Закарпатський Форум 'Уж Форум'
Українська Русский English
Фотоальбом Flash-Ігри
Новини Погода

Повернутися   Форум Закарпаття > Закарпаття > Новини Закарпаття
Новини Закарпаття Новини Закарпаття й не тільки...

Відповідь
 
Опублікувати тему в ВКонтакте Опублікувати тему в Facebook Опублікувати тему в Mail.Ru Опублікувати тему в Живой Журнал Опублікувати тему в Twitter Опублікувати тему в FriendFeed Опублікувати тему в Google  Опції теми Опції перегляду

Закарпатка просила директорку сиротинця, щоб пасинка прибрали

11.08.2017, 16:37   Залишайте свої коментарі, реєстрація необов'язкова

Ганна працювала в інтернаті для розумово відсталих дітей. Бачити таке щодня – тут не завжди нерви витримують. Ті діти мали безладні чудернацькі рухи. Вони заледве говорили. А вже коли впадали у відчай або лють, серце розривалося від того, як вони з великими труднощами намагалися виказати ті свої почуття.

Та все ж до одного хлопчика, Олежки, вона просто таки прикипіла всім серцем. Було йому десять років. Але розум, як у немовляти. Та й коли намагався говорити, це були ніби перші звуки у житті. Важко було слухачам скласти ті звуки докупи, щоб зрозуміти, яке слово промовляє Олежик. Деколи, щоб сказати тільки одне речення, він витрачав по двадцять хвилин, пише газета «Екстра Закарпаття».

Але Ганна навчилася його розуміти навіть без слів. Коли він журився, то тер підборіддя. Коли був злий, то щипав себе за вухо. А коли хотів звернути чиюсь увагу, то раптом починав плескати у долоні. Таких символів, які могла розшифрувати тільки Анна, у хлопчика було безліч.

Він нічого не знав про своїх батьків. Та й ніколи про них не питав. Він вважав, що то природно – жити в товаристві таких самих дітей, як і він. А ще вважав, що сім’я – це дуже рідкісне явище. Бо справді – звідси дуже рідко забирали дітей до сім’ї. Всім подобалися гарненькі та здорові. А хіба їх тут знайдеш? Тут суцільні муки, та ще безпомічність, а часто й агресія.

Але якось до притулку завітала незнайома жінка. Вона була дуже гарно одягнена. У дорогому пальто, на руках – вишукані перстені.

І ось Анна побачила, що ця жінка питає про Олежика. Ганна напружилася, наче зараз вона має перескочити з однієї вершину на іншу. Та хлопчика все ж до неї одразу покликали.

Ганна працювала прибиральницею. А їм, як відомо, можна перебувати всюди. Тож, поки жіночка чекала на хлопчика, Ганна примостила чистити вікна. Робота не на п’ять хвилин. Та й ніхто їй цього не заборонить. А тим часом можна буде почути, що ця жіночка хоче від малого.

І от приходить Олег. У очах хлопчика стояв густий туман. Із ним часто таке відбувалося. Якщо з ними поговорити, спитати, який у нього настрій, той туман поволі розсіюється. А ще здавалося, що в такі моменти малий хоче щось, хоча й безуспішно, пригадати. Але це йому так і не вдається.
Коли хлопчик все ж прийшов до приймальні, він одразу впав на землю і почав битися в страшних конвульсіях. Такого ще з ним не було. Невже хвороба прогресує? І ці напади стануть постійними?

Ганна швидко кинула ганчірку і побігла до малого. Вона намагалася міцно-міцно пригорнути його до себе. Олежика наче било струмом. Ним підкидало. Наче в нього всередині була дуга. І зараз її викривляло в різні боки.

Але минуло хвилин десять, і малий стих. Він почав тихенько плакати. А отже – криза минула.

І тільки тепер Ганна згадала про жінку. Вона підвела очі і зустрілася з очима незнайомки. Вони різонули такою гострою ненавистю, що Ганна відсахнулася. Це було дуже несподіваним. Бо ж Ганна сподівалася, що це мама Олежика, яка його колись отут покинула. Або родичка. А виходить, що це чужа людина для малого. Більше того – навіть ворог дитини.

– Олежик – ваш родич? – спитала вона чарівну незнайомку.

– А вам яке до цього діло? – рубанула гостя. – Беріть свою ганчірку і йдіть звідси. А Олежик, я бачу, не змінився. Куди там! Він виглядає ще гірше!

Ганна від цих слів ледь не знепритомніла. Ні, вона не почувала себе ображеною. Бо давно зрозуміла, що є такий підвид людей, для яких зневага – це повітря, котрим вони щодня дихають.

