Закарпатський Форум 'Уж Форум'
Українська Русский English
Фотоальбом Flash-Ігри
Новини Погода

Повернутися   Закарпатський Форум "Уж Форум" > Закарпаття > Історія й культура Закарпаття
Історія й культура Закарпаття Історія, культура, природа й інші невичерпні цінності Закарпаття

Відповідь
 
Опублікувати тему в ВКонтакте Опублікувати тему в Facebook Опублікувати тему в Mail.Ru Опублікувати тему в Живой Журнал Опублікувати тему в Twitter Опублікувати тему в FriendFeed Опублікувати тему в Google  Опції теми Опції перегляду
Старий 21.02.2009, 23:07   #1
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Arrow

З історії краю


Археологічні дослідження і відкриття

Сучасні археологічні дослідження довели, що слов’яни є автохтонним населенням басейну Карпат. Слов’яни поступово заселяють усю територію Верхнього Потисся. У другій половині І тисячоліття білі хорвати жили в невеликих поселеннях, розташованих у низинних районах, найчастіше в долинах річок. Зараз там розташовані Ужгород, Зняцево, Клячаново, , Мукачево, Холмок, Кам’яниця, Мочола, Дяково. Жили люди в напівземлянках прямокутної, квадратної та овальної форми. В середині будівлі була піч, зроблена з глини або каменю.
Крім неукріплених поселень, у слов'янського населення Закарпаття були і городища з великими земляними валами і ровами. Можна назвати Ужгородське та Боржавське городища. Недалеко від них було розташоване Земплинське городище (Східна Словаччина). Крім оборонного, вони мали важливе економічне та політичне значення, бо були центрами верхньопотиських слов’ян. Укріплені городища для захисту від ворогів Були в Малій Копані, Білках, Олександрівці, Данилові, Дулові.
Слов'яни займалися орним землеробством та скотарством. У цей час застосовуються залізний плуг, мотики, заступи, кам'яні жорна та інший інвентар. Розвивається і ремесло: залізоробна справа, ковальське, гончарне, ткацьке, ювелірне ремесла, обробка каменю та добування солі. Існували і спеціальні ремісничі центри залізоробної справи.
Значний вплив на розвиток господарства мала торгівля. Населення підтримувало тісні торговельні зв'язки з східнослов'янськими племенами та з сусідами – Великоморавським князівством та Болгарським царством.
Сім’ї у слов’ян об’єднувалися в сільські общини. Слов'яни Верхнього Потисся були язичниками. Вони вірили в очисну силу вогню, спалювали тіло померлого та розкладали ритуальне багаття під час обряду поховання. Археологи засвідчили, що стародавні слов’яни вірили у загробне життя. Під час формування класового суспільства на слов’янських землях на зміну язичництву приходить християнство.

Схожі теми
• Закарпаття: У Валентини Гомонай — почесне місце в історії жіночого баскетболу гурського краю 
• Ужгород: Побачило світ перше в історії Закарпаття двомовне видання про історію, політику та культуру гірського краю 
• Наступність поколінь, або про людей, небайдужих до історії рідного краю 
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 21.02.2009, 23:10   #2
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Закарпатські землі в складі Київської Русі

У ІХ столітті в Закарпатті утворилося князівство білих хорватів. Їх політичним центром був Ужгород. Білі хорвати підтримували тісні зв'язки з сусідами та з Києвом. У часи найбільшого розквіту Київської Русі закарпатські землі входили до її складу. Білі хорвати брали активну участь у політичному житті Київської Русі, під знаменами київських князів вони ходили в походи на Візантію та на кочівників. У 907 році брали участь у спільному поході давньоруських племен на Візантію. Князь Олег ішов по Дніпру, а білі хорвати зі своїм князем – по Тисі та Дунаю. На Чорному морі білі хорвати об'єдналися з дружиною князя Олега і разом напали на Царград.
Останнє письмове повідомлення про хорватів відноситься до 992 року, тобто до часу походу київського князя Володимира Святославича до західних кордонів Київської Русі. У ІХ – Х ст. білі хорвати разом з іншими східнослов'янськими племенами об'єдналися навколо Києва, злилися в єдину давньоруську народність і прийняли спільну назву «Русь».
З тих давніх часів жителів Верхнього Потисся, нащадків білих хорватів, називають руськими, руснаками, русинами.
Деякі укріплені поселення згодом перетворилися в міста. Ужгород і Мукачево за часів Київської Русі були порівняно великими містами. У ІХ ст. в Ужгороді існував за-мок. Тоді ж побудували фортецю у Севлюші (Виноградові), а в ХІІ ст. – в Середньо-му.

У 896 році почався перехід угорських племен через Карпати. Один із шляхів прохо-див через Веречанський перевал. Угри належали до кочових угро-фінських племен, які жили в Приураллі. Вони перекочували в багаті степи Причорномор’я, однак звідти їх витіснили печеніги. Київський князь Олег не чинив опору уграм, і вони мирно пройшли більшу частину східнослов’янських земель, підійшли до Карпатських гір. Перейшовши через гори і спустившись з Карпат біля Мукачева, угри натрапили тут на слов'ян. Звідси вони під проводом свого вождя Алмоша направилися до укріпленого слов'янського городища на ріці Уж. Ще здалеку побачили на високому пагорбі замок князя Лаборця. Кочівники вирішили штурмувати укріплення. Алмош дав наказ узяти замок. Почався штурм. Мужньо захищали дружинники князя Лаборця свою землю, Але сили були нерівними. Падають захисники, вороги вдираються у фортецю. Після тривалого бою князь Лаборець вирішив перебратися до фортеці Земплин. Воїни угорського вождя погналися за ним, спіймали князя Лаборця і стра-тили на березі річки. З того часу річка називається Лаборцем.
Захопивши слов'янський замок, угорський вождь Алмош бенкетував з воїнами чотири дні, потім скликав усіх своїх людей і проголосив своїм наступником та вождем угрів сина Арпада. Угри розділилися на дві частини і рушили на Земплин та Боржаву. Про цей похід в угорській хроніці записано: «Князь Арпад вислав свої війська, забрав усю землю між Тисою і Бодрогом до Угочі, обложив кріпость Боржаву, яку на третій день захопив, розбив мури і дружину князя Салана, яку там знайшов, наказав полонених відвести в ланцюгах у кріпость Унг».
Після короткого відпочинку у Верхньому Потиссі угорські племена рушили далі, на захід. Вони розгромили Великоморавську державу і осіли між Тисою та Дунаєм, у Паннонії. Поступово угри почали займатися землеробством та тваринництвом. В кін-ці Х — на початку ХІ століття утворюється Угорська феодальна держава. В Угорщині було запроваджено християнство. На сході Угорська держава межувала з найвідда-ленішими землями Давньоруської держави — Карпатською Руссю. В кінці Х століття кордон між Київською Руссю та Угорською державою проходив південніше території нинішнього Закарпаття.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 14.03.2009, 11:52   #3
 
Реєстрація: 12.02.2009
Повідомлень: 2
За замовчуванням Археологічні дослідження в Ужгороді

Дуже цікаво, чи проводяться на теріторії Ужгорода чи навколо археологічні дослідження? Я маю на увазі такі, які змогли би привернути увагу туристів. В загалі, є якась праця у цьому напрямі?

Останній раз редагувалося tata2039, 14.03.2009 в 11:55 Причина: Без теми
tata2039 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 15.03.2009, 20:24   #4
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Tata, наступного разу обов'язково спробую відповісти на Ваше запитання!
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 15.03.2009, 20:45   #5
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Угорські феодали на закарпатських землях

З кінця ХІ до середини ХІІІ ст. Закарпаття кілька разів переходило від Галицької землі до Угорщини. На кінець ХІІ століття Угорщина пересунула свої кордони до підніжжя Карпат. Територію краю поступово почали захоплювати угорські королі. І лише в ХІІІ столітті Закарпаття було захоплене угорськими феодалами.

До ХІІІ століття Закарпаття користувалося деякою автономією. Повноваження угорських єпископів на ці землі не поширювалося. Значно пізніше, ніж в Угорщині, були введені угорські адміністративно-правові порядки. У ХІІІ столітті угорські війська нападали на Галицько-Волинське князівство, а руські дружинники вторгалися на угорські землі, намагаючись повернути втрачені землі за Карпатами. Однак цього не домоглися, тому що вели боротьбу з могутньою коаліцією Угорщини, Польщі та Ватікану. Монголо-татарське нашестя роз'єднало руських князів і надовго залишило нерозв'язаною проблему возз'єднання руських земель. Після монголо-татарського нашестя в Закарпатті почалося засилля угорських феодалів. Угорські королі роздавали захоплені закарпатські землі придворній знаті, воєначальникам, монастирям. Королі роздавали їм землі, ліси, дарували селян, щоб привернути феодалів на свій бік. Стефан V передав у 1270 році магнатові Рейнгольду три села в Закарпатті, а король Владислав віддав Ужгородську домінію батькові земплинського жупана Петра Петенка. Великими маєтками в Закарпатті володіли і місцеві феодали — Михайловські, Довжанські, Павловські. Феодали користувалися королівськими універсалами та грамотами, розширювали свої володіння за рахунок насильницького загарбання общинних земель та поневолення беззахисних селян. До середини ХІІІ століття в Закарпатті були різні категорії залежних селян — замкові люди, удворники, магнатські слуги. Поступово складається єдиний клас залежного селянства. Законодавче оформлення цього класу припадає на кінець ХІІІ століття. Усі закріпачені селяни відбували панщину, платили оброк феодалам. Посилювалося національне та релігійне гноблення. Селян примушували будувати дороги, фортеці, збирали з них велике мито за користування шляхами, мостами, переправами.

У кінці ХІІІ століття централізована влада занепала, землевласники не корилися королям. У країні панувала анархія, проходили міжусобні феодальні війни. Угорські королі зберегли на захоплених землях існуючі територіально-адміністративні одиниці — жупи, назвавши їх комітатами, і поширили на них норми угорського права. На території по течії ріки Уж знаходився Ужанський, у долинах рік Латориці та Боржави — Березький, а в середній частині Закарпаття — Угочанський комітати. Проникнення угорців у східну частину Закарпаття (Мараморош), малозаселену, вкриту густими лісами, почалося в кінці ХІІІ століття. На початку ХІV століття тут було створено Марамороський комітат. Території комітатів не були постійними, а їх межі на півдні й заході включали землі, які нині не входять до Закарпатської області. На чолі жуп стояли наджупани. Комітати (жупи) поділялися на райони, в кожний із них входило по 20 і більше населених пунктів.

Останній раз редагувалося szantai, 15.03.2009 в 21:02
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 15.03.2009, 20:58   #6
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Повстання на Закарпатті

Папа Боніфацій VІІІ для повного підкорення Угорщини католицькою церквою добивається, щоб королем обрали неаполітанського князя Карла Роберта з династії Анжу. У 1307 році ставленик Ватікану Карл Роберт став угорським королем. Частина угорських феодалів підкорилася новому королю, Але північна та північно-східна частини Угорщини, де жило переважно слов'янське населення, почали довголітню боротьбу проти короля. Він, у свою чергу, почав конфісковувати загарбані феодалами землі, встановив над населенням краю режим військово-феодальної диктатури. Посилення феодального гніту викликало опір у селян. Найпоширенішими формами боротьби проти експлуататорів були втеча, відмова виконувати повинності, захоплення панської землі, врожаїв, вбивство ненависних землевласників та управляючих, масові селянські виступи. У відповідь на важке гноблення серед населення західного Закарпаття на початку ХІV століття почалося повстання, яке очолив ужанський наджупан Петро Петенко. Повстання охопило територію Ужанського та Земплинського комітатів. Згодом приєдналися керівники Березького та Угочанського комітатів.

Головною силою повстання були селяни. Повстанці нападали на замки та маєтки феодалів, убивали панів. Петро Петенко запропонував на угорський престол галицького князя, війська якого на початку ХІV століття перебували в Закарпатті. Вони допомагали закарпатцям боротися з королівськими військами. Озброєні селяни мужньо боронили свої права і відстоювали незалежність свого краю.

Влітку 1322 року королівські війська зламали народний опір, захопили Невицький замок. Король та угорські феодали жорстоко розправилися з повстанцями. Поразка повсталих та міжусобні війни на Русі не дали можливості повернути закарпатські землі до Русі.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 15.03.2009, 21:13   #7
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Соціально-економічний розвиток краю

Багато магнатських родів було вигнано, позбавлено володінь, які пізніше король подарував своїм прихильникам. Володіння Петра Петенка в Закарпатті було передано графам Другетам — полководцям королівських військ, вихідцям із Італії. Значно розширили свої володіння в Закарпатті барони Перені, Уйгелі та інші. Брати Перені в ХІV- ХV столітях одержали тільки в Березькому комітаті 32 села, а в Угочанському — місто Севлюш (нині Виноградів), замки в Севлюші та Королеві. Другети в середині ХV століття приєднали до своїх володінь Невицький замок, Ужгород та села Ужгородської домінії — Горяни, Невицьке, Кам'яниця, Перечин, Дравці, Середнє, Оріховиця, Малий Березний та Великий Березний. Наприкіці ХV століття вони володіли тільки в Ужанському комітаті 29 селами. Наприклад, тільки Гуняді Ян володів Мукачевом та майже 70 селами в Березькому комітаті.
Феодалам Довгаям та Петроваям у другій половині ХV століття в Закарпатті належало близько 300 тисяч гектарів землі. А десять магнатських родин мали у своїх володіннях 424 села та міста. Власниками великих феодальних володінь стали вихідці з угорської знаті Білкеї, Ілошваї, королівський суддя Вербеці.

Магнати, щоб укріпитися на загарбаних закарпатських землях, вербували на службу до себе угорських шляхтичів, розселяли заможних селян угорського походження. Місцеве ж населення витіснилося в гірські, необжиті райони. Феодали обмежували право вільного переходу селян від одного землевласника до іншого, вимагали від королівської влади узаконити кріпацтво. Королева Єлизавета в грамоті від 1343 року проголосила, що селяни мають право піти від феодала тільки після одержання доз-волу від нього та сплати провинностей. Почалося масове закріпачення селян. За королівським декретом 1351 року тільки феодали мали право володіти землею, селянам заборонялося переходити від одного власника до іншого. Феодалам дозволялося втручатися в особисте життя залежних селян і чинити суд над ними. Жителі всіх комітатів знаходилися під владою угорського короля. Йому вони повинні були служити і приймати участь у походах у воєнний час.

В басейнах рік (Уж, Латориця, Боржава, Тиса) розвивалося землеробство. В низинних районах — садівництво, виноградарство. Населення гірських районів займалося скотарством, полюванням, рибальством, бортництвом. Основна частина сільського населення потрапляла в залежність від феодалів. На початку ХV століття завершився процес формування феодально залежного селянства.
Селяни вносили державний податок натурою, будували та ремонтували дороги, мости, укріплення. А феодали, екслуатуючи селян, будували палаци-замки. Великі замки було споруджено в Ужгороді, Мукачеві, Хусті, Севлюші, Вишкові, Королеві, Невицькому, Середньому, Довгому.
Розвивалися міста. До найдавніших міст Закарпаття належать Ужгород і Мукачево. В 1329 році королівські привілеї були надані Хусту, Вишкову, Тячеву. Зростали Бере-гово і Севлюш. Міста ставали центрами ремісництва та торгівлі. Тут працювали ткачі, кравці, шевці, гончарі. Ремісники будували палаци, замки, добували сіль, виготовляли гонт, посуд з глини та дерева. На кінець ХVІ століття в Закарпатті було 21 місто. У 1445 році місто Мукачево одержало право на самоуправління, а в 1446 році в місті виник перший цех — кравецький. У ХІV – ХVІ століттях проводилися ярмарки в Мукачеві, Ужгороді, Берегові, Севлюші, Хусті.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 15.03.2009, 21:20   #8
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Місце Федора Корятовича в історії Закарпаття

В історії Закарпаття кіця ХІV — початку ХV століть помітне місце займає князювання Федора Корятовича. Втративши свої землі на Поділлі у війні з літовським князем Вітовтом, Корятович разом зі своєю дружиною в 1393 році прибув на Закарпаття. У 1396 році Федір Корятович одержав у дар від короля Угорщини велике володіння — Мукачівську та Маковицьку домінії, до складу яких входило близько 300 сіл.

Угорський король Жігмонд (Сигизмунд) був далеким родичем Федора Корятовича, який привів з собою з Поділля багато людй і поселив їх у Земплинському, Шариському, Ужанському та Березькому комітатах. Це було надзвичайною моральною підтримкою для поневоленого угорськими феодалами корінного населення Закарпаття. В цей час у Закарпатті посилився розвиток східно-слов'янської культури.


Діяльність Федора Корятовича в Закарпатті мала важливе економічне та політичне значення. Переселення в Закарпаття багатьох людей з Поділля сприяло економічним, політичним та культурним зв'язкам місцевого населення зі своїми братами, що жили на сході від Карпат.

Корятович перетворив Мукачівський замок у свою резиденцію, значно розширив і зміцнив його. Він жив із сім'єю в найвищий частині замку, забудованій красивими палатами. У двох нижніх дворах знаходилися приміщення для сторожі та капітана. За Корятовича в замку встановили 164 гармати різного калібру. Навколо Замкової гори викопали рів, який заповнили водою, спорудили дубовий частокіл. Замок перетворився на міцну фортецю.

Федір Корятович турбувався про розвиток економіки та культури Закарпаття, зокрема Мукачівської домінії. Він був прихильником руської культури, тому в період його правління помітне піднесення саме слов'янської культури. На правому березі Латориці був заснований православний монастир, який до середини ХVІІ століття був одним із центрів боротьби проти католицизму. В монастирі була велика бібліотека. Дружина Федора Корятовича Ольга наказала будувати на лівому березі Латориці жіночий монастир. Але в період турецьких набігів та міжусобних воєн у ХVІ столітті він був зруйнований.

Федір Корятович сприяв розвитку ремесла та торгівлі. Він був представником панівного классу. Піддані працювали на нього як на поміщика і платили податки. Федір Корятович був останнім відомим «руським» феодалом у Закарпатті. Після його смерті в 1414 році Мукачівською домінією володіла його дружина Ольга. Померла вона в 1418 році. Мукачівський замок і вся домінія перейшли до рук угорського короля.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 06.04.2009, 02:14   #9
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Археологические раскопки в Закарпатье

В Закарпатье археологические раскопки проводятся археологической экспедицией в составе студентов исторического факультета УжНУ.
Городище древних племен даков, которые жили на территории Закарпатья 2000 лет назад, археологи раскапывают уже 30 лет подряд. Летом 2007 года они нашли довольно весомые исторические принадлежности.
Летом 2008 года раскопки проводились возле села Малая Копаня Виноградовского района, и находка оказалась еще более весомой. Как сообщил участник экспедиции, сотрудник университета Игорь Прохненко, студенты и преподаватели раскопали 1500 квадратных метров территории. На этой площади нашли полкилограмма золотых изделий (бусинки, кинжалы), а также 10 мечей, копья, ножи.
Найденные предметы свидетельствуют, что «забыли» их здесь в 80-м году до нашей эры. В тот период даки разгромили на севере племена кельтов и снова вернулись в долину к Тисе. Здесь они похоронили своих погибших воинов, а также учредили село Малую Копаню.

Дакийская культура в Закарпатье начала развиваться в 60-х годах до н.э. Племена, возглавляемые первым царем Фракии Буребистом, двигались в поисках добычи к Верхнему Притисью. Первыми захваченными землями были урочища Галиш и Ловачка вблизи современного Мукачево, где жили кельты. Впоследствии даки поселились на территории нынешней Виноградовщины. На городище археологи нашли 40 фракийских жилищ аристократов. Поселение было укреплено десятью валами.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 06.04.2009, 02:28   #10
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Работа археологов на территории Невицкого замка

Невицкий замок был когда-то не только военизированной крепостью, но и ячейкой средневековой металлургии.
В последнее время на территории Невицкого замка, возле Ужгорода, в Закарпатье были обнаружены весьма интересные находки. Они открыли новую страницу в истории средневековой крепости.
По словам руководителя археологической экспедиции Александра Дзембаса, они могут смело утверждать, что Невицкий замок был когда-то не только военизированной крепостью, но и ячейкой средневековой металлургии.
На территории замка археологи непрерывно работают уже 7 лет. До них здесь никто долго не засиживался. Не смотря на то, что целевого финансирования из областного или государственного бюджета не было, нет и пока что не предвидится. Тем не менее, археологи за годы работы успели доказать многие до того не известные факты.
Уже сейчас известно, что рвы вокруг Невицкого замка, не смотря на его месторасположение, заполнялись водой (археологи раскопали специальные дренажные системы). Интересно и то, что вода поставлялась с соседней горы по специальному средневековому (!) трубопроводу.
Также раскопки показали, что на территории крепости находились ювелирная мастерская, мастерская по ремонту оружия (в том числе и арбалетов, что считалось в те времена очень высокотехническим производством). В замке располагались кузница и литейная. А сама крепость была намного больше, чем нам кажется теперь.
Александр Дзембас утверждает, что Невицкий замок строили в 13 веке и археологи уже владеют информацией о том, какие этапы перестройки пережил замок. Вот только пока что им не удается узнать строилась крепость в до- или послетатарские времена.
Чтобы полностью реконструировать средневековую крепость, за прогнозами международных экспертов, потребуется 1 млн. 300 тис. евро. Отечественные специалисты наоборот утверждают, что для этого дела потребуется не более 1 млн. 300 тис. гривен. Так или иначе, пока ни евро, ни гривен для Невицкого замка ни в одном из бюджетов не предусмотрено. Хуже того, до сих пор памятник архитектуры является фактически бесхозным.

