Закарпатський Форум 'Уж Форум'
Українська Русский English
Фотоальбом Flash-Ігри
Новини Погода

Повернутися   Форум Закарпаття > Закарпаття > Новини Закарпаття
Новини Закарпаття Новини Закарпаття й не тільки...

Відповідь
 
Опублікувати тему в ВКонтакте Опублікувати тему в Facebook Опублікувати тему в Mail.Ru Опублікувати тему в Живой Журнал Опублікувати тему в Twitter Опублікувати тему в FriendFeed Опублікувати тему в Google  Опції теми Опції перегляду

Яким є Новий рік по--ужгородськи

01.01.2018, 13:01   Залишайте свої коментарі, реєстрація необов'язкова

Новий рік – це час, коли стаються різні дива. Тому відзначати Новий рік в Ужгороді завжди уміли і любили. Щоправда, робили це завжди якось дивно, але на таке дивне свято, мабуть, саме так і годиться.



Та й Дід Мороз став ходити хатами тільки у радянську добу, до того основними персонажами, про які йшлося за святковими столами, були св. Василій- (день пам’яті 1 січня) і св. Меланія (день пам’яті 31 грудня),- свято і сприймалося як їхнє весілля. Ім’я Василь було і лишається найпопулярнішим чоловічим іменем в Ужгороді – принаймні, до нещодавна, поки не з’явилося багато новомодних екзотичних імен, котрі геть оновили усю статистику.
Та мова не про те, просто упродовж віків склалося так, що в Ужгороді звикли відзначати це свято удома, а якщо і в гостях, то у дуже тісній компанії. Так було ще років сто тому, поки в нас не запанувала традиція балів і тому подібних публічних дійств.

Якось напередодні Нового року до нашого міста завітав невеличкий симфонічний оркестр. Він мандрував Європою уже кілька місяців, підкорюючи собі одне за одним різні столичні міста, університетські й індустріальні центри, курорти, замки і палаци.
Унгвар спершу не входив до їхніх планів, але так сталося, що маршрут з Кошиць до Львова пролягав саме через наше місто, перевали було заметено, тож поспішати не доводилося. Та й організатор турне наполягав. Мовляв, місто цілком гарне, публіка чудова, емоційна, спрагла високого мистецтва і готова носити віртуозів на руках. Треба тільки знати деякі нюанси. При цьому він змовницьки підморгував своїм артистам і плескав себе по кишені. Мовляв, отут в мене ці ужгородці. Він пообіцяв музикантам лише один концерт у найкращому міському залі, а потім добрий відпочинок перед дорогою на Галичину.
Зал був справді розкішний. Про такий можна було тільки мріяти. Усюди – ліпнина і дзеркала, усе залито світлом. У місті тільки-но почала працювати електростанція, дівати енергію було ще практично нікуди, то ж на світлі не економили. Від натоплених камінів струменіли тепло і затишок. М’які крісла, кожне з яких нагадувало трон. А акустика?! Про таку можна було тільки мріяти.

Звук м’яко відлунював від мушлі естради, на якій розмістили музикантів, рівномірно розходився по цілому залові, при цьому обходилося без жодних звукових ям і провалів. Словом, зал був ідеальним. От тільки він був порожнім.

У залі сидів один-єдиний слухач. За все турне таке було уперше. Ні, усе місто було заклеєне афішами, але хто їх коли у нас читав! Тим більше що йшлося про вечір, коли усі звикли сидіти вдома. Оскільки для підтримки форми оркестр все одно грав щодня, навіть коли не мав концертів, вирішили грати і зараз. Тим більше що цей зал налаштовував, навіть лишаючись порожнім.

Концерт вийшов фантасмагоричним. Музиканти уявляли, що вони грають перед якимись невидимими ельфами, перед атлантами і каріатидами, що заглядали у вікна залу з сусідніх фасадів. Ну і для отого єдиного видимого слухача, котрий був просто на сьомому небі. Уявіть собі – ні справа, ні зліва ніхто тебе не штовхає, не сопе над вухом, не кашляє, не шарудить цукерками і взагалі ніде анітелень.

Здається, таке в історії Ужгорода було тільки на одному концертові. Під кінець слухач настільки розм’як, що почувався вже на небесах.- Та це ще був не фінал. З останніми акордами до нього підійшов організатор:

– Для нас велика честь, що Ви прийшли на наш концерт. Не відмовте нам і повечеряйте з нами.

Вечеря була під стать концерту. Мало того що керівник обіцяв це своїй команді ще завчасно. Тепер він ще почувався винним перед нею, тому не скупився. То ж одні наїдки змінювали інші, а вино лилося рікою. За тостами у кишеню не лізли. Практично у кожному славили найвідданішого меломана. Розійшлися далеко за північ.

Наступного дня звістка про все це облетіла місто. Народ повалив валом. Але музиканти відмовилися виступати і гордо поїхали собі геть, щоб більше ніколи сюди не повертатися. Проте Дід Мороз, на відміну від цих музикантів, ніколи не відмовляє – скільки би нас не вийшло до нього на площу Театральну.

До речі, традиція виходити саме на ту площу зародилася якраз після того дивного і багато в чому загадкового концерту – кожний рік містян сходилися пересвідчитися, а раптом ті музиканти таки повернулися?

Сергій ФЕДАКА, газета «Наш Ужгород», ексклюзивно для zakarpatpost.net


Схожі теми
• Революція по-ужгородськи 
• Закарпаття: З яким настроєм зустрічатимуть Новий рік жителі Перечинщини? 
• Форсаж по-ужгородськи 
Відповідь

Тут присутні: 1 (користувачів: 0 , гостей: 1)
 
Опції теми
Опції перегляду

Ваші права в розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете відповідати
Ви не можете додавати вкладення
Ви не можете редагувати повідомлення

BB code is Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +2, Поточний час: 16:09.


bigmir)net TOP 100