Стало страшно за малого. Що вона від дитини хоче? Чи не збирається заподіяти йому зло? Як з цим боротися? У голові Ганни шугало зараз безліч думок. І на жодну з них вона не змогла знайти відповіді. Тим часом незнайомка наказала їй йти звідси. І якнайшвидше. Інакше, мовляв, та й хвилини тут не працюватиме. Було схоже на те, що гостя була дуже впливова.

Ганна пішла. Але до їхнього слюсаря – дядька Степана. Той був доброю душею. Йому можна про все розповісти.

А тим часом розкішна жінка, разом з Олежиком, подалася до директорки. Видно, вона чудово знала, куди має йти. Мабуть, бувала тут уже не раз. Тільки от Ганна її ніколи не бачила, бо працювала по змінах.

Але тільки-но вона увійшла, слідом за нею у кабінет заглянув і дядько Степан. Він поцікавився якимись нагальними ремонтними справами, яких на цьому господарстві було ціле море. А потім так причинив двері, щоб вони щільно не закрилися. Це недобре – підслуховувати інших. Але що поробиш, коли тут треба рятувати дитину від несподіваного ворога.

І незнайомка почала розмовляти з директоркою. Від почутого у дядька Степана волосся на голові стало дибки.

Гостя просила, щоб Олежика кудись прибрали. Зовсім прибрали. Щоб його слід якось так несподівано загубився. Директорка з жахом, та все ж опиралася. Після цього запала незручна мовчанка. Видно, гостя поклала в цей момент на стіл гроші. Директорка сказала, що це просто жахливо, вона на таке ніколи не піде, її світить у такому випадку ув’язнення.

– Але ж буває, ну там всяке може трапитися. І звичайні діти помирають. То чому не може статися щось із Олегом?
  • В мене теж є діти… – пробувала заперечити керівничка закладу. – І я б не хотіла, щоб з моїми дітьми так само вчинили.
І тут знову настала мовчанка. Видно, на стіл поклали ще більші гроші.

– Ну, якщо ви хочете тут працювати, ви зробите все! – суворо сказала вишукана жіночка.
  • Знаєте що! – крикнула завідувачка.
Видно, незнайомка зрозуміла, що зайшла далеко.

І почала говорити вже іншим тоном – вкрадливим, ніжним:
– Зрозумійте мене нарешті, як жінка жінку. Олегів батько – Антон просто із глузду з’їхав. У нього місяць тому був інфаркт. Ну, цим фактом нікого сьогодні не здивуєш. Та й, хвала Богу, він вийшов із того якось. Але Антон вбив собі в голову, що це відбулося через його недоумкуватого сина, якого він залишив тут. Нібито це розплата за його гріх. Але який це гріх – скажіть мені? Син залишився після його першої дружини. Не його біда, що вона так швидко померла. Коли ми одружилися, він вирішив здати Олега сюди. Навіть не уявляю, що б сталося, коли б це жахіття жило з нами. У Антона великий бізнес. Як ми б із цим впоралися? Це збоку легко говорити – батьківська любов і всяке таке. Але це все сентиментальні оповідки. Насправді з таким дуже тяжко жити. Майже неможливо. Якщо Олег забере малого, все наше життя полетить шкереберть. До того ж, малий мене, мабуть, запам’ятав. Зустрів мене такою істерикою, що я ледь не збожеволіла. Та він мене ненавидить. І що я маю з цим робити? Він мене колись може вбити. Просто так, бо в нього якогось дня буде поганий настрій. Я його боюся. Кому, як не вам мене зрозуміти. Ви ж бачити цих дітей щодня.

– Сьогодні у мене багато справ, – сказала на це завідувачка і раптом підвелася із стільця.

Тож дядьку Степану не залишалося нічого, крім того, як терміново зникнути звідси. Щоправда, незнайомка ще довго сиділа в кабінеті. Але що було далі, ніхто так і не дізнався. Але треба ж щось робити!

Тим більше, що візити мачухи Олега почастішали. А хлопчик ставав усе більш занепокоєним. Я навіть наважилася поговорити з директоркою: а що, коли я усиновлю малого?

– Ти? – із сумом спитала завідувачка. – Та ти навіть квартиру наймаєш. На шматок хліба не можеш заробити. Та ти бачиш, як за ним треба ходити? Як за немовлям. На кого будеш його залишати, коли тобі треба на роботу?

Ганна про все навіть не встигла подумати, бо дуже хотілося врятувати малого. Але вона казала правду. Але раптом в очах директорки промайнула якась думка і вона запропонувала, щоб Ганна спробувала.

І ось знову прийшла та чарівна жінка. І знову дядько Степан вирішив підслухати їхню розмова. Так от, завідувачка сказала гості, що вона знайшла вихід. Олежика хочуть усиновити!

– Але це не вихід! – розкричалася відвідувачка. – Антон все одно захоче бачити сина, говорити з ним.