И. Савчина
Мініатюри
Невицкий замок.1.jpg   Невицкий замок.jpg  
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 06.04.2009, 02:33   #11
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

РАСКОПКИ НА ТЕРРИТОРИИ ГОРЯНСКОЙ РОТОНДЫ

В октябре 2008 года на протяжении десяти дней искали археологи исторического факультета Ужгородского национального университета ответ на вопрос, который касается Горянской Ротоды. Они вновь вернулись к раскопкам на территории этого памятника сакральной архитектуры.
Как сообщил участник экспедиции Игорь Прохненко, в этот раз археологи докопались до раннего слоя почвы, который они датируют III-IV столетиями. Также они вынули из-под земли несколько керамических изделий XI-XII столетий.
Теперешние раскопки еще раз подтвердили, что Ротонда возводилась на рубеже XI-XII столетий. Несколько подобных памятников сохранилось и на территории Венгрии (ведь в те времена Закарпатье принадлежало Венгерской короне).
Также археологи подошли еще к одному очень важному вопросу: откуда и когда начинался Ужгород? Есть предположения, что город возник на два столетия позже, чем мы считаем. И еще одно: пока что археологи не берутся стопроцентно утверждать, что Ужгород начинался именно с Горян (как принято сейчас считать).
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 06.04.2009, 02:55   #12
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Загадка Занівки

Гарна Занівка з грядою подібних вершин розташована вздовж правого берега річки Теребля, між селами Дулово і Чумалево, навроти Углі, Колодного та початку Кричева. Занівське гірське пасмо вкрите буйними лісами, хвойно-листяними породами дерев. Мешканці навколишніх сіл справедливо вважають, що саме тут найвідоміші на Тячівщині грибні місця. Сюди полюбляють приїздити грибники з Вонігова і Тереблі.
На автобусній зупинці «Занівка» зведений православний хрест.
Але є ще нерозгадана таємниця. В сиву давнину Углянський монастир мав назву Занівський.
Близько 890 року учні рівноапостольських братів Кирила і Мефодія на пагорбі, що навпроти гори Занівка, на лівому березі річки Теребля заснували монастир і назвали його Занов (від назви гори). Тривалий час монахи добували з гори будівельне каміння і возили кіньми та волами на спорудження Божого храму. Сліди кар’єру видно й зараз. А міцний кам’яний фундамент старовинної церкви, що вміщала понад 300 монахів, на території монастиря зберігся до наших днів. На ньому зведена нова теперишня нова церква, хоч за розмірами набагато менша від давньої.
З часом Занівський монастир перейменували. Коли це відбулося, поки що нікому не відомо. Але в добу правління єпископа Досифея (1712 — 1734), який переніс свою резиденцію з Мукачева до Углі через натиск уніатів і звідси керував православним Мараморошем, монастир уже називався Углянським або Угольським.

На першому фото: річка Теребля перед Занівкою, а на другому - міст через Тереблю у Занівці.
Мініатюри
Річка Теребля перед Занівкою. 30 березня 2009 р..jpg   Міст через річку Теребля у Занівці. Наліво - Кричево, .jpg   Занівка весною.jpg   Занівка.04.04.2009.jpg   Занівка з грядою подібних вершин.jpg  

szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Малой
Старий 08.04.2009, 17:51   #13
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

У наш час археологи знайшли римські монети динарії та залишки римської солекопальні в Солотвині на Тячівщині. Це свідчить про те, що наш край входив до зони безпосереднього контактування з Римською імперією.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 01.05.2009, 18:54   #14
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Виноградівська земля переповнена історією і цікавими подіями. Наприкінці І тисячоліття до н.е. на територію району відбувся прихiд гето-дакiйських племен (фракiйцiв). Даки розгромили кельтiв, якi вiдiйшли до Нiмеччини. Власне, даки будували поселення на високих берегах рiчок. Ці укріплення iснували на випадок вiйни i для охорони торгових шляхiв (закарпатська сiль на той час мала велику цiннiсть), а в самих городищах жили тiльки охоронцi. Пізніше наш край входив до складу патрiархально-рабовласницької держави гето-дакiв. Найбiльший її розквiт був у 40-i роки до н. е. в перiод правлiння царя Буребiсти, а пiзнiше - за Децебала. Але легiони римського iмператора Марка Ульпiя Траяна (98-117 р.) розгромили дакiв, і зруйнували городище на Виноградівщині в поблизу села Мала Копаня. До тепер археологи знаходять тут унікальні речі.
Саме на території Виноградівщини вперше було перекладене Євангеліє на угорську мову відомим священником-просвітником Бенедеком Ком'яті, який жив при дворі баронів Перені, у їхньому поселені Великі Ком’яти, а потім у Королівському замку. Саме у місті Виноградові, а тоді Севлюші, дав свій перший концерт Бейла Барток - всесвітньовідомий угорський композитор. До того ж саме у Виноградівському замку Канків було поховано угорського святого Капістрана.
Мініатюри
Руїни замку Канків.jpg  
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Малой
Старий 01.05.2009, 19:03   #15
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

На Хустщині у 1874 р. винахiдник А. Єнковський iз села Стеблiвки винайшов машину для механiзованого збирання пшеницi, яку пізніше запатентували у США як комбайн.
Слава села Шандрова або сьогоднішньої Олександрівки на початку ХХ століття гриміла по усіх Карпатах. І принесла її цьому селу невелика криниця, з якої добували ропу - сильно солену воду, яка нагадує своїм зовнішнім видом мармелад який утворився від сильної концентрації солі. Раніше знаменита шандрівська криниця приносила значний дохід селу. Сюди з усіх усюд з'їжджалися люди на возах з бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів, а жителі села випаровували її і таким чином добували чисту сіль. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Але історичний час змінився, сіль перестала цінитися і криниця занепала разом із старою славою. Одиноко стоїть криниця посеред села і чекає на своє відродження, адже соляної води - ропи там не поменшало.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 01.05.2009, 19:09   #16
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

На півночі Мукачівського району поблизу села Грабово, знаходиться таємничий Чорний ліс, про який є чимало незвичних і цікавих легенд та розповідей. Зокрема, тут знаходиться мармурова печера, яку вручну видовбали розбійники. Саме тут вони, за переказами місцевих жителів, ховали свої награбовані скарби, але довго вони тут не ховалися, оскільки їхні нахабні дії розлютували селян, які власноруч розігнали розбійницьку ватагу. Ще одна моторошна легенда про Чорний ліс розповідає про те, що кожного порушника лісового спокою чекає важке покарання. І на жаль, давні пророцтва справдовуються. Щороку "чорна хроніка" подій поповнюється жертвами самогубств або вбивств у Чорному лісі. Власне, навіть місцеві жителі не рекомендують залишатися під вечір на узліссі чи безпосередньо у самому лісі, де на кожного чатує смертельна небезпека. Цікаво знати, що картопля для закарпатців завжди була і залишається другим хлібом. А у складні голодні роки ХІХ століття вона рятувала від голодної смерті. Тому напевно всім буде цікаво дізнатися, що вперше картопля з'явилася на Закарпатті у 1770 році. Саме тоді було видiлено великі площi у Мукачівсько-Чинадіївській домінії графів Шенборнів під картоплю та шовковицю. Отож мукачівські землі стали експериментальним полем для вирощування картоплі на території Закарпаття.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 01.05.2009, 19:11   #17
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

На території сучасної Берегівщини ще не так давно знаходилося величезне болото з досить страшнуватою назвою Чорний Мочар. Через недосконалість техніки його довгий час не могли пристосувати до потреб сільського господарства, але вже у 1878 році почалося інтенсивне осушення Чорного Мочара, що займав тоді 14 тисяч гектарів. Одним із його залишків тепер є Дідовське озеро, яке утворилося на місці колишнього болота та кар'єра.
Саме про цю водойму місцеве населення зберігає чи не найтаємничішу історію, яка переходить з вуст у вуста. Як стверджують старожили, в озері водиться величезний чорний змій, який має довгу шию та товстий тулуб. Часто під час нічних купань в озері пропадають люди, яких потім ніхто не знаходить. Кажуть що це його робота. Можливо ця історична розповідь ще чекає на своїх дослідників, і чи не має "чорний змій" з озера Дідово якісь родинні відносини з чудовиськом із шотландського озера Лох-Несс.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 04.05.2009, 13:23   #18
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Берегово

Перша згадка про місто датована 1141 р. і пов'язана з тим, що граф Ламперт переселив сюди саксонців. Саме тоді з'являється й храм у центрі поселення, який не раз перебудовувався й сьогодні є прекрасою Берегова. 1247 р. король Бейла ІV надав місту статус королівського. Розквіт Берегова збігся з періодом царювання короля Людвіга Великого та королеви Ержебет. Пізніше прилеглі зеилі перейшли у володіння трансільванського князя Габора Бетлена, який побудував у місті свій палац.

Берегове відіграло важливу роль у визвольній антигабсбурській війні князя Ференца Ракоці., котрий 20 грудня 1705 р. закликав народ до повстання. Місто також брало активну участь у визвольних змаганнях 1848 - 1849 рр. Після Сен-Жерменської мирної угоди Берегове ввійшло до складу Чехословацької республіки.

Сьогодні Берегове відоме своїми виноградниками: закарпатські марочні вина розливають на Берегівському винзаводі. Берегове знане й завдяки термальним джерелам.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 24.05.2009, 23:46   #19
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Дискримінаційна економічна політика уряду Чехословаччини щодо Закарпаття не змогла перешкодити загальній тенденції розвитку краю. У 20-х роках тут, незважаючи на економічну кризу 1921-1923 рр., підприємства добувної і обробної промисловості, пристосовуючись до потреб нутрішнього і зовнішнього капіталістичного ринків, збільшували випуск своєї продукції. Відбувалась подальша еволюція поміщицького і селянського господарств у напрямку капіталістичного розвитку.
Традиційними галузями виробництва у краї у 20-х роках, як і раніше, був видобуток солі, розробка рудних і нерудних копалин. Видобуток солі був зосереджений на Солотвинських солекопальнях. Це було єдине державне підприємство, яке з 1920 року постачало сіль для всієї Чехословацької республіки.

Щодо нашого села, Кричева (Тячівський район), то це лише один з багатьох прекрасних куточків Закарпаття. Кричево знаходиться в гірській місцевості. Нещодавно ми відзначили річницю нашого села — 560 років. Нашими сусідами є: Чумалево, Драгово, Колодно, Угля. Мій дідусь розповідав, що колись ці села належали до нашого села і називалися Кричевом.
В 1946 році сільське господарство нашого краю розвивалося за зразком цілої країни. Отож, дрібні селянські господарства переходили на шлях колективізації.
В той час комуністи розкривали переваги колективного господарювання, перспективи цого розвитку, закликали селян-одноосібників об'єднуватися в колгоспи. Так і був утворений Кричівський колгосп (пізніше — радгосп ім. Дзержинського), у якому працювали наші діди. Після розпаду СРСР від нього залишилася тільки ферма. А зараз — лише руїни та спогади про минуле.

Віталія С.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 25.05.2009, 01:02   #20
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Село Кричево — останнє село Тячівського району злівої сторони річки Тереблі. Воно межує з с. Драгове Хустського району та з селами Чумалево, Дулово та Колодно Тячівського району. Кричево знаходиться від залізниці селища Буштино за 18 км та 38 км від районного центру. Сільській раді підпорядкований приселок Росош, який знаходиться за 8 км від села. Поблизу проходить шосейна дорога Буштино - Драгово -Синевир.
Вперше село згадується в письмових документах XIV ст. З 1448 року воно належало феодальній сім'ї Татулів з села Вільхівці. Територія тодішнього села складалася з 12-15 дворів. Двори носили назву садиб.
На середину XVI ст. с. Кричево нараховувало 30-35 дворів. Селяни в основному працювали на землі, використовуючи при цьому виготовлені власноруч сільськогосподарські знаряддя праці.
На 1863 рік село Кричево нараховувало 83 двори. Воно було об’єднано в одне велике поміщицьке землеволодіння Колочави. Це землі сіл Чумалево, Драгово, Брод... Через деякий час ці села відплатилися від великого землевласника, віддавши селу Кричево полонини - Магалька, Яворовець, Сигла, Хрест. На 1900-1920село знаходилося під владою угорців.
З 1921 році в селі народився і провів свої дитячі роки генерал Народної Армії ЧССР М.В. Кричфалушій. Не бажаючи служити в угорській армії, він нелегально перейшов кордон. Два роки перебув у таборах ГУЛАГу. Після закінчення війни, в 1946 році, поступає у Празьку військову академію командних військ, яку закінчує з відзнакою. Потім навчається у вищій військовій академії командуючих військ ім. Фрунзе в Москві, яку закінчує теж з відзнакою. Присвоюють йому звання генерал-лейтенант. Згодом був включений до командуючого складу МОЧ. (В Кричівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів оформлений стенд "Кричфалушій Михайло - герой війни", альбом з його фотографіями, нагородами та біографією).
Колгосп був утворений у 1949 році. Перший голова колгоспу був Кричфалушій Іван (Шиминя). У 1976 році колгосп був перейменований у радгосп. ім. Дзержинського. За радгоспом було закріплено багато гектарів землі. Були й допоміжні промисли. З 1974 року працює кар`єр, де виробляється мармурова крошка. Були в селі млин, олійниця, пилорама.
До 50- ти річчя Радянської влади в центрі села споруджено пам’ятник воїнам-добровольцям. В роки Великої Вітчизняної війни більше 100 чоловік добровільно вступили в ряди Червоної Армії. З них 34 чоловіки загинули, 25 чоловік нагороджені орденами і медалями. На даний час живих ветеранів війни залишилося лише 5 чоловік.
Від фашистських загарбників село Кричево було звільнено 23 жовтня 1944 року.


Наталія К.
Мініатюри
Кричево.jpg   Кричево с высоты.jpg   Кричево, с выс. 5.09км.jpg  
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 25.05.2009, 16:51   #21
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Дуже часто можна переконатися в тому, що історичні відомості, які базуються на переказах старожилів, мають відмінності...

Село Кричево розташоване на лівому березі річки Теребля. Письмові згадки про село датуються 15 ст., хоча на його території люди проживали ще в часи палеоліту. Про це свідчать знахідки кам'яних знарядь праці в урочищі «Городище». Це було укріплене поселення на високому горбі, що обночаснно слугував і берегом річки Теребля. В давнину кричівці займалися землеробством, скотарством, рибальством та збиральництвом.

У 1241 році монголо-татарська орда, близько 40 тисяч, вдерлася на територію Закарпаття. Війська угорського короля Були розбиті монголами. Монголо-татарські загони розбрелися по всьому Закарпаттю, грабуючи та знищуючи все на своєму шляху. В народі монголів називали «песиголовцями». Не оминули вони і наше село.
За переказами, жителі ближніх сіл збиралися разом, щоб дати відсіч ворогам.
Вирішальна битва відбулася в урочищі «Котова Яма». Монгольський загін був повністю знищений місцевими жителями. Кричівці захопили багато трофеїв, в тому числі були і такі екзотичні тварини, як буйволи, яких монголи вивезли із захопленої ними Північної Індії. Це не тільки екзотичні, одомашнені свого часу, а й доволі практичні тварини, які допомагали людям вижити за складних природних умов. Особливо буйволам припали до душі наші болота та рослинність. За іншою версією, буйволів завезли з Болгарії або Румунії. Буйволи надзвичайно витривалі тварини, однак зараз з їхньою популяцією на Закарпатті проблеми. Їх чисельність невпинно скорочується. Свого часу сільське стадо налічувало майже чотири сотні голів. Нині ж цих тварин у селі 15, і серед них — лише один буйвол.

У 1514 році під керівництвом Дьєрдя Дожі почалося антифеодальне селянське повстання, яке переросло в загальноселянську війну в Угорщині. В цьому повстанні брали участь і вихідці з нашого села.

У ХVІІ столітті в урочищі «Тийтерів берег» декілька монахів збудували невеличку дерев’яну церкову. Тепер ця церква перенесена в село Колодне і є пам'яткою дерев'яної архітектури. Зроблено церкву без єдиного цвяха.

Коли до влади прийшли угорці, то почалася масова мадяризація населення. Тим мешканцям, які добровільно приймали угорське підданство, надавалися всілякі пільги: наділяли земельні ділянки, звільняли від сплати податків. Цих людей переводили в ранг угорських дворян. Є різні версії про походження назви нашого села. Найвірогідніша верясія — назва села походить від феодала Крича, якому це село належало.
Взагалі в селі в основному три прізвища: угорське — Кричфалушій, румунське — Стойка та австрійське — Бенца. Тобто, прізвища тих національностей, які були при владі на Закарпатті в різні часи.

В Кричеві зараз збудовано дві церкви: Різдва Богородиці та храм Петра і Павла (недобудований).
Зараз більшість населення виїжджає на заробітки: в Чехію, Словаччину, Іспанію, Португалію, Росію.

Тетяна Б.
Мініатюри
Краєвиди Кричева.jpg   Кичево.jpg  
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 25.05.2009, 16:52   #22
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Дуже часто можна переконатися в тому, що історичні відомості, які базуються на переказах старожилів, мають відмінності...

Село Кричево розташоване на лівому березі річки Теребля. Письмові згадки про село датуються 15 ст., хоча на його території люди проживали ще в часи палеоліту. Про це свідчать знахідки кам'яних знарядь праці в урочищі «Городище». Це було укріплене поселення на високому горбі, що обночаснно слугував і берегом річки Теребля. В давнину кричівці займалися землеробством, скотарством, рибальством та збиральництвом.

У 1241 році монголо-татарська орда, близько 40 тисяч, вдерлася на територію Закарпаття. Війська угорського короля Були розбиті монголами. Монголо-татарські загони розбрелися по всьому Закарпаттю, грабуючи та знищуючи все на своєму шляху. В народі монголів називали «песиголовцями». Не оминули вони і наше село.
За переказами, жителі ближніх сіл збиралися разом, щоб дати відсіч ворогам.
Вирішальна битва відбулася в урочищі «Котова Яма». Монгольський загін був повністю знищений місцевими жителями. Кричівці захопили багато трофеїв, в тому числі були і такі екзотичні тварини, як буйволи, яких монголи вивезли із захопленої ними Північної Індії. Це не тільки екзотичні, одомашнені свого часу, а й доволі практичні тварини, які допомагали людям вижити за складних природних умов. Особливо буйволам припали до душі наші болота та рослинність. За іншою версією, буйволів завезли з Болгарії або Румунії. Буйволи надзвичайно витривалі тварини, однак зараз з їхньою популяцією на Закарпатті проблеми. Їх чисельність невпинно скорочується. Свого часу сільське стадо налічувало майже чотири сотні голів. Нині ж цих тварин у селі 15, і серед них — лише один буйвол.

У 1514 році під керівництвом Дьєрдя Дожі почалося антифеодальне селянське повстання, яке переросло в загальноселянську війну в Угорщині. В цьому повстанні брали участь і вихідці з нашого села.

У ХVІІ столітті в урочищі «Тийтерів берег» декілька монахів збудували невеличку дерев’яну церкову. Тепер ця церква перенесена в село Колодне і є пам'яткою дерев'яної архітектури. Зроблено церкву без єдиного цвяха.

Коли до влади прийшли угорці, то почалася масова мадяризація населення. Тим мешканцям, які добровільно приймали угорське підданство, надавалися всілякі пільги: наділяли земельні ділянки, звільняли від сплати податків. Цих людей переводили в ранг угорських дворян. Є різні версії про походження назви нашого села. Найвірогідніша верясія — назва села походить від феодала Крича, якому це село належало.
Взагалі в селі в основному три прізвища: угорське — Кричфалушій, румунське — Стойка та австрійське — Бенца. Тобто, прізвища тих національностей, які були при владі на Закарпатті в різні часи.

В Кричеві зараз збудовано дві церкви: Різдва Богородиці та храм Петра і Павла (недобудований).
Зараз більшість населення виїжджає на заробітки: в Чехію, Словаччину, Іспанію, Португалію, Росію.

Тетяна Б.


