіє!
Хай вітер-бешкетник шугає в діброві,
Хай серце про зустріч схвильовано мріє,
Бо ти спалахнула, як пісня любові,
Горянко Надіє!
Ти — дума жагуча, ти літа багряні,
Ти — сонце ласкаве, що й жовтень зігріє,
Ти — зірка чарівна на росній поляні, Гуцулко Надіє!
Ти — айстра розквітла, принада осіння,
Що змусить кохати, бо звабити вміє,
Очей твоїх ніжне, гаряче проміння,
Вкраїнко Надіє!

***

**szantai** · 03.11.2009, 00:13

МОЯ УКРАЇНА

Там, де гори мчать у небо круто,
Де органить праліс на вітрах,
Де міського двиготу не чути,
Де не знають олені про страх,
Там я, Україно, в тім краю
Батьківщину віднайшла свою.
Де плоти на ріках пропливали,
Де пливуть комбайни у поля,
Де шляхи спішать за перевали,
Де врожаєм повниться земля,
Там я, Україно, в тім краю
Світлу долю віднайшла свою.
Де найближчі і найбільші зорі,
Де орел ширяє в небесах,
Де художник кольори прозорі
Відшукав, висот краси досяг,
Люба Україно, тут мені
Світять, світять твої добрі дні.

Ольга Рішаві

**szantai** · 03.11.2009, 00:45

Вася Ужанський (Василь Діянич)

РІДНЕ НЕБО

Кажуть, десь в далекім світі
Диво, а не небо.
Кажуть, десь в далекім світі
Вічно синє небо.
А моя душа щаслива,
Як у змінах, переливах
Бачить рідне небо —
Кращого не треба.

**szantai** · 07.11.2009, 22:23

Василь Пачовський

СКАРБ РУСЬКОЇ ЗЕМЛІ

Чи знаєш той край, де живе наш народ,
Де вина земля наша родить?
Де в заході сонця горить Ужгород,
Над Ужом два cонця заходить?
Йде сонце черлене одне понад гай,
А друге на річку сідає —
І стелиться плай золотий на ручай
Ай світло на горах палає…
Золотяться гори, і замок горить,
І вежі церков Ужгороду —
Рибалка, як голуб, у світлі сидить
Над Ужем і дивиться в воду.
Як сонце купається в плесі на дні
І річку золотить у ряску.
Він рибоньку удить сріблисту в огні
І тихо розказує казку.
— То скарб наш, заклятий у зеркалі вод,
Як сонце сіяє крізь воду,
А скарбу сокотить, як вірить народ,
Наш князь золотий Ужгороду!
З мадярами він серед бою поляг,
А скарб наш заклав під землею —
На тисячу літ, не схилився наш стяг,
Аж воля заблисне над нею!...
І з’явиться лицар на тисячу літ,
Що скарб для народу отворить, —
І наше багатство здивує весь світ,
Як руський народ заговорить.
Будь гордий за край, де прожив наш народ
Літ тисяч в темниці розп'ятий —
А духа зберіг серед темних пород,
Як скарб, в рідній мові заклятий!

**szantai** · 27.11.2009, 22:38

ЗА ГОРАМИ КАРПАТАМИ

Під дебрями горбатими
На березі Ріки,
За горами Карпатами
Біліються хатки.
Мов гілочка відірвана,
Там жменька тих жила,
Що над віками-прірвами
Вкраїну пронесла.
Ні чадом, ані інеєм
Не вкрились їх стежки.
Під вітчизняним іменем
До мене йшли батьки.
Крізь грози лиха і сльоту
Ішли вони на схід.
Вказати йшли на землю ту,
Де мій почався рід.
Позаду десь, позаду десь
Розлук німі хребти,
Нас мати щастям радує,
Теплом душі — брати.
Вік буду гідний імені
Людей тих з верховин,
Що із століть прийшли мені
Сказати, чий я син.

Василь Вовчок

**szantai** · 27.11.2009, 22:40

Вася Ужанський (Василь Діянич)

РІЧКА ТУР’Я

Річку Тур’ю і у бурю
Дуже легко перейти,
А без бурі навіть кури
Не замочать в ній хвости.
Лиш з паперу піонери
Кораблі по ній ведуть
Та матроса довелося
Справжнього зустріти тут.
Тільки зиркну, безкозирку
Хвацько набік заломив.
Що там Тур’я! Він у бурю
Чорне море борознив…
— Звідки родом, звідки ходом? —
Запитав матроса я.
— З Тур'ї родом, з Тур'ї ходом:
Рідна хата тут моя.
На простори в Чорне море
Як потрапив ти з Карпат?
— Дуже просто, бо на простір
Всі річки із гір спішать.
Більш нічого молодого
Я матроса не спитав,
Тільки довго, дуже довго
Сам над Тур'єю стояв…
Тур’я — річка невеличка,
Та шуміти гучно їй,
Раз у море через гори
Шлях знайшла широкий свій.

***