– Вихід! – спокійно відповіла директорка. – Я його переконаю, що цього робити не можна, щоб не травмувати малого.

І справді, сталося диво. Вона запевнила батька Олега, що малий може перерости хворобу. І хай він поживе у жінки, яка його дуже любить і хоче його виховувати. Він біля неї одужує, – сказала наша директорка.

– Але тоді я його втрачу назавжди, – гірко сказав Антон.

– Якраз ні. Хлопчикам завжди потрібен батько. Але коли ви заберете його зараз, він буде мати такий величезний стрес, що стане ще більш неадекватним. Для вас що дорожче – здоров’я сина чи самолюбство батька?
Тож Антон дуже неохоче погодився.

А Олежик став жити у Ганни. Не можна сказати, що він прийшов до норми і став цілком здоровим. Але його вилікувала відповідальність. Ганна ніколи не заставляла його робити. Але він сам бачив, як їй важко, і допомагав, у чому тільки міг.

Тому дедалі більше зростала його уважність, зосередженість, вже не було того затуманеного погляду. А згодом Ганна приїхала із іншої області на Закарпаття. Мовляв, подалі від гріха.

Ганна згодом вийшла заміж, народила двох діток. Дуже переживала, чи знову не стане це стресом для Олега. Але він почав ними так ніжно опікуватися, наче це він був їм батько. Різниця між ними справді велика – п’ятнадцять років.

Чоловіка Ганни Олег якось несподівано почав називати батьком. Хоч на Ганну так казав, як і колись: «Тьотя Аня».

Ганна вже не переживала за нього. У Олега було багато рідних людей. А коли, через шість років, він сказав, що хотів би одружитися, зраділа неймовірно. Полюбилася йому Люба – наша сусідка. Ганна дуже боялася тільки, що це кохання не буде взаємним. І тоді Олег почне страждати, а хвороба до нього повернеться.

Більше історій читайте у газеті «Екстра Закарпаття»Але ці тривоги були даремними. Люба аж світилася біля Олега. Та й він тепер не нагадував того бідолаху з інтернату. Широкоплечий, упевнений у собі. Хіба що, коли дуже хвилювався, починав важко вимовляти слова. Але тут, між рідними йому людьми, він навчився говорити.

Але напередодні весілля він попросив:
  • Хочу побачити його!
Ніхто його не перепитував, про кого він каже Всі зрозуміли, що мова була про справжнього батька.
Вирішили поїхати разом із Олегом. Ганна чудово знала адресу його батька. Було дуже лячно. Як їх зустрінуть? Чи захочуть говорити? Чи не будуть погрожувати? Тому вони довго стояли на дворі. Ганна спитала якусь жінку, чи живе ще тут такий-то. Сусідка виявилася дуже велемовною.
  • Та помер він років зо три тому, – сказала вона.
  • А його дружина Катерина як? – спитала Ганна про мачуху Олега, ту саму чарівну незнайомку, яка колись так сумлінно оббивала пороги інтернату тільки задля того, щоб позбутися Олега.
  • А… Оця… Та спилася вона. Бомжатник у неї в хаті. Ото, як Антона не стало, вона зразу стала запрошувати якихось пройдисвітів до хати. Нічого в неї нема. Ні холодильника, ні телевізора. Все пропила. А ви хто їм будете? – нарешті отямилася сусідка.
  • Та, вчилися разом, – раптом збрехала Ганна. Але сусідка одразу ж повернула голову і поквапила піти від нас геть. Тільки кивнула вліво:
  • А от і вона. Не раджу я з нею зустрічатися. Буде гроші канючити. А коли не дасте, буде за вами кричати.
І справді, до них наближалася істота із розкошланими волоссям, із синяком на правому оці, із сірим, земляного кольору обличчям. Вона намагалася щось виспівувати, але в неї це зовсім не виходило.

Отак вони й пішли ні з чим. Провідали, щоправда, могилу Антона, вона геть поросла бур’яном. Довелося її якось приводити до ладу. Туди гостей люб’язно провела та ж таки сусідка.

А Антон все ж одружився із Любою. Подарували Ганні двох онуків. Бо що не кажіть, то і її внуки.

Людмила КУЛІШ, газета «Екстра Закарпаття», екслюзивно для zakarpatpost.net


Схожі теми
• Чому закарпатка просила Божу Матір відвернути від своєї хати та всього села велику біду 
• Як студенти-філологи возили свято до сиротинця… 
• Доброчинний проект: творча майстерня для Коломийського сиротинця 
Відповідь

Тут присутні: 1 (користувачів: 0 , гостей: 1)
 
Опції теми
Опції перегляду

Ваші права в розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете відповідати
Ви не можете додавати вкладення
Ви не можете редагувати повідомлення

BB code is Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +2, Поточний час: 12:12.


bigmir)net TOP 100