А за цими горами - с. Мала Уголька.
Мініатюри
Краєвиди Кричева.jpg   Кичево.jpg  

Останній раз редагувалося szantai, 25.05.2009 в 17:03
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! Малой
Старий 25.05.2009, 17:19   #23
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Загадки історії Заневського монастиря

Відомий Заневський монастир в Полонинах знаходиться в гірській місцевості на території Тячівського району в диких первісних лісах Карпатського біосферного заповідника.
Крім вивчення історії монастиря, до якої останній час привертають увагу багато науковців, дослідників, інтерес до древньої Заневської обителі активно підживлюється і у зв’язку з канонізацією у вересні 2008 року відомого сповідника та подвижника благочестя Православної Церкви на Закарпатті – архімандрита Іова (Кундрі).
Без сумніву, Заневський монастир у свій час був осередком духовної культури на Закарпатті і за загальним переконанням церковних дослідників це — найперший Православний монастир нашого краю. Цікавить не тільки історія монастиря, але й ідентифікація з нині існуючими двома відомими Православними святинями Мараморощини. Це: Свято-Успенський жіночий монастир в селі Угля та Свято-Дмитрівський храм в селі Мала Уголька, саме який ідентифікують з місцем древнього Заневського чоловічого монастиря.

Перші історичні відомості про Заневський монастир в Полонинах своїм корінням сягають сивої давнини, а початок його заснування історики відносять до раннього домонгольського періоду.
Постає питання, що торкається безпосередньо розташування монастиря.
У зв’язку з повідомленням про монастир в Полонинах в тексті Іпатіївського літопису від 1262 року дослідники розуміли різні монастирі і в різних місцях. Так, наприклад, І.Мицько стверджував, що Полонинський монастир знаходився в західній частині Галиць-кого князівства, можливо — на Підгір’ї. Огицький Д.П. вважав, що місцезнаходження Полонинського монастиря взагалі невідоме. Я. Головацький під Полонинським монастирем розумів Угольський, І. Сенько говорить, що на користь версії Головацького звучить факт, «що хребет між Великою Уголькою і Малою Уголькою і тепер називається Полониною». Відомий історик Руської Православної Церкви, митрополит Московський і Коломенський Макарій (Булгаков), посилаючись на Іпатіївський літопис, також висловлює думку, що слово «Полонинський», можливо, не власне ім’я, а вказує на те, що монастир був у полонині — долині Карпат. На думку Генсорського А. І., «літописна полонина — це східна частина Карпатських гір» і знаходиться біля Коломиї. Ідентифікується «монастир в Полонинах» зі Східними Карпатами і в інших джерелах.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 25.05.2009, 17:22   #24
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Є багато дослідницьких думок відносно першої літописної згадки про Заневський монастир в Полонинах. Однак, доцент кафедри теоретичного та аналітичного Богослов’я Ужгородської Української Богословської Академії ім. св. Кирила та Мефодія, диякон О. Монич припускає, що Заневський монастир все-таки знаходиться в східній частині Закарпаття — Мараморощині, в долинах великих річок: Уголька, Теребля та оточений невеликими потічками і притоками: Мала Уголька, Велика Уголька, Одаріа. Крім того, Заневська обитель (г. Заневка знаходиться лише на одному з хребтів г. Менчул біля вказаних територій, а не в інших місцях).
В історичних працях, дослідженнях та наукових публікаціях древній монастир називається Угольським (Оугольським). В публікаціях ХХ століття зустрічається назва «Углянський». Виникає питання, чи це був той монастир, що сьогодні знаходиться у селі Угля, чи той, що розташований за 12 км на північ від Углі, в селі Мала Уголька.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 25.05.2009, 17:26   #25
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

З народних переказів відомо, що перші згадки про село Углю датуються 1389 роком. Перший перепис села відбувся у 1404 році переписчиками з міста Будапешта, що і послужило початком писаної історії села Углі. В історичній літературі розповідається про те, що село Угля в давнину було розташоване в мальовничій долині двох потічків Малої і Великої Угольки. Дотримуючись логіки поселень, їхнього виникнення та розвитку, слід відмітити, що малі села історично були древнішими. Знаходилися в горах. Саме з гір люди переходили на проживання в низовини.
Сама назва сіл Мала Уголька, Велика Уголька, Угля пов’язані між собою. Вказані села розвивалися в поступовій осілості людей в низовинах, куди вони спускалися з гір. О. Монич припускає, що цілком ймовірною і логічною могла бути така картина, коли спочатку життя започатковувалося в горах біля Полонини, чому сприяли всі сільськогосподарські та інші чинники. Отже, скоріше всього, саме в Малій Угольці знаходився Заневський монастир.

За словами О. Монича, безперечним фактом існування Угольського монастиря ХІV ст. є знайдена науковцем О.Оросом у жовтні 1980 року бронзова печатка Угольського монастиря. Згідно з палеографією печатка ручної роботи, діаметром 44 мм була виготовлена у другій половині ХІV ст. На печатці міститься напис: «Печать Монасьтира Оугольського Воськресения Христова».
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 25.05.2009, 17:29   #26
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Наступна плутаниця, за О.Моничем, — це назва скитів Угольського монастиря. Раніше Заневський монастир охоплював велику територію, радіусом 15020 км. В сучасних дослідженнях можна прочитати таку стандартну замітку: «Углянський монастир володів скитами, на місці яких згодом виросли села Мала і Велика Уголька, Колодне, Кричово, Драгово, Одарово, Вільхівці. Про це свідчать і назви урочищ, які залишилися. Вони, головним чином, названі іменами монахів, які були настоятелями скитів: Герасимово, Карпиново, Маркулово, Луково, Романівка. А в Малій Угольці частина села називається — Монастир. Відомо, що в Одарівському скиті був дерев’яний храм, збудований в 1470 році, який в кінці ХVІІІ ст. був перевезений в село Колодне, де храм стоїть до сьогоднішнього дня».
Вказану думку ніхто не відкидає. Питання, кому належали вказані скити — Углянському чи Угольському монастирю, залишається до певної міри відкритим, хоча, як переконаний О. Монич, історична правда, скоріше всього, все-таки на стороні Угольського монастиря.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 17:46   #27
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Закарпаття, автохтонне населення якого складали русини-українці, протягом століть входило до складу чужих держав. Зокрема, після розпаду Австро-Угорської монархії воно, згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 р., було включене до складу Чехословацької Республіки під назвою «Підкарпатська Русь» як автономна одиниця з найширшими правами: автономним сеймом з юрисдикцією в питаннях мови, освіти, релігії і місцевого самоуправління, губернатором, що призначався президентом ЧСР, представництвом в парламенті республіки. Через відсутність можливостей возз’єднання Закарпаття з Україною, чого вимагала переважна більшість населення, представники політичних сил краю під впливом активної позиції в цьому питанні закарпатської еміграції в США і намірів країн Антанти вирішили орієнтуватися на новоутворену ЧСР, яку справедливо вважали меншим злом. Таке рішення було оптимальним варіантом розв’язання питання про державно-правове визначення Закарпаття. Воно клало кінець багатовіковій політиці мадяризації місцевого населення і відкривало можливості для соціально-економічного й національно-культурного розвитку цього регіону в складі економічно досить розвинутої, демократичної, слов’янської за національним складом республіки.
Процес визначення пріоритетів чехословацької політики щодо Закарпаття був суперечливим. В основу існування й розбудови ЧСР її засновники намагалися закласти три головні настанови: державницьку ідеологію «чехословакізму», парламентську демократію і принцип непорушності територіального врегулювання в Європі на основі Версальської системи.
Щодо надання визначеного Сен-Жерменським договором автономного статусу Закарпаттю, який був закріплений також у внутрішньому законодавстві ЧСР, насамперед у прийнятій в лютому 1920 р. конституції, то празький уряд постійно зволікав з виконанням своїх зобов’язань. Він мотивував це тим, що відсутні необхідні кадри з місцевого населення, яке у своїй масі ще політично незріле, що цьому заважають нестабільна політична ситуація, зокрема перевага в краї лівих радикальних впливів, та гострота проблем й невизначеність національно-культурного розвитку в Закарпатті і відсутність національно свідомої інтелігенції, а також зазіхання на цей край з боку сусідніх держав тощо. Ці пояснення й аргументи не були безпідставні, однак головна причина зволікання у наданні автономії Закарпаттю полягала в тому, що держава боялася створення прецеденту для інших національних груп, вбачала в цьому загрозу цілісності республіки.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 17:49   #28
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Боротьба закарпатців за автономію і справедливе визначення західних кордонів Закарпаття (зі Словаччиною) тривала протягом усього періоду існування домюнхенської ЧСР. Цей рух русинів-українців по обидва береги Ужа був дійсно всенародним: у ньому брали участь практично всі політичні партії, громадські об’єднання і національно-культурні товариства Закарпаття. Однак політично-класові й національно-культурні розбіжності, зокрема протистояння русофільського та українського напрямів, були фактором, який полегшував правлячим колам ЧСР тривалий час утримувати цей масовий патріотичний рух в безпечних для Праги рамках.
Ситуація змінилася в другій половині 30-х рр., коли, з одного боку, в Закарпатті відбулася радикалізація громадсько-політичного життя щодо питань національно-культурного розвитку та реалізації автономних прав краю, з іншого – в Європі загострилася політична криза, в центрі якої опинилася ЧСР. До неї висунули свої територіальні претензії практично всі сусідні держави, насамперед Німеччина, яка розгорнула активну кампанію щодо її внутрішньої та зовнішньої дестабілізації. Усі зусилля керівників ЧСР не змогли зберегти її від небезпечно наростаючої зовнішньополітичної ізоляції. Великі держави, які раніше підтримували демократичну ЧСР, усе більше потурали експансіоністській політиці Німеччини, що прикривалася лозунгом права націй на самовизначення. Це яскраво виявилося під час аншлюса Австрії 12 березня 1938 р.
На черзі була ЧСР, де зростав сепаратистський рух серед судетських німців, у Словаччині та в Закарпатті. Політика потурання Німеччині з боку Великої Британії та інших великих держав Європи, готовність Угорщини та Польщі взяти участь в античехословацькій акції підштовхнули А.Гітлера до рішучих дій. Спровокувавши спочатку напруження на німецько-чехословацькому кордоні, він домігся скликання 29–30 вересня 1938 р. міжнародної конференції в Мюнхені за участю керівників урядів Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії. Конференція задовольнила ультимативні німецькі вимоги щодо ЧСР. До рейху, зокрема, було приєднано високорозвинену з промислового погляду Судетську область, де проживало понад 3 млн німців. Польща на початку жовтня дістала Тешинську Сілезію. На початку листопада 1938 р., за рішеннями Першого Віденського арбітражу, південну частину Словаччини та найбільш розвинені райони Закарпаття було передано Угорщині. В цілому, ЧСР втратила третину території з населенням в 5 млн осіб і 40 % промислового потенціалу. Зраджена союзниками країна опинилася у стані глибокої політичної кризи, віч-на-віч із нацистською Німеччиною.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 17:56   #29
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Послабилася центральна виконавча влада: 5 жовтня 1938 р. на знак протесту проти політики диктату і розвалу ЧСР пішов у відставку з посади президента Е. Бенеш. Цим поспішили скористатися словацькі та закарпатські автономісти. Спочатку словаки, а слідом за ними закарпатські русини-українці проголосили автономію. Прага змушена була затвердити автономні уряди Словаччини (7 жовтня) і Підкарпатської Русі (11 жовтня). Перша ЧСР припинила існування. Наступне піврічне існування урізаної з усіх боків ЧСР увійшло в історію як період Другої республіки, побудованої на федеративних засадах.
Цей нетривалий період увійшов в його історію як час розбудови карпатоукраїнської державності, активної, хоча і неоднозначної за оцінками й результатами діяльності автономних урядів краю.
Утворення карпатоукраїнської держави стало наслідком перш за все багаторічної боротьби й різнобічної діяльності патріотичних сил краю в усіх сферах суспільно-політичного життя. Водночас значний відбиток на суспільно-політичні процеси в Європі взагалі, ЧСР та Карпатській Україні зокрема, здійснював міжнародний фактор. Адже короткочасне існування Карпатської України збіглося з гострою політичною кризою в Центрально-Східній Європі напередодні Другої світової війни. Вона була породжена саме цією кризою, стала одним із її наслідків. Втім, як справедливо підкреслює дослідник історії Карпатської України М. Вегеш, «незважаючи на складність тогочасної міжнародної обстановки, Закарпаття, де компактно проживало українське населення, виявилося єдиним регіоном, який виборов автономні права і будував свою державність у союзі з чехами і словаками». Більше того, за переконанням іншого дослідника історії Закарпаття В. Маркуся, «юридичний статус Карпатської України з жовтня 1938 р. до березня 1939 р. далеко переходив рамки автономії, визначені в Сен-Жерменському мирному договорі 1919 р. та чехословацькій Конституції 1920 р. Він наближався до федеральної моделі міждержавних та понаддержавних структур. Очевидно, це була своєрідна модель федералізму, що перебувала у процесі розвитку».
Отже, 11 жовтня 1938 р. в Празі було затверджено перший автономний уряд Закарпаття – Раду міністрів Підкарпатської Русі (офіційна назва). Цій важливій в історії Закарпаття події передували не лише складний перебіг процесів на міжнародній арені, про що вже йшлося, але й істотні зміни в суспільно-політичному житті краю. Зокрема, компромісні домовленості між представниками основних політичних партій, що входили до двох блоків – русофільського (Центральна руська народна рада, Автономно-землеробський союз, Руська національно-автономна партія) і українського (Перша Українська народна рада, Соціал-демократична партія).
21 вересня 1938 р. представники обох орієнтацій підписали спільну декларацію щодо створення автономної адміністрації в Закарпатті, яку було вручено уряду ЧСР та дипломатичним представництвам західних держав у Празі. 8 жовтня в Ужгороді відбулася нарада представників обох орієнтацій за участю депутатів празького парламенту і сенату від Закарпаття, на якій було вирішено: «Домагатися для Підкарпатської Русі тих самих прав, які одержала й одержить Словаччина». Було досягнуто домовленості щодо персонального складу автономного уряду, створено Національну Раду Підкарпатської Русі. До складу останньої ввійшли представники практично всіх основних політичних сил краю. Того ж дня Національна Рада оголосила себе «єдиним законним представником всіх руських областей Карпат і всього його населення, для якого забезпечується самовизначення і самоуправління». Вимагалася негайна заміна значної частини чеських урядовців в краї місцевими кадрами та прийняття закону про Підкарпатську Русь.
У відповідь на всі ці вимоги й претензії 8 жовтня голова нового уряду ЧСР Я. Сирови звільнив з посади губернатора краю К. Грабаря і призначив повноважним міністром Підкарпатської Русі вихідця із Закарпаття І. Парканія. 10 і 11 жовтня він прийняв у Празі представників Національної Ради Підкарпатської Русі, після цього Рада міністрів ЧСР затвердила персональний склад автономного уряду з шести осіб – відомих політичних діячів Закарпаття, які були депутатами парламенту і сенату ЧСР.
Перший автономний уряд Підкарпатської Русі очолив А. Бродій – лідер русофільського напряму в краї, голова Автономно-землеробського союзу. Крім посади прем’єр-міністра, він отримав портфелі міністра шкільництва і міністра федерального уряду в справах Підкарпатської Русі. Міністром внутрішніх справ став Е. Бачинський – представник Республіканської землеробської (аграрної) партії на Закарпатті. Один із лідерів Національної Ради Підкарпатської Русі соціал-демократ Ю. Ревай став міністром комунікацій, а лідер Руської національно-автономної партії С. Фенцик – міністром без портфеля (питання встановлення словацько-закарпатських кордонів). Державними секретарями в уряді стали представник Автономно-землеробського союзу на Пряшівщині І. П’єщак (питання юстиції) і лідер українського напряму в Закарпатті, голова Народно-християнської партії А. Волошин (питання охорони здоров’я і соціального забезпечення). Отже, до першого автономного уряду ввійшло четверо представників русофільського і двоє (Ю. Ревай та А. Волошин) – українського напряму, що, на думку сучасних дослідників, було компромісним рішенням і в цілому реально відображало співвідношення між двома головними політичними силами Закарпаття.
Автономний уряд А. Бродія проіснував всього 15 днів – від 11 до 26 жовтня 1938 р. Першочерговим завданням для нього було врегулювання територіальних проблем, зокрема визначення питання кордону між Підкарпатською Руссю і Словаччиною. Уряд розпочав кампанію за приєднання до краю східнословацьких районів (Пряшівщини), заселених переважно русинами-українцями. С. Фенцик відправився до Пряшева (нині Прешов, Словаччина) для обговорення цього питання і пропагандистської роботи серед місцевого населення. У своїй першій прем’єрській промові А. Бродій заявив: «Первое правительство Карпатской Руси предпримет все меры, чтобы объединить все русские области в Карпатах (от Попрада до Тисы) в одно целое, свободный штат». Надмірна активність уряду в цьому напрямі відсунула на другий план розв’язання не менш злободенних для Закарпаття проблем – господарсько-фінансових, соціальних, внутрішньополітичних, зокрема боротьбу з угорськими й польськими озброєними групами, які все частіше проникали в край, приносячи неспокій, хаос і жертви молодій державі.

Уряд А. Бродія провів усього три засідання. Перше відбулося в Ужгороді 15 жовтня 1938 р., де були розглянуті й затверджені основні органи самоуправління, які складалися із 9 міністерств, розподілені функціональні обов’язки між міністрами. Засновано «Урядовий Вісник» для публікації розпоряджень автономного уряду, який до рішення парламенту – сойму (сейму) про офіційну мову вирішено було друкувати руською й українською мовами. На цьому ж засіданні обговорювалися й господарські проблеми краю, зокрема продовольча ситуація і заходи уряду для її поліпшення.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:01   #30
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

На другому засіданні автономного уряду 18 жовтня обговорювалися насамперед питання міжнародного становища Підкарпатської Русі. Було заслухано доповідь С. Фенцика про політичну ситуацію на Пряшівщині та переговори щодо кордонів з урядом Словаччини. Вирішено продовжити ці переговори, для чого затверджено спеціальну комісію. Водночас Рада міністрів Підкарпатської Русі висловила протест словацькому прем’єр-міністру Й. Тісо з приводу вжитих ним репресивних заходів до організаторів руху за приєднання Пряшівщини до Закарпаття. Ю. Ревай доповів урядові про проведені переговори з міністром закордонних справ ЧСР Ф. Хвалковським, на яких йшлося, зокрема, про необхідність заборони вивозу державного і приватного майна з території республіки і краю. Обговорювалися також питання надання амністії, співробітництва з Німеччиною, ліквідації чеських шкіл в населених пунктах краю з незначною кількістю чеських родин тощо. А. Волошин інформував уряд про організацію Підкарпатського центру соціального забезпечення.

У центрі уваги третього засідання кабінету міністрів А. Бродія, яке тривало два дні – 22 і 23 жовтня, були внутрішньополітична ситуація та події навколо Закарпаття. Міністр Е. Бачинський поінформував уряд про результати складного переговорного процесу між ЧСР і Угорщиною щодо встановлення нових кордонів між ними та позицію Німеччини в цьому питанні. У зв’язку з цим члени автономного уряду жваво обговорювали можливості й варіанти оптимального реагування на ультимативні вимоги Угорщини щодо заселених переважно угорцями південних територій краю з містами Ужгород, Мукачево та іншими важливими з точки зору функціонування транспортних мереж населеними пунктами Закарпаття. Було створено комісію в складі відомих закарпатських учених (П. Сова, Г. Геровський, М. Кондратович, М. Бескид та І. Панькевич), перед якою ставилося завдання довести, що Закарпаття – русинська земля, і цим самим «відбивати угорські вимоги». З приводу політичної ситуації та загрози поділу автономної території уряд Підкарпатської Русі прийняв таке рішення: «Область руських на півдні Карпат, що визначена мирними договорами як автономна одиниця, становить одне невіддільне ціле, частини якого міцно зв’язані як тисячолітньою історією, так і тисячолітніми економічними умовами і братерським співжиттям її корінного автохтонного населення… Цілісність і невіддільність цієї області визнали також і великі союзні співдружні держави в міжнародних і мирних договорах, змінити політичне становище і приналежність якої вважаємо можливим тільки в її цілості без відторгнення її південної частини від північної і навпаки, можна виключно тільки на основі права самовизначення всього корінного автохтонного населення за демократичним принципом: всенародним голосуванням».

Це рішення автономної влади було передано урядам ЧСР та інших сусідніх і всіх великих західних держав. Були розроблені навіть практичні заходи щодо підготовки до проведення плебісциту в Закарпатті. Слід зазначити, що і звернення до урядів зарубіжних держав, і проведення плебісциту у питанні, що торкалося територіальної цілісності республіки, виходило за рамки повноважень автономного уряду Підкарпатської Русі і суперечило конституційним нормам ЧСР. Ідея проведення плебісциту неоднозначно сприймалася також різними політичними силами в Закарпатті. Якщо партії й громадські організації русофільського напряму цю ідею підтримували і, як стверджують деякі науковці, саме вони на скликаних А. Бродієм закритих зборах Центральної руської народної ради стали ініціаторами плебісциту, то представники українського напряму виступили проти.

Кризова ситуація загострилася після того, як 25 жовтня 1938 р. Угорщина поставила питання, щоб її претензії до частини територій Словаччини і Підкарпатської Русі, де проживало угорське населення, вирішувалися або всенародним плебісцитом, або арбітражем європейських держав. В цей же день празький уряд прийняв рішення про розпуск політичних партій, хоча на Закарпатті розпорядженням віце-губернатора А. Бескида була заборонена діяльність лише впливової серед населення комуністичної партії, яка виступила проти автономії, – інші партії та об’єднання продовжували діяти.

Боячись несприятливих для себе результатів референдуму, чехословацька влада на розширеному засіданні за участю кабінетів міністрів автономних Словаччини і Підкарпатської Русі 26 жовтня погодилася на арбітражне рішення з приводу вимог Угорщини. До речі, в цей же день I Українська Народна Рада під керівництвом А. Волошина провела нараду в Ужгороді, на якій прийняла рішення: «1. Не противитися відданню мадярської етнографічної території Угорщині, але. Рішуче протестувати проти плебісциту;. УНР стоїть на принципі федерації народів у теперішній державі».

Прем’єр-міністр Підкарпатської Русі А. Бродій не погодився з рішенням центрального уряду і став вимагати проведення на Закарпатті всенародного плебісциту. Його підтримував міністр С. Фенцик, який намагався поєднати питання про чехословацько-угорський кордон з проблемою врегулювання закарпатсько-словацького кордону. Як з’ясувалося невдовзі, обидва політики вели подвійну гру, орієнтуючись на відрив Закарпаття від ЧСР і отримуючи в цій античехословацькій діяльності підтримку, в тому числі фінансову, з Угорщини і Польщі.

На знак протесту проти відвертої проугорської діяльності А. Бродія і С. Фенцика подали у відставку міністри автономного уряду Підкарпатської Русі Е. Бачинський і Ю. Ревай. Федеральний уряд ЧСР їх відставку не прийняв і того ж дня, 26 жовтня, після рішення відповідних юридичних інстанцій звільнив з посади прем’єра А. Бродія. Останнього було негайно заарештовано в Празі за державну зраду – зв’язки із ворожими ЧСР закордонними елементами і профашистську діяльність на користь Угорщини, агентом якої він тривалий час виступав під псевдонімом «Берталон». Його соратнику С. Фенцику вдалося втекти в польське посольство в Празі, а потім переїхати до Угорщини.

На цій драматичній ноті закінчив свою короткочасну діяльність перший автономний уряд Підкарпатської Русі.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:05   #31
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

26 жовтня новим прем’єр-міністром Підкарпатської Русі уряд ЧСР призначив А. Волошина – лідера українського напряму в краї, а міністрами – членів першого автономного уряду Ю. Ревая і Е. Бачинського. Усунення з міністерських посад А. Бродія, С. Фенцика та І. П’єщака тим же розпорядженням празького уряду і передача їх повноважень новому прем’єру робило новий автономний уряд виразно українським. Відразу після складання присяги на вірність ЧСР А. Волошин виголосив промову, в якій підкреслив, що забезпечить «народам Підкарпатської Русі їх культурні, національні та господарські здобутки… без різниці національної та релігійної». Він закликав до співробітництва представників русофільства, але його заклик, як засвідчила подальша діяльність автономного уряду, мав декларативний зміст. Не маючи своїх людей у складі уряду, русофіли на запропоноване співробітництво не погодились і перейшли у відкриту опозицію до нового уряду. Антиукраїнські мітинги, демонстрації й звернення, що проводилися ними в багатьох містах Закарпаття, значно ускладнювали діяльність уряду. Навряд чи сприяв згуртуванню закарпатського суспільства навколо уряду А. Волошина й заклик Української народної ради «Український Народе Підкарпаття!», в якому наголошувалося: «Доля нашого народу на Підкарпатті передана до рук Батька нашого національного відродження о. Августина Волошина… Ми всі повинні відкинути свої особисті справи й розрахунки та з усіх сил іти на поміч нашій владі! Кожний українець-русин, мужчина, жінка, старий чи молодий, повинен приступити до будови нашої молодої держави».
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:07   #32
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Про чітку українську спрямованість уряду А. Волошина переконливо свідчило й опубліковане 27 жовтня 1938 р. в газеті «Нова свобода» звернення Української народної ради «До всіх українців по цілому світі! До всіх українських партій, організацій, груп, товариств в Галичині, Буковині, Бессарабії, Наддніпрянській Україні, Канаді, Сполучених Державах Америки і взагалі до українців, де б вони не проживали». «Ми віримо, – говорилося у зверненні, – що великий 50-мільйоновий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги накладали на нас пута, знов садили нас в тюрми». Це звернення було розцінено українцями, зокрема в Галичині, як заклик до допомоги братам-українцям по той бік Карпат. Почалися масові демонстрації на підтримку уряду, А. Волошина у Львові, Станіславові (Станіслав), нині Івано-Франківськ, Коломиї (нині Івано-Франківської обл.). Були зафіксовані перші нелегальні переходи польсько-чеського кордону галицькими українцями з метою допомоги в розбудові молодої української держави. Наприкінці 1938 р. вони стали масовим явищем.

Не встиг новий автономний уряд Підкарпатської Русі розпочати свою діяльність, як зазнав першої кризи. 2 листопада 1938 р. відбувся Віденський арбітраж (перший), що став результатом нової змови Німеччини та Італії з Угорщиною, спрямованої проти демократичної ЧСР. Згідно з його рішенням, ЧСР змушена була віддати Угорщині південні райони автономних Словаччини та Підкарпатської Русі, де проживало переважно угорське населення. Закарпаття, зокрема, втратило понад 12 % своєї території (1523 км2), на якій містилося 97 населених пунктів, у тому числі найбільші міста краю – Ужгород, Мукачеве, Берегове, де проживало близько 175 тис. осіб, у тому числі понад 33 тис. українців. Це була важка втрата для автономного краю, особливо з господарського погляду. З приводу цього Українська Народна Рада в черговому маніфесті «з болем у серці» сповістила населення краю про вимушену згоду на умови арбітражу, «бо несила наша боротися з світовими державами». Але вона наголосила на тому, «що границі нашої Підкарпатської Держави тепер забезпечені Німеччиною, Італією, Англією та Францією. Польща та Мадярщина прийняли до відома умову, якою зобов’язалися не втручатися до наших внутрішніх справ. Наступає нова доба…, доба будівництва тривких основ державності для цілого нашого народу».

Згідно з рішенням Віденського арбітражу, евакуація державних установ і майна з територій, що передавалися Угорщині, повинна була завершитися до 10 листопада 1938 р. Уряд А. Волошина переніс свою канцелярію з Ужгорода до Хуста, який став столицею автономної української держави. До речі, майже всі прихильники А. Бродія та С. Фенцика, які проводили проугорську діяльність, залишилися на окупованій Угорщиною території, насамперед в Ужгороді й Мукачеві, де сердечно вітали нових угорських господарів і стали з ними активно співпрацювати.

Кабінет міністрів А. Волошина, у свою чергу, не втрачаючи часу, заходився будувати українську державність на урізаній території автономного краю. Він завершив свою реорганізацію, розпочату ще в Ужгороді. На середину листопада автономний уряд Підкарпатської Русі складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ (міністр Е. Бачинський), шкільництва та народної освіти (міністр А. Штефан), юстиції (належало до компетенції А. Волошина, але він передав керівництво ним своєму раднику А. Дутці) і комунікацій (міністр Ю. Ревай). Кожне окреме міністерство мало кілька ресортів (відділів). Наприклад, міністерство комунікацій мало вісім відділів: господарства, фінансів, залізниць, пошт, телефонів і телеграфів, охорони здоров’я, торгівлі й промислів, громадських робіт, соціальної опіки. Значну роль в діяльності уряду відігравали особисті секретарі прем’єр-міністра С. Росоха та І. Рогач – люди молодшої генерації з радикальним ґатунком.

Незабаром при Кабінеті міністрів А. Волошина були створені служба безпеки, управління поліції в Хусті, відділ преси та пропаганди. Останній з метою інформування населення про діяльність уряду видавав «Бюлетень пресової служби». Щодня масовим накладом виходила урядова газета «Нова свобода», редакцію якої очолював відомий громадсько-політичний діяч і письменник В. Гренджа-Донський. Автономний уряд надавав особливого значення політичній та пропагандистській роботі, що пояснювалося як необхідністю мобілізації зусиль населення краю на розбудову української держави, так і підривною діяльністю проти неї з боку Угорщини і Польщі, нападами терористів з цих країн на населені пункти Закарпаття, антиукраїнською пропагандою проугорської п’ятої колони серед його мешканців, а також загостренням час від часу українсько-чеських відносин.

Уряду А. Волошина за порівняно короткий відрізок часу вдалося переконати населення в необхідності всенародного захисту кордонів краю. На початку листопада була утворена організація народної оборони – Карпатська Січ. Вона являла собою напіввійськову організацію (її члени не були озброєні) для військового вишколу учасників українського національного руху і організації оборони Карпатоукраїнської держави. Перші січові загони стали формуватися ще на початку 30-х р. в містечку Ясіня (нині смт Рахівського р-ну Закарпатської обл.) за ініціативи одного з керівників Гуцульської Республіки (1919 р.) Д. Климпуша. Спочатку це були протипожежні та культурно-просвітні товариства. Однак загострення міжнародної ситуації навколо ЧСР і бажання закарпатців допомогти чехословацьким військам захищати територію автономного краю змусило провідників української держави прискорити створення місцевих збройних сил. За підтримки міністерства внутрішніх справ, а також керівництва ОУН та завдяки фінансовій допомозі української діаспори команди Карпатської Січі виникли практично в кожному великому населеному пункті краю. Загальна кількість вишколених січовиків становила близько 2 тисяч. Керівництво цими командами (січовими відділами) на місцях здійснювала Головна команда на чолі з командантом Карпатської Січі Д.Климпушем, що перебувала в Хусті.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:11   #33
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Звістку про надання автономії Закарпаттю і особливо початок розбудови Карпатоукраїнської держави урядом А. Волошина з великим захопленням сприйняли українці в усьому світі. Про підтримку українського уряду й готовність всіляко допомагати розбудові молодої автономної держави свідчать сотні листів і телеграм національно свідомих українців з різних країн, що надходили до канцелярії А. Волошина. Крім моральної підтримки, українці США, Канади, країн Європи відгукнулися на звернення уряду А. Волошина та Української Народної Ради до українців зарубіжних країн з проханням про допомогу та із закликом до співпраці. Ними, зокрема, створювалися різноманітні «Допомогові комітети», «Національні фонди допомоги Карпатській Україні», організовувався збір коштів, медикаментів, продовольства тощо. З метою залучення необхідних краю спеціалістів із різних галузей народного господарства 10 грудня 1938 р. було створене українське емігрантське бюро на Карпатській Україні. Воно, як зазначалося в урядовому рішенні, «збирає й систематизує заяви українських емігрантів щодо служби в державних, громадських і приватних установах та закладах». Чимало вкрай потрібних молодій автономній державі фахівців з числа українських емігрантів зарубіжних країн отримувало карпатоукраїнське підданство і відповідно чехословацьке громадянство, що давало їм змогу легально працювати в Закарпатті.

Особливу активність в цьому виявляли українці Галичини. Вони бачили в Карпатській Україні відродження Соборної України, за яку боролись у 1918–20-х рр. і до розбудови якої хотіли зробити свій внесок. Протягом всього короткочасного існування Карпатоукраїнської держави закарпатці постійно відчували як моральну підтримку, так і матеріальну та безпосередню допомогу галичан. Незважаючи на репресивні заходи польських властей, вони сотнями нелегально переходили польсько-чеський кордон з бажанням особисто допомогти молодій автономній державі своїми знаннями, набутим досвідом і працею. В урядових структурах автономного краю в центрі й на місцях, в українських школах і національно-культурних осередках, в народному господарстві й січових загонах працювали й діяли сотні галицьких українців.

Разом з тим їх активні дії, особливо радикально налаштованих членів ОУН, а їх було чимало серед галичан, ускладнювали політичну ситуацію та міжнародне становище Карпатської України, зокрема українсько-польські відносини, а також сприяли загостренню суперечностей в самому українському таборі. Автономний уряд А. Волошина постійно відчував тиск і опозицію з боку молодих радикальних націоналістів, які перебували в державних і партійних структурах та в керівництві Карпатської Січі й настійно вимагали більш рішучих дій, зокрема по відношенню до чехів і празької влади. Дослідник джерел з міжвоєнної історії Закарпаття М. Болдижар з цього приводу небезпідставно відзначає: галицькі емігранти активно переконували прем’єра А. Волошина в тому плані, «що Закарпаття в даних конкретних історичних умовах повинне стати центром об’єднання всіх українських земель в єдиній соборній Українській державі. Саме ця ідея була однією з причин того, що все частіше і настирливіше почало ставитися питання про офіційну зміну назви автономної одиниці».

17 листопада, наприклад, керівництво Української Народної Ради надіслало телеграму голові чехословацького уряду й Законодавчій комісії парламенту ЧСР такого змісту: «Є неспірним, що наш народ є народом українським, а не руським, то є великоруським. Тому назва Підкарпатська Русь не відповідає дійсності. Українська Народна Рада, яка проголосила р. 1919 прилучення нашого народу до республіки як народня репрезентантка українського населення в інтересі консолідації та спокійного розвитку цього краю домагається, щоб в новій Конституції була ужита урядова назва цього краю: Карпатська Україна. Тим буде нещасне язикове питання раз на все вирішене. Домагаємося того й тому, бо під плащем русскости провадилася і провадиться протидержавна чинність та мадярська іридента».

Справу про перейменування назви автономної території на «Карпатську Україну» знову було поставлено міністром Ю. Реваєм на засіданні парламенту ЧСР 22 листопада 1938 р. під час прийняття поправки до конституції ЧСР у формі «Конституційного закону про автономію Підкарпатської Русі». Однак його пропозиція була відхилена. У прийнятому законі підкреслювалося: «Підкарпатська Русь є автономною складовою частиною ЧСР. Дефінітивну назву автономної території південнокарпатських русинів установить закон сойму Підкарпатської Руси». Він же встановить «урядову мову та мову навчання в школах на території Підкарпатської Руси». Згідно з цим конституційним законом, який юридично закріпив автономний статус Закарпаття як державного утворення в рамках другої Чехословацької Республіки, «урядову й виконавчу владу на території Підкарпатської Русі від 11 жовтня 1938 р. виконує у всіх справах, що належить до компетенції Підкарпатської Русі, тричленний уряд Підкарпатської Русі, який являється складовою частиною Центрального Уряду, аж до того часу, коли буде утворений Уряд Підкарпатської Русі». Адміністративний апарат віце-президента (крайовий уряд) позбавлявся своїх повноважень, що передавалися до компетенції міністерств автономного уряду. У п’ять місяців намічалося провести вибори до першого представницького і законодавчого органу автономної території – «Сойму Підкарпатської Руси».

Проте вже через кілька днів автономний уряд А. Волошина видав «Розпорядження правительства Підкарпатської Руси з дня 25 листопада 1938 року про запровадження на її території державної української (малоруської) мови», а в кінці грудня розпустив земський (крайовий) уряд в Хусті й офіційно дозволив вживати поряд із назвою «Підкарпатська Русь» також і назву «Карпатська Україна». Так завершилася боротьба двох напрямів в Закарпатті перемогою українського. Ці бурхливі історичні події кінця 1938 р., як слушно наголошує В. Маркусь, «стали милевими стовпами на шляху політично-державного становлення українського народу Закарпаття».

Після цього пріоритетним напрямом політики уряду А. Волошина стає правотворча діяльність, покликана наповнити реальним змістом права автономного краю як суб’єкта федерації у складі ЧСР. Саме до таких нормативних актів належать розпорядження про передачу всієї влади Кабінету міністрів Карпатської України до обрання сойму, про створення Вищого суду і Вищої державної прокуратури та ін. 24 січня 1939 р., зокрема, міністерство внутрішніх справ у Хусті видало розпорядження, яке завершило формування структури виконавчо-розпорядчої влади в Карпатській Україні. Згідно з ним, окружні начальники отримали повноваження розпускати сільські громадські заступництва на чолі із старостами повсюди, «де укажеться потреба», призначивши на їх місця урядових комісарів і дорадчі комісії.

Разом з тим створення жорсткої вертикальної структури виконавчої влади та обмеження громадян у їх конституційних правах свідчили, на думку багатьох дослідників цього процесу, про ознаки авторитарного політичного режиму в Карпатській Україні. Дійсно, цілий ряд внутрішніх і зовнішніх дестабілізуючих факторів робили внутрішньополітичне становище Карпатської України нестабільним і вибухонебезпечним. Це, у свою чергу, викликало необхідність створення оптимальних умов для консолідації всіх патріотичних українських сил і привело до проведення урядом А. Волошина ряду антидемократичних актів. До них, наприклад, можна віднести утворення 20 листопада 1938 р. згідно з наказом А. Волошина концентраційного табору Думен поблизу м. Рахів, до якого могли потрапити «дезертири та втікачі з заграниці», «політичні провинивці з нашого краю…» (щоправда, цей табір був не стільки концентраційним, на зразок фашистських чи сталінських, а скоріше символічним). Вводилася досить жорстка цензура на газети й журнали, що видавалися в Карпатській Україні. Було закрито місцеві осередки русофільського культурно-просвітнього «Общества им. Духновича» і низки русофільських антиукраїнських видань.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:13   #34
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Курс на українізацію суспільного життя автономного краю й надалі залишався для уряду Карпатської України головним напрямом роботи. Тим більше, що попереду були перші вибори до сойму Карпатської України. До того ж, незважаючи на поставлене прем’єром А. Волошиним перед міністерством внутрішніх справ завдання зробити усе для того, «щоби у найкоротшому часі між українським народом і чеським урядництвом (в Карпатській Україні на той час проживало 8,5 тис. чеських чиновників, а разом із сім’ями – понад 15 тис. чехів. – Авт.) настали знову нормальні, приятельські відносини», насправді вони погіршали. Щоправда, не лише через вороже ставлення чиновників до українізації, але й внаслідок активної античеської пропаганди проугорської п’ятої колони в краї. Загострилися відносини автономного уряду і з чеською центральною владою, особливо після того, як новообраний президент ЧСР Е. Гаха в грудні 1938 р. звільнив з роботи міністра внутрішніх справ Карпатської України Е. Бачинського і на його місце 16 січня 1939 р. призначив чеського генерала Л. Прхалу. Це рішення чеської влади було розцінено урядом А. Волошина як втручання у внутрішні справи автономної республіки. Демонстрації проти призначення чеського генерала українським міністром в багатьох населених пунктах краю вилилися у масові акції протесту. Через кілька днів між Прагою і Хустом було досягнуто компромісу – Л. Прхала почав виконувати обов’язки міністра транспорту.

Втім, це не зняло занепокоєння керівництва ЧСР розвитком подій в Карпатській Україні. Прагу турбувало зближення уряду А. Волошина з Німеччиною (відкриття німецького консульства в Хусті, допомога німецьких військових радників в підготовці карпатських січовиків, становлення карпатоукраїнсько-німецьких економічних стосунків). Говорячи про чітку пронімецьку орієнтацію уряду Карпатської України, слід зазначити, що Німеччина на той час була єдиною великою державою, яка обіцяла своє заступництво. Саме за її підтримки Кабінет міністрів А. Волошина сподівався зберегти територіальну цілісність краю в період загострення міжнародного становища в Центральній Європі, захистити населення від угорської агресії. В цілому політична ситуація в Карпатській Україні залишалася напруженою, посилилися суперечності в українському таборі, особливо між представниками старшого й молодшого покоління патріотів, поміркованими місцевими та радикальними емігрантськими діячами.

20 січня 1939 р. уряд Карпатської України, «виходячи зі становища громадського спокою і порядку та з того, що діяльність політичних партій, існуючих в Карпатській Україні (Підкарпатській Русі), яких діяльність була припинена, загрожує громадській (державній) безпеці, вирішив розпустити всі політичні партії, що виявили діяльність до появи вищенаведеного розпорядження чехо-словацького уряду». Преса цей крок уряду розцінила як вияв політичної мудрості, наголошуючи на тому, що «політичне керівництво й провід Карпатської України належить Українській Народній Раді. Це є орган політичної консолідації й концентрації національних сил Карпатської України. Це не є політична партія, хоч і складається з активних людей всіх бувших національно-українських партій. В цім органі не панує жадна доктрина, тут панує лише українська державнотворча ідея…» Не зовсім аргументовано пояснювався такий відхід від демократії й урядом: «Народ уже прозрів. Щоб не роз’єдинили його вороги, позбувся всякого партійництва». До речі, це був не лише антидемократичний, але й юридично помилковий крок уряду А. Волошина. Адже розпуск політичних партій автоматично виводив з парламенту й сенату ЧСР всіх закарпатських депутатів від розпущених партій, які втрачали можливість на федеральному рівні захищати інтереси автономного краю і його населення. Оговтавшись, 6 лютого 1939 р. уряд Карпатської України новим розпорядженням змінив своє попереднє рішення, яке не повинно було стосуватися аграрної, соціал-демократичної, народно-соціалістичної та християнсько-народної партій. Втім, це не врятувало ситуацію.

Розпускаючи політичні партії, прем’єр А. Волошин дав дозвіл на створення лише однієї політичної партії під назвою «Українське Національне Об’єднання» (УНО). Кістяк його склали представники вищеназваних чотирьох пропрезидентських партій. Вона, по суті, була державною партією, створеною розпорядженням уряду, а її статут і програма були витримані в рамках ідеології інтегрального націоналізму, привнесеної на Закарпаття діячами ОУН.

24 січня 1939 р. був іменований центральний провід УНО, який очолив голова Української Народної Ради Ф. Ревай (брат міністра Ю. Ревая). А вже 27 січня проводом УНО було сформовано список кандидатів у посли (депутати) до сойму Карпатської України із 32 осіб – переважна більшість з них була членами УНО. Очолювали список «Батько, Прем’єр о. Августин Волошин та міністр Юліян Ревай». Розпочалася активна пропагандистська робота, щоб переконати населення краю у необхідності проведення виборів до парламенту Карпатської України на безальтернативній основі й голосуванні за одним списком кандидатів (це суперечило законодавству ЧСР про вибори, згідно з яким висування кандидатів здійснюється тільки на багатопартійній основі). Сотні листівок в містах і населених пунктах Карпатської України закликали усіх мешканців прийти на вибори й одностайно голосувати за список УНО. Лише в останній день перед виборами проводом УНО було влаштовано 64 публічних зборів.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:15   #35
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Вибори до сойму відбулися 12 лютого 1939 р. і стали чи не найважливішою віхою в процесі реалізації автономних прав краю. Їх результат, за свідченням очевидців, «був так надзвичайно успішний..., що заскочив своєю несподіванкою не тільки ворогів, але і приятелів Карпатської України». Із 92,5 % населення, що взяли участь у виборах (265 тис. осіб), 92,4 % проголосували за УНО. В цілому, на думку фахівців-істориків, «вибори пройшли в спокійній поважній атмосфері» 38, «на задовільному рівні без значних порушень, а їх наслідки можна вважати достовірними». Окремі дослідники стверджували, однак, що вибори «перетворилися у відвертий політичний фарс» 40, а «їх результати – фальсифіковані». Навряд чи останні твердження є коректними й достатньо аргументованими. Особливо якщо врахувати, що населення навіть при одному виборчому списку мало певну можливість вибору: в столиці Карпатської України Хусті, наприклад, було зафіксовано більше 2 тис. голосів проти УНО, а загалом його список не підтримало більше 20 тис. голосуючих, що були проти або подали недійсні бюлетені. Але головне полягало в тому, що перші в історії Закарпаття вибори до власного представницького й законодавчого органу нарешті відбулися. Їхні результати засвідчили схвалення основною частиною закарпатських українців курсу Кабінету міністрів Карпатської України А. Волошина на утвердження національної державності.

На жаль, у порівнянні з успішними наслідками політичної діяльності уряду А. Волошина, значно скромнішими були результати його господарської діяльності. Вкрай скудні економічні ресурси й можливості автономного краю після приєднання найбільш розвинутої в економічному відношенні частини Закарпаття до Угорщини, постійний дефіцит бюджету Карпатської України, бар’єр цілої низки зовнішніх факторів, пріоритетна увага активній політичній діяльності, боротьбі з «ворогами української нації» практично не дали уряду серйозно зайнятися соціально-економічними та культурними проблемами краю.

Щоправда, планів і намірів в цьому напрямі в уряду Карпатської України було чимало. 19 листопада 1938 р. Українська Народна Рада в Хусті видала «Маніфест до українського народу», в якому були накреслені головні пункти господарської програми уряду А. Волошина. На перший план висувались проведення земельної реформи, розвиток хліборобства й виноградарства, піднесення скотарства й молочарства. Але для уряду найголовніше завдання полягало в тому, щоб забезпечити місцеве населення продуктами харчування. До того ж постійно підвищувалися ціни на продукти, хоча заробітна плата залишалася без змін.

Щоб запобігти голоду, особливо в гірських районах, автономний уряд пішов на скасування деяких податків. В лютому 1939 р. на його вимогу міністерство господарства ЧСР додатково виділило 300 тис. крон для проведення акції надання допомоги найбіднішому населенню краю. Тоді ж уряд Карпатської України «призначив півмільйона крон на харчеву акцію бідних дітей». Однак разові допомогові акції не могли істотно поліпшити становище. Неспроможність вирішити цю проблему власними силами змусила А. Волошина шукати допомоги за кордоном. Почалися поставки кукурудзи з Румунії, розглядалося питання про обмін закарпатського лісу й солі на зерно з урядами Німеччини та Угорщини. Водночас проводилась певна робота з поліпшення страхування й пенсійного забезпечення населення: в Хусті, зокрема, був створений Краєвий уряд робітничого забезпечення.

Уже з перших днів своєї діяльності автономний уряд А. Волошина зіткнувся ще з одною складною проблемою – безробіттям. Кількість безробітних постійно збільшувалась за рахунок галичан, що нелегально переходили польсько-чеський кордон, втікачів з території, окупованої Угорщиною, а також через припинення окремих видів робіт. Одночасно відбувалась рееміграція закарпатців в пошуках роботи за кордон. З метою поліпшення становища уряд Карпатської України в січні 1939 р. розпочав переговори з урядом Німеччини, ЧСР і деяких інших країн про можливість для закарпатців виїжджати на заробітки за кордон. Така домовленість була досягнута, і кільком партіям робітників вдалося поїхати на сезонні роботи до Німеччини й ЧСР, хоча це не зняло хронічну для Закарпаття проблему безробіття.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:16   #36
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Основним багатством краю залишався ліс. Тому уряд робив активні спроби щодо реорганізації та централізації лісового господарства, проведення його націоналізації. У січні 1939 р., після створення єдиної дирекції лісів в Буштино (нині смт Тячівського р-ну Закарпатської обл.), почалися великі роботи в державних лісах: було збудовано кілька транспортних середників, почалося будівництво нових комунікацій, залізничних і автомобільних доріг, пошук нових ринків збуту та можливостей залучення іноземного капіталу тощо. В результаті ситуація в лісовому господарстві поступово стабілізувалась. Прибутковою галуззю промисловості краю залишалося добування солі. Певні позитивні зрушення відбулися в хімічній (досить успішно працювало 5 фабрик) та харчовій промисловості краю. Уряд Карпатської України розробив програму електрифікації, для здійснення якої було організовано товариство «Карпатські Електровні». Значну увагу уряд приділяв розвитку пошт і зв’язку, розробці корисних копалин, мінеральних джерел. Робились певні спроби поліпшення становища в медичному обслуговуванні населення.

Деякі конкретні заходи були запроваджені в життя в галузі освіти. Уряд А. Волошина став добиватися введення в усіх школах, державних та інших установах обов’язкового викладання української мови. Одночасно розширилася мережа українських шкіл: відкрито гімназії з українською мовою навчання в с. Білки (нині Іршавського р-ну), м. Рахів і с. Ракошино (нині Мукачівського р-ну, усі Закарпатської обл.), понад 50 нових горожанських та сільських народних шкіл, обговорювалося питання відкриття народного університету й перенесення до Хусту з Праги Українського вільного університету, активну діяльність на освітній ниві здійснювало товариство «Учительська громада», членами якого були близько 2 тис. представників нової української учительської генерації тощо.

Завдяки приїзду в Карпатську Україну відомих діячів української культури та їх підтримки урядом в краї активізувалося українське культурне життя: у Хусті було створено літературно-мистецьке товариство «Говерла», яке видавало однойменний щомісячник за редакцією Олега Ольжича, а також діяв державний театр «Нова сцена» (режисер Ю. Шерегій). Розпочалися роботи зі створення першої в Закарпатті кіностудії. Почав видавати свій релігійний альманах С. Сабол (Зореслав).

Уряд А. Волошина проводив активну політику в галузі релігії та церкви. Підтримуючи насамперед греко-католицьку церкву, вірниками якої була переважна більшість українського населення Закарпаття, він водночас пішов на зближення з керівництвом православної церкви, сприяв запобіганню міжконфесійних конфліктів.

Однак більшість планів і задумів уряду Карпатської України у вирішенні проблем господарського й культурного будівництва, поліпшення соціального становища та рівня життя населення не були реалізовані. Головна причина цього не стільки в надмірній політичній і націоналістичній заангажованості уряду А. Волошина, прорахунках і помилках його діяльності, що дійсно мали місце, скільки в тому, що за тих внутрішньополітичних й внутрішньоекономічних і, особливо, міжнародних умов, що склалися у 1938–1939 рр. в краї і навколо нього, Карпатська Україна не мала реальної можливості повноцінно функціонувати як автономна, а тим більше – самостійна держава.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:18   #37
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Незважаючи на карпатоукраїнсько-німецьке зближення і загравання уряду Німеччини з українськими політичними силами, Угорщина не відмовлялась від своїх претензій на всю територію Закарпаття: її приготування до вторгнення на територію Карпатської України не припинялися ні на мить. Втім, останнє слово в розв’язанні проблеми Закарпаття належало Німеччині, яка певний час приховувала свої справжні наміри й притримувала Угорщину від агресії. Наприкінці 1938 – початку 1939 р. в дипломатичних колах і громадськості європейських держав навіть склалося враження, що Третій рейх підтримує Карпатську Україну з метою гарантування її незалежності й використання як «П’ємонту» для об’єднання навколо неї всіх українських земель. Галас, піднятий з цього приводу європейською пресою, в деякій мірі насторожив Угорщину й Польщу, а також викликав відому саркастичну реакцію Й. Сталіна на XVIII з’їзді ВКП(б), що свідчило про незацікавленість СРСР в існуванні Карпатської України.

Рішення А. Гітлера 6 березня 1939 р. остаточно ліквідувати ЧСР зняло будь-які покрови з політики Німеччини. Не бажаючи надто посилювати свою союзницю Угорщину приєднанням до неї Словаччини, вона ініціювала проголошення незалежності останньої. 12 березня А. Гітлер дав згоду регенту Угорщини М. Горті на окупацію Карпатської України. В ці критичні березневі дні її автономний уряд, що готувався до відкриття сойму Карпатської України, призначеного президентом ЧСР Е. Гахою на прохання А. Волошина на 15 березня 1939 р., все ще покладав надії на німецьке заступництво перед угорським вторгненням. Увечері 14 березня, щойно дізнавшись про проголошення самостійності Словаччини, що свідчило про остаточний державний розпад ЧСР, і скупчення угорських військ на кордонах з Карпатською Україною, А. Волошин офіційно проголосив її незалежною державою і назвав склад нового уряду: прем’єр – А. Волошин, закордонні справи – Ю. Ревай, внутрішні справи – Ю. Перевузник, господарство – С. Клочурак, фінанси й комунікації – Ю. Бращайко, здоров’я і соціальна опіка – М. Долинай. Після цього до Берліна була відправлена телеграма: «Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем’єр-міністр доктор Волошин. Хуст». Окремі підрозділи угорських військ тим часом вже перейшли кордони Карпатської України, а відповіді з Берліна не було. Вранці 15 березня уряд А. Волошина ще раз звернувся до Берліна з конкретним запитанням, чи віддала Німеччина Карпатську Україну Угорщині. Лише після цього відомство Ріббентропа через свого консула в Хусті порадило А. Волошину «не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у даній ситуації, на жаль, не може взяти Карпатську Україну під протекторат».

У такій безвихідній ситуації того ж дня в Хусті розпочала свою роботу перша і остання сесія сойму Карпатської України. Протягом трьох годин відбулося шість окремих засідань. Таємним голосуванням сойм обрав президента новоствореної української держави – отця А. Волошина і прийняв два закони, які мали статус конституційних і визначали форму нового державного утворення. Ними підтверджувалося, що Карпатська Україна є незалежною державою – республікою з президентом на чолі, обраним соймом. Державною мовою Карпатської України проголошувалася українська. Державним прапором затверджувався національний синьо-жовтий прапор, а державним гербом – сполучення краєвого герба (ведмідь у лівім червонім колі й чотири сині та три жовті смуги в правому півколі) з національним (тризуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі). Державним гімном Карпатської України оголошувався національний гімн «Ще не вмерла Україна». Сойм також уповноважив уряд за згодою президента Карпатської України видавати до свого викликання розпорядження, що матимуть силу закону.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:32   #38
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

На жаль, ця карпатська держава проіснувала зовсім недовго, оскільки невдовзі була окупована Угорщиною. А вже у 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну.

До кінця 1944 року бої підійшли до Ужгорода. Війна не принесла нашому краю яких-небудь істотних зруйнувань, хоча привела до значних змін у структурі населення Закарпаття. Причиною цього було приєднання краю до Угорщини. У воєнних діях приймали участь частини 4-го Українського фронту під командуванням генерала Петрова, які восени 1944 року завершили визволення краю. У боях за Закарпаття загинуло понад 10 000 радянських солдат. Пам'ять про них бережуть багаточисельні пам'ятники.

Період визволення приніс у життя краю значні зміни. Так, 26 листопада 1944 року відбувся перший з'їзд Народних комiтетiв, де було проголошено Манiфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. А вже 29 червня 1945 року, у Москві, було підписано офіційний договiр про возз'єднання Закарпаття з УРСР. Після цього розпочинається період нової розбудови нашого краю: 18 жовтня 1945 року було відкрито Ужгородський Державний університет, у 1956 році було споруджено Теребле-Ріцьку ГЕС (на 130 млн.кВт/год у рік), у 1956 році пішов перший електровоз вiд Мукачева до Лавочного. Можна багато ще про що згадати, от, наприклад, що у 1946 році футбольна команда "Спартак" Ужгород стала Чемпiоном України, або про те, що у липні 1990 року Ужгород став місцем проведення Всесвiтнiх дитячих олiмпiйських ігор. Але саме в цей час було нанесено значної шкоди екології Карпатських гір та культурі нашого рідного краю.

І ось у серпні 1991 було проголошено утворення нової незалежної держави, яка тепер є однією з найбільших держав Європи - України. До речі, першими визнали незалежність цієї держави споконвічні закарпатські сусіди - Угорщина та Польща. Саме з новим періодом повязані такі крайові події, як: рiшення про закриття еконебезпечної Пiстрялiвської РЛС, створення на Закарпатті спеціальної економічної зони, проведення першого офiцiйного матчу збiрної України зi збiрною Угорщини по футболу, катастрофічні повені та снігопад 1998, 1999, 2001 років, які принесли людські жертви, розширення кількості вищих навчальних закладів, і нарешті, зустріч "Міленіуму" двох тисячоліть, двох століть, двох епох.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 08.06.2009, 18:49   #39
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Матеріал з історії Закарпаття у такому обсязі поданий з тією метою, щоб бажаючі могли уявити загальну картину розвитку нашого краю.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 23.06.2009, 20:58   #40
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Визвольна боротьба

У другій половині ХV ст. — на початку ХVІ ст. становище народних мас Закарпаття, як і всієї Угорщини, значно погіршилося. Крім десятини церкві, селяни були змушені віддавати дев’ятину феодалу. Панщина зросла до трьох-чотирьох днів на тиждень. Податки державі — королівська порція протягом кінця ХV ст. — початку ХVІ ст. зросли більше ніж утричі.
Найбільше з народних повстань, що охопило всю Угорщину, в тому числі і значну територію Закарпаття, відбулося у 1514 році. Очолив повстанців знатний селянин, який за участь в боях проти турків-османів одержав титул немеша, Дьєрдь Дожа. Якщо навесні 1514 року в рядах куруцької армії (хрестоносців) нараховувалося близько 35-40 тисяч чоловік, то влітку — уже близько 100 тисяч. Папа обіцяв усім учасникам походу відпущення гріхів і «вічне помилування», міщанам — звільнення від мита, а закріпаченим — звільнення від кріпосної залежності.
Феодали почали переслідувати селян за участь в куруцьких загонах. У цих умовах куруци повернули зброю проти феодального гніту в Угорщині, в якому брало участь населення різних національностей — угорці, русини, румуни, словаки, серби, хорвати та ін. Повстанці висунули вимоги знищення кріпацтва, релігійного і національного гніту, рівного розподілу земель і рішуче розправлялися з магнатами, вищим духівництвом, королівськими чиновниками.
Боротьба охопила і національні окраїни Угорщини, в тому числі і Закарпаття. Уже навесні 1514 року повстання охопило спочатку Марамороський та Угочанський комітати, а потім Березький і Ужанський. Центром повстання було місто Севлюш, де загін куруців очолював учитель І. Балог. Активно діяли повстанці Королева, Сасова, Текова і Чорнотисова. Частина повсталих Угочанського комітату направилась в Центральну Угорщину для з'єднання з Д. Дожею.
У сусідньому Березькому комітаті центрами боротьби стали Мукачево, Берегово, се-ла Тисогать і Косино, Чинадієво, Великі Лучки.
Найбільш рішуче діяли повстанські загони на Мараморощині, очолювані дрібними немешами. Усього в повстанні брало участь 32 марамороських немеші. Частина з загонами подалася в Трансільванію, а більшість залишилися в різних куточках Мараморощини. Розправившись з місцевими феодалами, повстанський загін на чолі з Верешієм направився в Королево, щоб захопити фортецю Нялаб, у якій заховався Г. Перені. Наляканий діями повстанців, Перені із свитою утік в Хустський замок, за стінами якого уже переховувалося немало землевласників Мараморощини.

Для боротьби проти повстанців об’єдналася вся феодальна реакція Угорщини. Знач-ну роль у придушенні повстання відіграли такі великі магнати, як Я. Запольяї, С. Ба-торі та ін. У Закарпатті повстання придушували С. Вербеці та Г. Перені. Спочатку во-ни розгромили повстанців у Мараморощині та в Угочанському комітаті, а далі в Бе-резькому і Ужанському комітатах.
У липні — серпні 1514 року король і феодали відновили свою владу. Приклад жорстокої розправи було продемонстровано з Д. Дожею: його живим смажили на розжареному троні, а спільників змушували їсти його тіло. Подібних прикладів розправи над повстанцями немало було і в Закарпатті. Вороги замордували тисячі селян-повстанців, спалили й зруйнували десятки сіл. Лише в Марамороському комітаті за участь у повстанні було покарано 32 дворян. Міста Закарпаття — Ужгород, Мукачево, Хуст, Вишково, Довге Поле, Тячево, Сігет і Солотвино — за участь у повстанні були названі «бунтарськими», обкладені великими контрибуціями, що сплачувались протягом двох років. Стягнені гроші йшли на винагородження душителів повстання.
Жорстока розправа над трудящими в 1514 році стала прологом до катастрофи 1526 року, коли в Угорщині почали панувати турки-османи. 1526 рік вплинув і на становище в Закарпатті.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 23.06.2009, 21:02   #41
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Як було зазначено вище, міста Закарпаття, крім Ужгорода, за участь у повстанні були названі «бунтарськими» і обкладені податками. Гніт короля і феодалів стримував їх розвиток. Міста багато терпіли від міжусобних війн трансільванців і австрійців, нападів турків. Лише австрійські війська в кінці ХVІ ст. п’ять разів грабували Ужгород і Мукачево. Після пограбування Мукачева 1692 року населення залишилося без житла, хліба і навіть одягу.
З кінця ХVІ ст., коли стабілізувалася обстановка, міста почали активно включатись в економічне і громадське життя краю. Політичний статус практично не змінювався. Одні (Ужгород, Мукачево, Севлюш та ін.) належали домінії і підкорялися королю чи його наставникам, інші носили титул коронних міст — це Хуст, Тячів, Вишково, Довге Поле, Солотвино, але особливих привілеїв не мали. Їм просто підтвердили старі права. Головною їх повинністю залишалося сплачувати коменданту Хуста по шість флоренів щороку і обслуговувати Хустську фортецю. Для захисту своїх вольностей коронні міста утворили федеративний союз, центром якого стало місто Тячів.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 23.06.2009, 21:05   #42
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Найбільшими із 22 міст були Ужгород, Мукачево, Севлюш, Берегово, Хуст. В умовах міжусобної боротьби магнати дбали про зміцнення фортець, а відтак і міст. Через винахід вогнепальної зброї, застосування в битвах артилерії фортеці потребували перебудови. В Ужгородській та Мукачівській фортецях споруджувалися могутні кам’яні стіни, на яких встановлювалися гармати. Перебудовувались внутрішні приміщення, поглиблювались рови, укріплювалися житлові будинки, господарські приміщення. Для проведення перебудовчих робіт запрошувалися інженери з Франції та Італії. Фортеці Закарпаття, особливо Ужгородська, Мукачівська, Хустська, виглядали могутнішими і справляли враження неприступних.
Величаво виглядала фортеця у Мукачеві. Спочатку Мукачево належало Австрії, а на початку ХVІІ ст. стало власністю князя Трансільванії Дьєрдя Ракоці, і в один період було навіть столицею князівства. До старого Верхнього замку добудувалися Середній і Нижній замки, було здійснено укріплення всієї оборонної системи. У 1569 році встановили 220 гармат і понад 600 одиниць ручної вогнепальної зброї. Для реконструкції фортеці із Березького та Угочанського комітатів залучили близько 50 тисяч селян, багато з яких з кіньми і волами. Зростання фортеці викликало і зміни у самому місті: збільшилася кількість населення, господарських дворів, будинків немешів. Населення проживало на шести вулицях по лівому березі р. Латориці. Центральна площа стала не тільки центром політичного життя, але й торгівлі.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 23.06.2009, 21:08   #43
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

У стратегічному відношенні Берегово не мало такого значення, як Ужгород, Мукачево чи Хуст. Але знаходячись на вигідних торговельних шляхах, стало об’єктом чвар між трансільванськими князями і Габсбургами. На нього найчастіше нападали турки. Берегово зберігало в ХVІ ст. — ХVІІ ст. власні привілеї, зростала його роль в розвитку торгівлі. Місто дещо збільшилось територіально. Сюди переселилось чимало угорських селян і ремісників, з’явилися десятки іноземних переселенців. У середині ХVІІ ст. в Берегові проживало близько 60 ремісників, 127 селянських родин, серед яких більшість мали повні наділи.
Міста дуже потерпали від турецького нашестя 1566 року. Війська султана Сулеймана І зруйнували і спалили 199 будинків, пограбували жителів, частину населення захопили в полон. Майже півстоліття потрібно було, щоб відбудувати міста. На початку ХVІІ ст. жителі зазнали нового лиха — граф М. Естеразі, який володів тоді Мукачівською фортецею, напав на Берегово і оподаткував жителів. Кожен житель повинен був сплачувати для утримання фортеці по 183 форинти, селяни давали десятину від врожаю вина і зерна. Це стримувало розвиток міста.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 23.06.2009, 21:11   #44
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Виноградів у ХVІ ст. — ХVІІ ст. залишався у володіннях графів Перені. Місто було позбавлене ряду привілеїв за участь у повстанні 1514 року. Селяни втратили право переходу, зросла панщина та інші побори. Крім десятини від урожаю і тваринництва, вони приносили графу птицю, мед, рибу, масло, шкіру звірів. В умовах міжусобних війн і пограбувань населення розорювалось. У середині ХVІ ст. із 266 господарств Виноградова здатними сплачувати податок виявилось лише 45. Решта були бідняки, желяри і слуги. Фортецю Канко у 1558 році зруйнували війська Габсбургів, а населення пограбували. Роль Виноградова у розвитку економіки була незначною.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 23.06.2009, 21:19   #45
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Інші містечка Закарпаття у ХVІ ст. — ХVІ ст. залишалися переважно аграрними поселеннями, які поступово втягувалися в товарно-грошові відносини. Жителі їх користувалися повними привілеями. Зростала роль міст в розвитку ремесел і торгівлі. Кількість ремісників у середньому збільшилася в два-три рази. Якщо в попередні століття ремісники переважно обслуговували лише місто та округу, то в ХVІ ст. — ХVІІ ст. чимало вироблених товарів йшло на ярмарки далеко за межі Закарпаття.

Характерним для розвитку ремесел було збільшення кількості цехів як професійного об’єднання ремісників. Зростання кількості цехів стримувалось тим, що з 1608 року був заборонений доступ особам православного вірування. Після скасування даного обмеження цехи почали швидко зростати.
Швидко зростало ремесло в Ужгороді, Мукачеві та Берегові. Серед цехів Мукачева найбільшими були гончарські і шевські. На початок ХVІІ ст. значились цехи зброярів, замкарів, ковалів і сідлярів.
У Берегові наприкінці ХVІІ ст. працювали одинадцять кравців, які мали взірцевий цех, 19 чоботарів, об’єднаних у два цехи, де шились чоловічі і жіночі чоботи, п’ять бондарів, 4 гончарі, 5 ковалів та 5 кушнірів. Більшість ремісників були угорцями і німцями. Усього в Берегові нараховувалось вісім цехів.
Подібна картина спостерігалася у Севлюші, де найбільшим був бондарний цех, у Хусті, де успішно працювали зброярі, шорники, столярі і ковалі. В інших містечках цехове ремесло перепліталося з селянами-ремісниками.
У цей період набули дальшого розвитку лісові промисли, хоч товарної продукції вони давали небагато. Рубки лісів, що належали як державі, так і феодалам, проводилися як в промислових цілях, так і з метою розширення посівних площ. Найбільш інтенсивно експлуатували ліси, які належали привілейованим містам Мараморощини. Уже на початку ХVІІ ст. і держава, і феодали видавали розпорядження про охорону лісів, особливо дубових і букових, розташованих поблизу міст чи великих осель. Так, у 1631 році заборонялося вирубувати ліси навколо сіл Горяни, Невицьке, Кам’яниця, Коритняни та ін. На Мараморощині обмежували вирубування смереки для плотів, на яких сплавляли сіль. Держава і феодали вимагали сплавляти сіль на човнах, а не знищувати для цього цінну деревину.
Найбільше лісу використовувалося для будівництва палаців, сільських хат, церков, мостів, перебудови фортець, а на Мараморощині — для виготовлення знарядь праці солекопів. Із дуба виготовляли цебра, човни, бочки, а смерека йшла на плоти. В Угочанському, Березькому комітатах дуб використовували для виготовлення винних бочок. Саме в цих регіонах найбільше було таких майстрів, як бондарі, теслі, колісники і т. п.
Ускладнилася справа соледобування. Якщо у 1551 році на шахтах Мараморощини видобули майже 739 тисяч кусків солі, то у 1601 році — лише 285 тисяч. Тільки з другої половини ХVІІ ст. соляні промисли почали розвиватися активніше. Основну масу солекопів становили німецькі колоністи та угорці, а русинське і волоське населення працювало лише на допоміжних роботах.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 23.06.2009, 21:22   #46
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Не було істотних змін і у використанні мінеральних вод. Селяни-кріпаки і волоські пастухи розвідали ряд нових джерел — криниць, Але використовували їх лише частково. Поблизу джерел закладали в землю невеликі бочки, наповнювали їх мінеральною водою, в яку кидали розжарене каміння. У нагрітій таким чином воді люди купались годинами. Біля окремих джерел ремісники видовбували «ванни» в скелях. Метод підігрівання води був такий же. Лише навколо окремих монастирів чи в маєтках феодалів споруджувалися в кінці ХVІІ ст. спеціальні будови, у яких встановлювалися ванни. Воду підігрівали тут в спеціальних казанах, виготовлених на мануфактурах Закарпаття.
Найбільше джерел цілющої води було на Мараморощині (від Хуста аж до Ясеня), у Березькому (Свалява, Поляна, Неліпино) та Ужанському (Ужок, Заріччя) комітатах. Слава про мінеральні води, які повертали людям здоров’я, ширилась далеко за межами Закарпаття.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 23.06.2009, 21:29   #47
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Опришки Закарпаття, що складалися з угорців, румунів, словаків, поляків, але серед яких переважало русинське населення, переходили Карпати і з’єднувалися з опришками Прикарпаття. Так, загін, що діяв в околицях Ужоцького перевалу в кінці 1648 року, нападав на шляхетські маєтки біля Борині. До складу загону входили селяни Східної Словаччини, Закарпаття і Галичини. Їх атаманом був Ф. Фокас. Активістами загону вважалися І. Ліпод, О.Кліщович, О. Меланко, М. Носаль та ін. Сяноцька шляхта повідомляла у 1649 році, що розбої в пограниччі дуже посилилися, що часто приходять загони з Угорської Русі, які завдають великої шкоди.
Крім Ф. Фогаса, який створив сильний об’єднаний загін на Ужоцькому перевалі, великі опришківські загони очолювали П. Варга, І. Сивохоп, О. Руснак, П. Орос, С.Форгач. Загін І. Сивохопа діяв у районі с. Дубриничі і не раз завдавав поразки сторожовим загонам Другета. Поруч з загоном І. Сивохопа діяли опришки атаманів П. Ороса, П. Варги. Опришки грабували маєтки, знищували документи про заборгованість селян.
В опришківському загоні Шотвоша, який діяв нвколо Ужгорода, нараховувалося близько 300 чоловік. Загін часто нападав на маєтки немешів і управителів в селах Минай, Дравці, Коритняни, Середнє. Феодали об'єднували сили, одержували підтримку цісарських військ у боротьбі проти опришків. Після завершення визвольної боротьби українського народу і возз’єднання України з Росією посланці Богдана Хмельницького продовжували прибувати на Закарпаття. У 1656 році до Мукачева для переговорів з Д. Ракоці І прибула делегація у складі Брюховецького, Ковалевського і Груза. Разом з посольством в Закарпаття знов прибуло і козацьке військо. Посли підписали з Ракоці І договір про дружбу і взаємодопомогу в боротьбі проти Польщі. Похід трансільванського князя в Польщу у 1657 році був невдалим. Сам князь Ракоці втратив трон Трансільванії. На Закарпаття напали польські війська на чолі з князем Любомирським. Польські війська пограбували села і міста Закарпаття. Особливо потерпіли міста Мукачево, Берегово, села Ракошино, Чинадієво, Підгоряни, Хуст, Вишково — всього близько 300 населених пунктів. Найбільше потерпіли селяни, які співчували козацтву, чекали його допомоги в боротьбі проти соціального і національного гніту. Боротьба українського народу на чолі з Б. Хмельницьким зміцнила віру трудящих Закарпаття в єднання з усім українським народом.
Час від часу в різних куточках Закарпаття вибухали нові селянські заворушення.
У 1673-1675 роках імператор Леопольд І, який славився своєю жорстокістю, вживав ряд заходів до придушення виступу повсталих. Командуючим каральною армією він призначив генерала Фаркаша Кобу. Після придушення боротьби у Східній Словаччині генерал звертається у березні 1673 року до наставниці Мукачівської фортеці Софії Баторі з проханням посилити репресивні дії проти повстанців, пропонуючи виловити керівників повстання, які мають зібратися в Севлюші, і відправити їх в Кошице, де він знаходився, для розправи. Але цей підступний план позбавити повстання керівництва провалився. У 1674-1675 роках повстанські загони активно діяли, нападаючи на маєтки магнатів, католицьких та уніатських попів, чинили розправи над гайдуками. І тільки восени 1675 року спільними зусиллями австрійських і трансільванських військ повстанці були розгромлені.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 26.07.2009, 06:41   #48
 
Аватар для Vov4ik
 
Реєстрація: 11.01.2009
Повідомлень: 2,205
Ви Подякували 16 раз(ів)
Вам Подякували 34 раз(ів)
Чоловік
Arrow Шипот

Название водопада в Карпатах, а также - одного из крупнейших в Украине и близлежащих странах (как СНГ, так и восточной Европы) ежегодных собраний неформальной публики. Ежегодные собрания хиппи поблизости водопада Шипот берут начало в 1993 году.

В свою очередь Шипот является как бы естественным продолжением традиции летних хипповских лагерей в СССР, в частности, на реке Гауя в Латвии, существовавшей с 70-х годов и подошедшей к концу в начале 90-х по нескольким объективным причинам, одна из которых - возникновение не очень прозрачных государственных границ, отделивших Прибалтику сразу же после распада СССР. У истоков новой, шипотской, традиции, собственно, и стояли люди (старые хиппи из Львова и Ужгорода), знакомые с собраниями на Гауе и подобными.

Теперь ежегодно на водопад Шипот в начале июля приезжают несколько сот человек; хотя большАя часть приехавших действительно представляет неформалов из западной части Украины и Польши, Шипот ни в коем случае нельзя назвать "локальным сборищем" - сюда добирается ощутимое количество людей из Белоруссии, России, восточной части Украины, а также сопредельных стран Европы. Иногда, чтобы коротко охарактеризовать Шипот, его называют "украинский вариант российской Радуги", хотя многие знатоки обоих мероприятий будут активно против этого определения, указывая на весьма существенные отличия между ними.

Тем не менее множество людей, посетив Шипот, потом едут на ту же российскую Радугу. Само собрание начинается в первых числах июля и длится без определеного срока, как правило, основная масса находится там первые дней десять-две недели.

Естествено, на шипотскую поляну можно приезжать и потом, в конце июля и даже в августе (и многие так и делают), но с целью застать народ имеет смысл все же подъезжать не слишком поздно после "официального" начала. А вообще - кульминация Шипота (и максимум находящихся там людей) припадает на ночь Ивана Купала, это 7-8 июля.

Географически Шипот находится в Воловецком районе Закарпатской области, примерно в 10 км от железнодорожной станции Воловец. Приведем "каноническое" описание дороги на Шипот из ВЭ: Оpиентиp по каpте - гоpод Воловец в Закаpпатье, чеpез котоpый пpоходит железная доpога, или же - село Hижние Воpота - ближайшая точка на тpассе М17, от котоpой следует добиpаться по менее значимой тpассе до того же Воловца. Чyть восточнее Воловца есть населенный пyнкт Гyкливе (Гyклыве) с одноименной ж/д платфоpмой - собаки тyт останавливаются. Hаходится Гyкливе на тpассе Ужгород-Ивано-Франковск.

И если от Гyкливого по доpоге пpойти еще около часа (нy или чyть больше - кто как ходит...) на восток, то войдете в Подобовец. Это знаменательное событие бyдет вами опознано по выходy на пеpекpесток: с одной стоpоны - автобyсная остановка, с дpyгой - гастpоном, а нам - напpаво, то есть на юг.

Метpов 400-500 по сельской yлице. А потом снова на восток, тyда доpога повоpачивает. Если сомневаетесь - спpосите y абоpигенов, как пpойти к томy водопадy, где летом волосатый наpод собиpается.

Пpойдя еще километpа полтоpа (вpемя от вpемени замечая, что когда-то доpога была асфальтовой), вы пеpебеpетесь чеpез pекy по мостy и захотите повеpнyть напpаво. Свеpьте снова доpогy y абоpигенов - и поднимайтесь в гоpy.

Доpога может быть в yжасном состоянии, но даже в сезон дождей в нее не погpyжаются глyбже, чем по колено. По этой доpоге вы можете выйти к водопадy. Hо вообще-то надо чyть pаньше свеpнyть на доpогy на левом склоне, она выводит на полянy над водопадом - там и собиpаются.




Информация взята с сайта:Википедия Автостопа.

__________________
Вот скажи мне в чём сила??? Разве в деньгах? У тебя много денег и чего???? Я, вот думаю, что сила в правде. У кого правда тот и сильнее.
Vov4ik поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 11.10.2009, 12:37   #49
 
Реєстрація: 11.10.2009
Повідомлень: 10
Вам Подякували 1 раз
За замовчуванням

Уже в древности на Закарпатье были поселения людей. Если бы мы с вами были археологами, то долго могли бы беседовать о различных памятниках, среди которых наиболее давним - 1 000 000 лет.
Собственно, наиболее давние находки Закарпатья относятся к палеолиту ("старый камень"), который делится на периоды: нижний палеолит (2 млн. лет до н.э. - 40 тыс. лет до н.э.) и верхний палеолит (40 тыс. лет до н.э. - 12 тыс. лет до н.э.). Самые первые люди на территории Закарпатья останавливались около таких мест, как Королево (наиболее давняя стоянка в Центральной и Восточной Европе - 1 млн.100 тыс. лет), Рокосово, Ужгород, пещера Молочный камень (Тячевский район). Первобытные люди имели орудия труда из камня, костей, дерева - рубила, скребницы, остроконечники, резцы, чоперы, ножи. На территории края в это время был теплый климат в горах, а в низменности шумело море, о чем свидетельствуют находки раковин вымерших моллюсков. Позже климат стал более холодным и более сухим, в горах росли сосна, береза, орех, граб, бук, пихта, в низменности - степные травы. В это время изобретен способ добывания огня, появилась первая одежда, первые жилища в пещерах, первые произведения искусства (наскальные рисунки). Люди занимались охотой на мамонтов, гиен, пещерных медведей, собиранием корней, диких плодов, трав
В период мезолита ("средний камень"; 12 тыс. лет до н.э. - 5 тыс. лет н.э.) находим древние стоянки около Каменного дома, Дубравы. Именно тогда к охоте, собирательству добавляется рыболовля. Люди мезолита жили в землянках, летом - в куренях. Они уже имели лучшие орудия труда: тесаки, долота, разнообразные наконечники, лук и стрелы, гарпун. В это время формируются племена. Человек постепенно переходит к оседлому способу жизнь, приручает животных, начинает торговать.
В период неолита ("новый камень", 5 тыс. лет до н.э. - 3 тыс. лет до н.э.) появились новые способы возделывания камня (шлифование, сверление), новые орудия труда (топоры, крючки, пряслицы), ткачество, гончарство (разрисованная керамика). Постепенно человек становится независимым от природы, он живет в землянках, полуземлянках, вблизи рек. В углах жилища ставили глиняные печи. Люди часто меняли место проживания из-за истощения почвы. В период неолита человек перешел от присваивания даров природы к их производству. Произошло распределение на земледельцев и скотоводов. Скотоводство способствовало заселению горных районов, о чем свидетельствуют очень давние наименования урочищ, которые впоследствии стали названиями соответствующих поселений: Воловье, Воловец, Скотарское, Бычков, Чабанивка. Вместе со скотоводами переселялись их семьи, строились горные избы-колыбы, с увеличением семей формируются такие культуры, как Криш, буковогорная, линейно-ленточной керамики, Тисаполгар.
Археологические находки медно-бронзового века (3 тыс. лет до н.э. - 1 тыс. лет до н.э.) на территории Закарпатья - это поселения, могильники, курганы, сокровища-памятники. Культуры медно-бронзового века: Ниршег-Затин, Восточно-Словацкая, Отомань, Станово, Виттенберг.
Среди культур железного века (1 тыс. лет до н.э. - наше время) выделяются: культура Гава-Голиграды, куштановицкая, латенская (последняя представлена, в частности, большим металлургическим центром на р.Ботар, Виноградовский район). Кельты принесли на Закарпатье наиболее развитую культуру Центральной Европы того времени. Около Мукачева находился наибольший металлургический центр, второй в Европе, опидум-городище Галиш-Ловачка, где делали монеты, здесь же нашли около тысячи инструментов, мастерские (ювелирные, кузницы), ножницы для стрижки овец, оковки горных лодок, косы, зернотерки, мечи, млынки, наковальни, щиты, фибулы, серебряные монеты.
Следующий период ознаменовался приходом гето-дакийских племен (фракийцев). Даки разгромили кельтов, которые отошли к Германии. Даки строили поселения на высоких берегах рек: Стремтура (Иршава), Шелестово, Арданово, Читатье (Солотвино). Укрепления создавались на случай войны и для охраны торговых путей (закарпатская соль имела большую ценность), в самих городищах жили только охранники. Позже образовалось сильное патриархально-рабовладельческое государство гето-даков. Наибольший его расцвет был в 40-е годы до н.э. в период правления царя Буребисты, а позже - при Децебале. Но легионы римского императора Марка Ульпия Траяна (98-117 г.) разгромили даков, разрушили на Закарпатье городище в Малой Копане. И в 107 г. образовалась провинция Рима - Верхняя Дакия, "Dacia Superior" (северная граница по р.Самош). Закарпатье вошло в непосредственную контактную зону с Римской империей. Археологи нашли римские монеты-динарии и остатки римского солерудника в Солотвине, сокровища в Нанково (1 тысяча серебряных римских монет), Брестове (25 золотых монет), Русском Поле, Гайдоше. В это время действовал Затисянский металлургический центр (Дяково, Вовчанское), а у реки Миц возник самый большой в Центральной Европе гончарный производственный район.
В IV в. к Паннонии пришли гунны. К середине V в. в междуречье Дуная и Тисы образовался политический центр гуннов во главе с легендарным вождем Атиллой. Во время большого переселения народов в Потисье появились племена гепидов, вандалов, бургундов, остготов, лангобардов, славян. Во власти аварского каганата наш край оказался под конец VII в. Что касается появления на Закарпатье славянского населения, то можно выделить такие этапы расселения славян в Верхнем Потисье: 1. Первая половина I тыс. н.э. - появление первых славянских групп (пшеворская, пряшевская культуры). 2. V-VII в. - массовое заселение Закарпатья носителями пражской культуры. Тогда еще не было деления на восточных, западных, южных славян, т.е. существовал общеславянский мир. 3. VIII-IX в. - формирование на восточнославянських землях древнерусской культуры, распространение именования "Русь" на территорию хорватского населения Верхнего Потисья.
Часть хорватов после переселилась на Балканский полуостров, а часть осталась в Карпатах, создав объединение Великая Хорватия. Очевидно, в IX веке здесь появляется новообразованное славянское княжество, возглавляемое легендарным князем Лаборцем. На западе княжество Лаборца граничило с Великоморавским княжеством, а на юге - с Болгарским царством. Именно тогда и произошло распространение христианства на Закарпатье. Уже в 80-90 гг. IX в. изгнанные из Великой Моравии ученики Кирилла и Мефодия приходят на Закарпатье, где основывают монастыри в идеальной неприступной горной местности. В это время Закарпатье попадает под влияние Киевской Руси.
Новым этапом нашей истории стал переход угров, возглавляемых вождем Алмошем, в 896 году через Верецкий перевал (по долине речки Латорицы) к Закарпатью и Паннонии. Именно об этом эпизоде, но в 898 году, вспоминает в своей летописи известный Нестор-летописец: "воевати на живущие валах и словины". А вот в соответствии с хроникой Анонима, в 903 г. состоялся поход венгров, во время переселения, во главе с вождем Арпадом на Закарпатье и захват крепостей Унг, Вары. В этот период наш край именовался "res nullis" - ничья территория, или "terra indagines" - буферная зона.
Сначала здесь сохранялась власть местной славянской знати. А начиная с ХІ в. и завершая ХІІІ в., Закарпатье постепенно вошло в новообразованное европейское государство, королевство Великая Венгрия. В документах наш край упоминался как "Marchia Ruthenorum". В ХІІ в. король Гейза II пригласил сюда из Рейнской области саксонцев, которые выращивали виноград и добывали в горах золото, а супруга короля Ендре I, Анастасия (дочь киевского князя Ярослава Мудрого), по мнению некоторых ученых, содействовала учреждению монастыря на Монашеской горе, где жили монахи Киево-Печерского монастыря. Постепенно в этом крае создаются новые территориальные структуры венгерского королевства: в 1214 г. оформился Ужанский комитат, в 1262 г. - Угочанский комитат, в 1263 г. - Бережский комитат, а в 1303 г. образовался Мараморошский комитат.
Трагической страницей нашей истории стал март 1241 г., когда армия жестоких завоевателей прорвала оборону в Карпатах, и монголо-татары хана Бату перешли через Верецкий перевал. Они захватили и разрушили Мукачево, Ужгород, Тячево, Солотвино, много сел. А потом, в 1242 г., татаро-монголы внезапно отошли из Венгрии. В 1254 г. венгерский король Бейла IV пригласил немецких и итальянских виноградарей и виноделов (винцелеров) на опустошенные монголами земли Закарпатья. Некоторое время часть Закарпатья входила в состав Галицко-Волынского государства. Но уже в 1308 г. к власти приходит новая династия в Венгрии - Анжуйская. Но жупан Унга (П. Пете), жупан Берега (Б. Копас), жупан Угочи (И. Мойш) подняли восстание против окатоличивания славянского населения, против нового короля Карла Анжу, который стремился к централизации государства. Еще раньше жупаны вели с князем галицким Львом Даниловичем переговоры об избрании королем Венгрии его сына Юрия, внука Бейлы IV. Но все-таки в 1317 г. произошло поражение оппозиционной феодальной фронды. Победил молодой король Карл Роберт, которому сильно помогли в этом графы Другетти из Италии.
История потекла новым руслом. Уже в конце XV в. в комитате Унг насчитывалось 205 поселений, в комитате Берег - 122, в комитате Угоча - 76, в комитате Мараморош - 128. Общая численность населения нашего края составляла около 100-115 тысяч человек. Интересно то, что в селах Липча, Иза, Долгое, Драгово, Бедевля, Вышково, Вильхивци, Кричево, Чумалево, Угля, Колодное, Вонигово проживали свободные крестьяне-немеши. А вот на правах городов существовали Ужгород, Мукачево, Берегово, Хуст, Севлюш, Вар, Билки, Вышково, Тячево, Вилок, Косино, Чинадиево и т.д. Всего на Закарпатье в то время насчитывалось около 20 городов. Среди мастеров наиболее распространенными были такие профессии, как: каменщики, портные, швеи, пекари, столяры, цирюльники, гончары, золотильники, колесники, кузнецы, скорняки. Именно в XVI в. на территории Закарпатья начали распространяться протестантские религиозные движения в виде лютеранства, кальвинизма и цвинглианства. К тому же в горной местности, с разрешения венгерских королей, началась галицкая колонизация: украинцы-лемки заселяли комитаты Унг, Берег, украинцы-бойки - Берег, Унг, а украинцы-гуцулы - Мараморош.
ninel15 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 11.10.2009, 12:45   #50
 
Реєстрація: 11.10.2009
Повідомлень: 10
Вам Подякували 1 раз
За замовчуванням

ИНТЕРЕСНО ЗНАТЬ, ЧТО …
В 1770 г. официально появился на Закарпатье картофель. Были выделены большие площади под картофель и шелковицу..
В ХІХ в. закарпатский регион был разделен на 18 районов: В.Березный, Перечин, Среднее, Ужгород, Королево, Тересва, Тячево, Воловое, Долгое, Хуст, Свалява, Латоричанский (Росвигово), Мезекосинский (Косино), Тисагатский (Берегово), Верховинский (Иршава), Великосевлюшский (Севлюш), Тисодолинянский (Рахов), Нижневерецкий (Нижние Ворота).
В 1774 г. в Венской духовной семинарии "Барбареум" выделено 20 мест для закарпатцев.
В ХІХ в. на Закарпатье был 21 город и городишко: Берегово, Буштино, Великий Березный, Великий Бычков, Виноградово, Вышково, Королево, Мукачево, Перечин, Рахов, Свалява, Солотвино, Среднее, Тересва, Тячево, Ужгород, Хуст, Чоп, Ясиня, Долгое Поле, Сигет.
В 1775 г. центр Мукачевской греко-католической епархии перенесен в Ужгород.
В ХІХ в. проходили ежегодные ярмарки: Мукачево (18 дней), Ужгород (16), Берегово (12), Хуст (10), Виноградово (7), Среднее (6), Березный, Долгое, Билки, Свалява, Воловое, Ниж.Ворота. В торговле было занято 6,5 тыс. человек.
В 1799 г. вышла первая книга Иоаникия Базиловича "Краткий очерк фундации Федора Корятовича". А в 1843 г. завершена рукопись Михаила Лучкая "История карпатских русинов", в 1847 г. опубликован первый в истории края букварь "Книжица читальная для начинающих" Александра Духновича.
В 1846 г. была перепись населения Австрийской империи. В 4 комитатах Закарпатья проживало 468.838 человек: русинов-украинцев - 235.266, венгров - 119.816, словаков - 13.857, румынов - 64.917, немцев - 10.351, евреев - 24.589, греков - 42..
Начало XIX века ознаменовалось экономическим подъемом. На Закарпатье начал развиваться капиталистический уклад, хотя и в рамках феодализма появились первые фабрики. 27 марта 1848 г. в Ужгороде, в период венгерской буржуазной революции и свержения монархии, провозглашен Закон Венгрии "Об отмене крепостного права и феодальных повинностей крестьян". Для подавления революции Габсбургский абсолютизм призвал на помощь армию царской России. Будучи не в силах противостоять им, революционная армия потерпела поражение. Монархия была опять возобновлена.
В 1849 году Ужгород стал центром Русского округа - нового территориального образования в Австрийской империи. Но уже в 1850 году округ был ликвидирован. В 1869 году в Ужгороде функционировал первый на Закарпатье лесопильный завод; в 1872 году начала работать первая железная дорога - Ужгород-Чоп. В 1897 году впервые была установлена телеграфная связь - Ужгород-Будапешт, а в 1902 году сдана в эксплуатацию первая в крае - Ужгородская - электростанция. В 1861 г. выпущена первая на Закарпатье газета "Карпатский вестник" (на венгерском языке). В 1865 г. заложена первая угольная шахта в селе Ильница. В 1874 г. изобретатель А.Енковский из села Стебливка создал машину для механизированной уборки пшеницы. В 1896 г. на Закарпатье было 123 почтовых отделения и ни одного телефона. В 1907 г. построен первый театр - в Ужгороде.
Вместе с тем на протяжении 1870-1913 гг. из закарпатских комитатов Австро-Венгрии в США официально выехало 180.000 чел., а нелегально - 400.000 человек. Другими странами эмиграции были Уругвай, Канада, Аргентина, Австралия.
Но 10 сентября 1919 года Закарпатье официально вошло в состав Чехословацкой республики, а первым губернатором Закарпатья был назначен Георгий Жаткович. Город Ужгород стал административным центром края. Именно во времена Чехословацкой республики Закарпатье приобрело современный архитектурный и культурный облик: в 1921 году Ужгород получил лицензию на демонстрацию кинофильмов, в 1927 году создана единственная в Европе ромская школа, в 1929 году построен первый на Закарпатье аэропорт (в Ужгороде). Кстати, 29 февраля 1920 г. в конституции Чехословакии появилось наименование Подкарпатская Русь. В 1920-е годы на Закарпатье издавалось 60 газет, из которых 22 - на венгерском языке, 10 - на русском, 9 - на руськом (русынском), 5 - на иврите, 4 - на чешском, 4 - на украинском и 6 - смешанных. Но решением Венского арбитража от 2 ноября 1938 г. часть Закарпатья была передана Венгрии. В другой части Закарпатья 15 марта 1939 г. было провозглашено новое государственное образование - Карпатская Украина, с центром в городе Хуст, а первым ее президентом стал Августин Волошин. К сожалению, это карпатское государство просуществовало совсем недолго, поскольку вскоре было оккупировано Венгрией. А уже в 1941 году Венгерское государство, в состав которого входило и Закарпатье, вступило во вторую мировую войну.
К концу 1944 года бои докатились до Ужгорода. Война не принесла нашему краю каких-нибудь существенных разрушений, но привела к значительным изменениям в структуре населения Закарпатья. Причиной этому в значительной мере послужило присоединение края к Венгрии. В военных действиях принимали участие части 4-го Украинского фронта под командованием генерала Петрова, завершившие осенью 1944 года освобождение края. В боях за Закарпатье погибло более 10000 советских солдат. Память о них хранят жители края и многочисленные памятники.
Период освобождения привнес в жизнь края существенные перемены. Так, 26 ноября 1944 года состоялся первый съезд Народных комитетов, на котором был провозглашен Манифест о воссоединении Закарпатской Украины с Советской Украиной. А уже 29 июня 1945 года, в Москве, был подписан официальный договор о воссоединении Закарпатья с УССР. После этого начинается новый период развития нашего края: 18 октября 1945 года был открыт Ужгородский государственный университет, в 1956 году была построена Теребле-Рицкая ГЭС (на 130 млн. кВт/ч в год), в 1956 году поехал первый электровоз - от Мукачева до Лавочного. Еще о многом можно вспомнить, как, например, о том, что в 1946 году футбольная команда "Спартак" (Ужгород) стала Чемпионом Украины, или о том, что в июле 1990 года Ужгород стал местом проведения Всемирных детских олимпийских игр. Но вместе с тем именно в этот период был нанесен значительный вред экологии Карпатских гор и культуре нашего родного края.
И вот в августе 1991 было провозглашено образование нового независимого государства, которое теперь является одним из наибольших государств Европы, - Украины. Кстати, первыми признали независимость этого государства исконные соседи Закарпатья - Венгрия и Польша. Именно с новым периодом связаны такие события в нашем крае, как решение о закрытии экологически опасной Пистряловской РЛС, создание на Закарпатье специальной экономической зоны, проведение первого официального матча сборной Украины со сборной Венгрии по футболу, увеличение количества высших учебных заведений, а также - катастрофические наводнения, оползни и снегопады 1998, 1999, 2001 гг., которые принесли человеческие жертвы, и, наконец, - встреча "Миллениума" - рубежа двух тысячелетий, двух веков, двух эпох.
На Закарпатье хранится много ценных и древних книг и рукописей: Королевское Евангелие (1401 г.), Мукачевская псалтырь (XIV в.), Остромирово Евангелие (XIV в.), Московское Евангелие (XVI в.), Библия русская (XV в.) Франциска Скорини, Острожская Библия (1581 г.) Ивана Федорова, Инструкция для послов Богдана Хмельницкого, "Лексикон славеноросский и имен толкование" (1627 г., Памва Беринда), "Румынское Евангелие", "Мир с Богом человику" (1661 г., Иннокентий Гизель), "Российская грамматика" (1755 г., Михаил Ломоносов), "Краткий очерк фундации Федора Корятовича" (Иоаникий Базилович), Учительские Евангелия: Няговское, Скотарское (XVI в.), Изское, Даниловское (XVII в.), Сокирницкий сборник (XVII в.), Углянский сборник "Ключ" (XVII в.), Поляно-Кобылянская триодь (1561 г.), Александрии (XVII в.): Ужгородская, Пистряловская, Тышивская.
ninel15 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 11.10.2009, 12:45   #51
 
Реєстрація: 11.10.2009
Повідомлень: 10
Вам Подякували 1 раз
За замовчуванням

Гербы Закарпатья
Герб Закарпатья: создан в 1920 году. Был официальным гербом автономного образования Подкарпатская Русь 1938 года, независимого государственного образования Карпатская Украина 1939 года. В 1990-х годах был признан региональным гербом Закарпатской области. На серебристом фоне (цвет чистоты) французского щита, который символизирует закарпатскую землю, изображен легендарный хозяин и охранник Карпатских гор - бурый медведь. В противоположной части на синем фоне (цвет честности) изображены три желтые полосы (цвет справедливости и веры), которые символизируют три самые большие реки края (Тиса, Уж, Латорица).
Герб Ужгорода: на синем поле немецкого щита изображено, как из земли вырастают три виноградные лозы, пересекающие друг друга, с тремя зелеными листьями (цвет свободы) и двумя золотыми кистями винограда на них.
Герб Ужанщины (Ужгородский, Перечинский, Великоберезнянский районы): щит французской формы, разделенный на две части, над которым изображен рыцарский шлем, увенчанный дворянской короной. С обеих сторон щита свисают декоративные элементы голубого, серебряного и золотого цвета. На синем поле щита в его верхней части - фигура рыцаря перед дворянской короной, который держит в руках три золотые колосья пшеницы (богатство полей) и три дубовые веточки (богатство лесов). В нижней части щита на красном фоне (цвет мужественности) изображены серебряные полосы, символизирующие реки.
Герб Берега (Береговский, Мукачевский, Свалявский, Воловецкий, Иршавский районы): щит итальянской формы, разделенный на четыре части серебряным крестом. Вверху на красном фоне изображена кисть винограда и дубовая веточка с желудями. Снизу, на голубом фоне, - изображение двух рыб и бурого медведя.
Герб Угочи (Виноградовский район): щит испанской формы, обернут дубовыми веточками с желудями. Наверху на красном фоне изображена кисть винограда и рыба. Снизу, на голубом фоне, - изображение дубовой веточки с желудями и черного легендарного рака с реки Батор. В центре герба - золотой лев на красном фоне (фамильный герб феодалов Перени).
Герб Мараморощины (Межгорский, Хустский, Тячевский, Раховский районы): на щите немецкой формы изображены при входе в белую шахту (цвет надежды) черные солекопы (цвет осторожности) с кирками в руках, под ними - изображение горных рек в виде полос. В верхней части герба - изображение горного козла (символ гор), с обеих сторон которого - две пихты (символ лесов).
ninel15 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 11.10.2009, 12:47   #52
 
Реєстрація: 11.10.2009
Повідомлень: 10
Вам Подякували 1 раз
За замовчуванням

Закарпатье: наша эраВ начале нашей эры в Карпатах проживали племена карпов (карпанов), родиной которых считают междуречье верхнего Прута и Днестра.Славянкие поселения расположились в предгорной и низменной части Закарпатья. Раннеславянские поселения располагались небольшими островками. В каждом селении было 8...15 жилищь, причём жилища строились гнёздами по 2-3 вместе с хозяйственными сооружениями. Основой хозяйства было земледелие и скотоводство.
ninel15 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 11.10.2009, 12:47   #53
 
Реєстрація: 11.10.2009
Повідомлень: 10
Вам Подякували 1 раз
За замовчуванням

Закарпатские земли в составе Киевской Руси

В конце VIII - на протяжении IX столетий у всех восточных славян интенсивно развивается хозяйство. Это приводит к распаду первобытнообщинного строя и зарождению феодальных отношений. В IX ст. в Закарпатье образовалось княжество белых хорватов. Его политическим центром был Ужгород. Белые хорваты поддерживали тесные отношения с Киевом и в период расцвета Киевской Руси закарпатские земли входили в её состав.
Белые хорваты принимали активное участие в политической жизни Киевской Руси, под знамёнами Киева ходили в походы на кочевников и Византию. В 9 - 10 столетиях белые хорваты вместе с другими восточнославянскими народностями обьеденились вокруг Киева под общим названием "Русь". С тех пор жителей Верхней Тисы, потомков белых хорватов, называют русинами, руснаками.
ninel15 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 11.10.2009, 12:48   #54
 
Реєстрація: 11.10.2009
Повідомлень: 10
Вам Подякували 1 раз
За замовчуванням

Вторжение угорских племён

В 896 году кочевые угорские племена подошли к Карпатским горам. Перейдя через горы, угры под предводительством вождя Альмоша взяли штурмом Ужгород. Через некоторое время почти все земли Верхней Тисы были под уграми. После Закарпатья угры двинулись дальше на запад. В 905 - 906 годах они разгромили Великоморавское княжество и осели между Тиссой и Дунаем, в Паннонии.
Внутренние межусобицы после смерти в 1015 году князя Владимира Святославовича подорвали могущество Киевской Руси и этим воспользовались её соседи. В 30-х годах XI столетия угорский король Стефан захватил южную часть Закарпатья. Со второй половины XI столетия на закарпатские земли участились опустошительные набеги половцев. В 1190 году большой отряд польских феодалов опустошил много сёл в западной части Закарпатья. Взять Мукачевский замок они не смогли и двинулись на Ужгород, но были разгромлены войсками Мукачева и Ужгорода.
* * *

Словяне, стоявшие на более высокой ступени социально-культурного развития позитивно повлияли на дальнейшее развитие угорских племён. Постепенно угорские племена стали заниматься земледелием и стойловым животноводством. В конце X - начале XI столетий образовывается Угорское феодальное государство.
* * *

В 1241 году 60-тысячная монголо-татарская армия во главе с ханом Батыем вторглись на Закарпатье, где разгромили армию угорского короля, контролировавшего в то время Закарпатье. Монголо-татары опустошали города и сёла, а население брали в рабство. Надломив свои силы на землях Киевской Руси и встретив сильное сопротивление чешского войска, монголо-татары в 1242 году ушли из центральной Европы. После этого угорский король Бейла IV выдал указ про основание и развитие городов и сёл, что позитивно отразилось на возрождении Закарпатских земель.
В 1242 году Закарпатские земли от Шариша до Марамороша Бейла IV подарил своему зятю - черниговскому князю Ростиславу Михайловичу. После его смерти второй зять - галицкий князь Лев Данилович захватил территорию от Вышкова до Шариша и почти на полстолетия присоединил их к Галицко- Волынскому княжеству.
ninel15 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 11.10.2009, 12:48   #55
 
Реєстрація: 11.10.2009
Повідомлень: 10
Вам Подякували 1 раз
За замовчуванням

Завоевание Закарпатских земель угорскими феодалами

Расширяя свои владения угорские короли захватили и Закарпатье. С конца XI до середины XIII столетий Закарпатье несколько раз переходило от Угорщины к Галицким землям и обратно. До XIII столетия Закарпатье пользовалось некоторой автономией. Полномочия угорских епископов на него не распространялись. В XIII столетии угорские короли стали раздавать Закарпатские земли большим феодалам, чтобы привлечь их на свою сторону.
ninel15 поза форумом   Відповісти із цитуванням
ninel15, Дякую! szantai
Старий 11.10.2009, 19:47   #56
 
Реєстрація: 11.10.2009
Повідомлень: 307
Ви Подякували 1 раз(ів)
Вам Подякували 1 раз
Lightbulb История Закарпатской области

Наиболее давние находки Закарпатья относятся к палеолиту ("старый камень"), который делится на периоды: нижний палеолит (2 млн. лет до н.э. - 40 тыс. лет до н.э.) и верхний палеолит (40 тыс. лет до н.э. - 12 тыс. лет до н.э.). Самые первые люди на территории Закарпатья останавливались около таких мест, как Королево (наиболее давняя стоянка в Центральной и Восточной Европе - 1 млн.100 тыс. лет), Рокосово, Ужгород, пещера Молочный камень (Тячевский район).


В период неолита человек перешел от присваивания даров природы к их производству. Произошло распределение на земледельцев и скотоводов. Скотоводство способствовало заселению горных районов, о чем свидетельствуют очень давние наименования урочищ, которые впоследствии стали названиями соответствующих поселений: Воловье, Воловец, Скотарское, Бычков, Чабанивка.


Археологические находки медно-бронзового века (3 тыс. лет до н.э. - 1 тыс. лет до н.э.) на территории Закарпатья - это поселения, могильники, курганы, сокровища-памятники. Культуры медно-бронзового века: Ниршег-Затин, Восточно-Словацкая, Отомань, Станово, Виттенберг.


Следующий период ознаменовался приходом гето-дакийских племен (фракийцев). Даки разгромили кельтов, которые отошли к Германии. Даки строили поселения на высоких берегах рек: Стремтура (Иршава), Шелестово, Арданово, Читатье (Солотвино). Укрепления создавались на случай войны и для охраны торговых путей (закарпатская соль имела большую ценность), в самих городищах жили только охранники. Но легионы римского императора Марка Ульпия Траяна (98-117 г.) разгромили даков, разрушили на Закарпатье городище в Малой Копане. И в 107 г. образовалась провинция Рима - Верхняя Дакия, "Dacia Superior" (северная граница по р.Самош).


В IV в. к Паннонии пришли гунны. К середине V в. в междуречье Дуная и Тисы образовался политический центр гуннов во главе с легендарным вождем Атиллой. Во время большого переселения народов в Потисье появились племена гепидов, вандалов, бургундов, остготов, лангобардов, славян. Часть хорватов после переселилась на Балканский полуостров, а часть осталась в Карпатах, создав объединение Великая Хорватия.


Сначала здесь сохранялась власть местной славянской знати. А начиная с ХІ в. и завершая ХІІІ в., Закарпатье постепенно вошло в новообразованное европейское государство, королевство Великая Венгрия. Трагической страницей истории стал март 1241 г., когда армия жестоких завоевателей прорвала оборону в Карпатах, и монголо-татары хана Бату перешли через Верецкий перевал. Они захватили и разрушили Мукачево, Ужгород, Тячево, Солотвино, много сел. Некоторое время часть Закарпатья входила в состав Галицко-Волынского государства. Но уже в 1308 г. к власти приходит новая династия в Венгрии - Анжуйская.


История потекла новым руслом. В 1376 г. королева Венгрии и Польши, Эржибет, предоставила Мукачеву статус привилегированного города, а также дала разрешение пользоваться собственной печатью. И вот в 1394 году на Закарпатье из Литовско-Русского государства прибыл известный подольский князь Федор Корятович, который сделал много полезного для культурного развития и обогащения нашего народа. Он учредил монастырь на Монашеской горе, а уже в 1440 г. было основано отдельное Мукачевское епископство.


В 1690 г. прекратило свое существование Трансильванское княжество. Теперь уже все Закарпатье вошло в состав Австрийской империи. Но уже в 1703 г. началась освободительная война венгров против Австрии под предводительством князя Ференца II Ракоци. Сначала его поддержали только 6 тысяч человек, из которых только 800 были вооруженными. 7 июня 1703 г. произошла первая памятная битва куруцев около села Долгое, а затем, 15 февраля 1704 г., повстанцы захватили замок в Мукачеве.


Начало XIX века ознаменовалось экономическим подъемом. На Закарпатье начал развиваться капиталистический уклад, хотя и в рамках феодализма появились первые фабрики. В 1849 году Ужгород стал центром Русского округа - нового территориального образования в Австрийской империи. Но уже в 1850 году округ был ликвидирован. В 1869 году в Ужгороде функционировал первый на Закарпатье лесопильный завод; в 1872 году начала работать первая железная дорога - Ужгород-Чоп. В 1907 г. построен первый театр - в Ужгороде.


Первая мировая война замедлила темп развития края. После распада Австро-Венгрии осенью 1918 г. много закарпатцев изъявило желание присоединиться к Украине, о чем четко было заявлено на съезде в Хусте 21 января 1919 г.


Но 10 сентября 1919 года Закарпатье официально вошло в состав Чехословацкой республики. Город Ужгород стал административным центром края. Именно во времена Чехословацкой республики Закарпатье приобрело современный архитектурный и культурный облик: в 1921 году Но решением Венского арбитража от 2 ноября 1938 г. часть Закарпатья была передана Венгрии. В другой части Закарпатья 15 марта 1939 г. было провозглашено новое государственное образование - Карпатская Украина, с центром в городе Хуст, а первым ее президентом стал Августин Волошин. К сожалению, это карпатское государство просуществовало совсем недолго, поскольку вскоре было оккупировано Венгрией. А уже в 1941 году Венгерское государство, в состав которого входило и Закарпатье, вступило во вторую мировую войну.


К концу 1944 года бои докатились до Ужгорода. Период освобождения привнес в жизнь края существенные перемены. Так, 26 ноября 1944 года состоялся первый съезд Народных комитетов, на котором был провозглашен Манифест о воссоединении Закарпатской Украины с Советской Украиной. А уже 29 июня 1945 года, в Москве, был подписан официальный договор о воссоединении Закарпатья с УССР. 18 октября 1945 года был открыт Ужгородский государственный университет, в 1956 году была построена Теребле - Рицкая ГЭС (на 130 млн. кВт/ч в год), в 1956 году поехал первый электровоз - от Мукачева до Лавочного.


И вот в августе 1991 было провозглашено образование нового независимого государства, которое теперь является одним из наибольших государств Европы, - Украины. Кстати, первыми признали независимость этого государства исконные соседи Закарпатья - Венгрия и Польша. Именно с новым периодом связаны такие события в крае, как решение о создание на Закарпатье специальной экономической зоны, проведение первого официального матча сборной Украины со сборной Венгрии по футболу, увеличение количества высших учебных заведений и, наконец, - встреча "Миллениума" - рубежа двух тысячелетий, двух веков, двух эпох.
urchik поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 19.10.2009, 02:43   #57
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

urchik, эта тема уже существует: "З історії краю". Своё сообщение нужно было разместить именно там.

Выберите тему, которой ещё нет.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 19.10.2009, 03:19   #58
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

ninel15, спасибо за активное участие в теме!
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 20.10.2009, 20:19   #59
 
Реєстрація: 18.10.2009
Повідомлень: 269
За замовчуванням

Скоро в нашей стране все бyдет бесхозным
alla01 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 02.11.2009, 22:21   #60
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Даже при большом желании бесхозным не будет, потому что слишком много развелось желающих стать хозяевами ВСЕГО...
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 02.11.2009, 22:28   #61
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Повернемося до історії Закарпаття.
___________________________________

Антифеодальна і національно-визвольна боротьба у 80 — 90-х роках ХVІІ ст. тісно пов'язана з антигабсбурзькою політикою угорського магната Імре Текелі, який прагнув закріпитись при владі, створити Угорську державу під протекторатом Туреччини. Його політика була вузько класовою, вона не тільки не відповідала інтересам населення Закарпаття і всієї Угорщини, але й суперечила інтересам народів Центральної Європи, які під егідою Священної ліги (союз Австрії, Венеції, Польщі і Росії) вели боротьбу проти турецької небезпеки.
Народні маси Закарпаття не знали про всі наміри Імре Текелі, але його заклик боротися проти Габсбургів, який вони розуміли як і заклик боротьби проти їх ставлеників у краї, активно підтримали. Уже в 1677 році кілька опришківських загонів під командуванням М. Шугая та П. Ороса спускаються з Карпатських гір і об’єднуються з повсталими селянами Мараморощини. Тут вони і переходять на бік Текелі, що значно посилило його збройні сили. У 1678-1685 роках Закарпаття охопило велике повстання під керівництвом Імре Текелі. Він об'єднав неорганізовані загони куруців (повстанців) в одну дисципліновану армію. І загони повстанців виступили проти регулярної австрійської армії, громили помістя та володіння прихильників Габсбургів. У 1682 році армія Текелі визволила від Габсбургів значну частину словацьких та угорських земель (13 комітатів). Було створено незалежне від Угорщини та Трансільванії князівство (Парціум). Князівський двір у той час знаходився в Мукачеві.
Навесні 1683 року турецька армія зазнала страшної поразки під Віднем. Це був початок вигнання турецьких загарбників з Центральної Європи. А в 1687 році турки були вщент розбиті під Мохачем. Австрійські війська вторглися в Трансільванію. Настала черга і Закарпаття.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 02.11.2009, 22:33   #62
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Австрійська армія під керівництвом генерала Зігберта Гайстера 6 листопада 1685 року легко оволоділа Ужгородським замком і в середині місяця почала облогу Мукачівського замку. Гарнізон замку нараховував близько трьох тисяч добре озброєних воїнів. Цей гарнізон очолював капітан замку Андрій Радич. У замку було багато різної зброї і 52 гармати.
Керувала обороною замку хоробра Ілона Зріні, дружина Текелі, керівника повстанців.
Австрійці запропонували Ілоні Зріні здати замок. Вона відмовилася здати фортецю і на знак продовження боротьби наказала підняти над замком червоні прапори. Гарнізон замку хоробро відбивав атаки австрійців, героїчно билися захисники — українці, словаки, угорці. Ілона Зріні була прикладом безстрашності для чоловіків-захисників. Вона часто появлялася на бастіонах замку під час артилерійського вогню, робила перев’язки пораненим.
У кінці 1687 року становище обложених погіршилося, не вистачало продовольства, зброї. І все ж захисники мужньо оборонялися. На початку 1688 року Мукачівський замок був єдиною фортецею, яку ще не захопили австрійці. До Мукачева були підтягнуті свіжі сили австрійської армії, багато гармат. Переконавшись у неможливості дальшої оборони, Ілона Зріні погодилася на переговори про здачу замку. І лише 15 січня 1688 року Зріні за складних обставин підписала капітуляцію, а 17 січня війська імператора Леопольда зайняли його. Так закінчилася героїчна оборона Мукачівського замку, яку здійснювали його гарнізон, мешканці міста Мукачева та навколишніх сіл від австрійських поневолювачів.
У жовтні 1690 року імператорські війська зайняли Трансильванію. Князівство перестало існувати. Всі закарпатські землі опинилися під владою австрійських Габсбургів.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 02.11.2009, 22:41   #63
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Важливі події, які підготували умови для наступної боротьби, відбулися в 1697-1698 роках. У кінці червня 1697 року за зброю взялися селяни Токаю, на чолі яких стояли один з командирів армії Текелі, дворянин Ференц Токаї, заможний селянин Дьєрдь Салонтаі та реформістський проповідник Мартон Кабаї. Повстанці захопили фортеці Токай і Шарошпатак. Далі повстання перекинулося в Східну Словаччину і на південь Закарпаття. До повстанців приєдналися опришки Томаша Есе з Берегівщини та Альберта Кіша з Мукачівщини. Керівники повстання вирішили розширити соціальну базу боротьби, надати їй антигабсбурзького спрямування і звернулися до Ференца Ракоці ІІ, який з 1694 року був ішпаном комітата Шариш, з пропозицією очолити спільну боротьбу, закликати до активних дій дворянство і гайдуцтво. Проте Ференц Ракоці ІІ відхилив цю пропозицію. На той час у нього були інші плани дій, але, злякавшись повстанців, він таємно втік до Відня. У кінці липня 1697 року до місця повстання прибув семитисячний загін імператорської армії і придушив повстання спочатку в районі Токаю, а потім в Закарпатті й в Східній Словаччині. Ворог вже святкував перемогу, та недовго. Влітку 1698 року вибухнуло нове повстання, яке цього разу охопило спочатку міста і села Угочанського комітату, а згодом — Березького та Ужанського. Особливо активно діяли народні маси на півдні Закарпаття — в селах Вари, Фанчиково, Матієво, Підвиноградово, місті Севлюш, де їх очолювали учасники токайського повстання Т. Есе та А. Кіш. На відміну від токайського повстання 1697 року воно носило виразніший антифеодальний характер. Один із учасників повстання Я. Чані, закликаючи до розправи над феодалами, заявляв, що вони ніби п’явки розжиріли на праці бідноти. В іншому документі звинувачується один з керівників повстання з села Чорнопотока Михайло Паті в тому, що очолені ним селяни вночі і серед білого дня нападали на маєтки, не боялися руйнувати їх і погрожували високим панам і дворянству смертю. Австрійська армія разом з дворянськими загонами придушила і це повстання. Значна частина учасників не склала зброї і продовжувала боротьбу.
В кінці ХVІІ ст. змінилася політична обстановка. Внаслідок активної визвольної боротьби угорського народу та успішних дій австрійської армії Угорщина була визволена з-під 160-річного турецького поневолення. Але влада одних гнобителів змінилася іншою: всією територією Угорщини, в тому числі і Закарпаття, заволоділи Габсбурги. Хоч це і не турецький гніт, але довгожданої волі угорський народ, як і інші народи країни, не одержав. На рубежі ХVІІ - ХVІІІ ст. Угорщина стала ареною визвольної війни 1703-1711 років.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 02.11.2009, 22:45   #64
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Становище в Закарпатті після встановлення влади Габсбургів

З вигнанням з Угорщини турецьких загарбників змінилася політична обстановка і в Закарпатті. Відпала небезпека турецьких набігів. Восени 1690 року перестало існувати і Трансильванське князівство, до складу якого входила значна частина Закарпаття. Змінився і політичний статус Закарпаття. Але становище навіть різко погіршилося. Уже з середини 90-х років ХVІІ ст. австрійські власті почали впроваджувати політику централізації, внаслідок чого згорталися місцеві органи влади, насаджувалися абсолютистські методи правління.
Угорське, як і русинське та словацьке дворянство позбавлялося привілеїв, втрачало ряд важливих посад, оскільки на службу скрізь призначалися австрійці. В містах також було суворе адміністрування з Відня. Ужгород, Мукачево, Берегово і Хуст практично знаходилися під повним контролем австрійської армії, яка систематично грабувала населення. Жителі Ужгорода у 1702 році скаржилися, що австрійські солдати відбирають у них добро не тільки в помешканнях, але й на ринках, обдурюють купців і ремісників, завдають їм тяжких тілесних пошкоджень.
Податковий гніт розоряв міщан, селян, ремісників, торгівців, немешів і частину духівництва. Необмежена влада була у магнатів — прихильників Габсбургів. Вони одержали нові маєтки і кожен по-своєму утискував селян-кріпаків.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! topik-vv
Старий 02.11.2009, 22:50   #65
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Уже з кінця ХVІІ ст. боротьба розгорнулася у двох напрямках. Лідерами опозиційних груп були ішпан комітату Шариш, молодий князь Ференц Ракоці ІІ — син Ілони Зріні та Імре Текелі, вихований в антигабсбурзькому дусі, який у 1697 році відмовився очолити повстання, але тепер готував умови для виступу, та ішпан Ужанської жупи Міклош Берчені — соратник молодого князя. Організована ними антигабсбурзька змова у 1701 році була викрита, і Ракоці заарештували, а Берчені своєчасно зумів утекти до Польщі. Тут, в кінці 1701 року, опинився і Ракоці, якому дружина організувала втечу з австрійської тюрми.
Тим часом зростало невдоволення гнітом і серед угорського дворянства. На початку ХVІІІ ст. активізувалася боротьба народних мас, яка носила, в першу чергу, антифеодальний характер. За керівника повстанців Мараморощини І.Пинтю імператор Леопольд І обіцяв 500 талерів — рекордну суму — і наказував доставити його живим чи мертвим.
Друге вогнище непокори запалало в селах Ужанського комітату. Селянську боротьбу Перечинщини і Березнянщини очолив талановитий опришківський ватажок Іван Беца. Розправившись з шляхтою на Верховині, повстанці вирушили на Ужгород, щоб вигнати звідти австрійських вояк.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! topik-vv
Старий 04.11.2009, 00:22   #66
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Закарпатські землі у ХVІІІ столітті


Визвольна війна 1703-1711 років проти австрійських загарбників


Після вигнання турків з Угорщини на її території, включаючи й Закарпаття, надовго утвердилася влада австрійських імператорів. Це дало новий привід для виступів народних мас.
У 1703-1711 роках закарпатці брали участь у визвольній війні проти Габсбургів. Поштовхом до загального виступу стали події в Березькому комітаті, де незадоволених очолив відважний селянський ватажок, учасник повстання 1697-1698 років Томаш Есе з села Тарпа. Ядро повстанського загону становили селяни з с. Вари Берегівського району і Тарпи (сучасна Угорщина). До них приєдналися загони з Мукачівщини на чолі з Михайлом Папом із Мукачева та Альбертом Кішем із села Баркасова. Серед керівників повстанців були Дьєрдь Біге із села Бені, Янош Мойш та ін. Повстання швидко охопило сусідні села — Вилок, Беню, Мужієво — і поширилося на Березький, Угочанський, Марамороський та Ужанський комітати. На Рахівщині бойове ядро повстанців складали опришки на чолі з Пинтею, Федором Бойком, Іваном Пискливим. В Ужанському комітаті, на Перечинщині, керівником повстання став Іван Беца. Повстанці громили панські маєтки, державні установи, попівські господарства, вбивали чиновників та збирачів податків, виганяли уніатських попів…
21 травня 1703 року червоні прапори — символ волі — були розгорнуті в Тарпі та в сусідньому селі Варах. Це було поштовхом до виступу народних мас. Війна з самого початку носила антифеодальний характер. Повстанці громили феодальні помістя, феодали рятувалися в замках, тікали під захист австрійських військ.
На початку червня 1703 року повстанська армія на чолі з Т. Есе зібралася біля села Довге Угочанського комітату, де сподівалася зустріти князя Ференца Ракоці ІІ. Проте 7 червня повстанців тут наздогнало дворянське ополчення на чолі з Шандором Карольї. Зненацька, темної ночі, коли повстанці не чекали, озброєні до зубів ополченці напали на їхній табір. Розпочався кривавий бій. Це була перша битва між повстанцями (куруцами) та прихильниками австрійського імператора (лабанцями) відбулася 7 червня 1703 року біля села Довге, на Іршавщині. Сили були нерівними, і повстанське військо, яким керував Томаш Есе, зазнало поразки від урядових військ. Повстанці відступили до села Завадки, куди 16 червня 1703 року прибув з Польщі Ференц Ракоці ІІ. Швидко зростали загони повстанців. 24 червня озброєні повстанці оволоділи Мукачевом. З цього часу Мукачево стало опорним пунктом повсталого народу. У визволене місто почали сходитися українці, словаки, угорці, щоб із зброєю в руках боротися проти австрійського гніту та феодального гноблення. Повстанська армія зростала. В ній були тисячі піхотинців та 500 кавалеристів. Вони штурмували Мукачівський замок, однак оволодіти ним не вдалося. До Мукачева підійшли австрійські війська. після дводенної битви з австрійськими військами повстанці відступили на північ, у село Завадку, де поповнили свої ряди свіжими силами. Влітку армія повсталих нараховувала понад вісім тисяч чоловік.
У серпні 1703 року повстанці оволоділи Хустським замком, у вересні — містом Ужгородом.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! topik-vv
Старий 04.11.2009, 00:23   #67
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Міста Закарпаття, взяті повстанцями, перетворювалися у важливі господарсько-промислові та адміністративні пункти, де вироблялося усе необхідне для війни, розроблялися стратегія і тактика антигабсбурзької боротьби, проходили переговори з дипломатами різних країн, які Ракоці прагнув залучити на свій бік проти Австрії. Дослідник цієї теми професор Я. І. Штернберг вважає, що Закарпаття було не тільки відправним пунктом початку визвольної війни угорського народу, але і його основною базою.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! topik-vv
Старий 04.11.2009, 00:27   #68
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

У листопаді 1703 року повстанці повторно визволили Мукачево і обложили фортецю, за стінами якої знаходилося близько 600 лабанців. Облога тривала три місяці. Повстанці кілька разів штурмували укріплення замку. Особливо відзначилися куруци із сіл Ракошино, Великі Лучки, Чинадієво, Давидково, Пістрялово, Копинівці, Лохово.
15 лютого 1704 року, після запеклого штурму, повстанці взяли Мукачівський замок, а влітку того ж року австрійський гарнізон Ужгородського замку здався селянській армії під керівництвом Івана Беци. Мукачівський замок став однією з резиденцій керівника боротьби Ференца Ракоці ІІ, де він приймав іноземних послів, керівників повстанських загонів. У Мукачеві був великий пороховий завод, який працював на армію. Тут Ракоці заснував у 1705 році великий монетний двір. Спочатку карбували мідні гроші з позначкою “Castrum Munkacs” (CM) — фортеця Мукачево, а з 1710 року — срібні, золоті та ювілейні.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! topik-vv
Старий 04.11.2009, 00:28   #69
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Активно розгорталися бої на Мароморощині, де повстанців очолювали І. Пинтя, І. Пискливий, Ф. Бойко та В. Микуляк. Розправившись з дворянством та австрійськими чиновниками в районах Ясеня і Рахова, вони направилися в Солотвино, Тячів, Хуст. Ференц Ракоці ІІ високо цінував захоплення Солотвина, де видобувалася сіль. Він призначив спеціальних інспекторів, які встановили контроль над видобутком солі і вивезенням її в Угорщину. Це приносило значні прибутки повстанцям, і Ракоці вимагав збільшення видобутку солі.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! topik-vv
Старий 04.11.2009, 00:31   #70
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

У боротьбі за Тячів відзначився загін чисельністю 250 чоловік, серед яких був і житель міста Іван Теричук. На суді він зізнався, що опришки нападали на «тячівських панів» і забирали все, що могли понести з собою в Бескиди. Трудяще населення гаряче вітало куруців. У 1705 році понад 100 чоловік влилося в армію повстанців, а пізніше 45 рекрутів, яким заплатили за службу, озброїли і відправили в армію Ракоці. Серед активних учасників боротьби були І. Федор, С. Дебрецені, М. Банка, А. Косов, М. Надь та інші. Місто було в руках повстанців до літа 1711 року.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! topik-vv
Старий 04.11.2009, 00:37   #71
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Улітку 1703 року повстанці на чолі з І. Пинтею напали на Хуст. На їх бік перейшло не тільки населення міста, але й гарнізон фортеці. Повстанці убили коменданта Ейтьєра і відчинили двері куруцам. До їх рук потрапило багато зброї та різних боєприпасів. Це дозволило краще озброїти повстанців. Після капітуляції хустської фортеці на бік куруців перейшло близько чотирьох тисяч піхотинців та 800 кінників з різних сіл і містечок Марамороського та Угочанського комітатів. З Хуста в ряди борців вступили 33 чоловіки. Десятки їх прийшли з таких сіл, як Вишково, Буштино, Велятино, Іза, Великі Ком’яти, Королево. Приєдналися і трудящі Севлюша.
Про значення Хуста в розвитку визвольної боротьби свідчить той факт, що у 1709 році прихильники Ференца Ракоці ІІ провели тут загальнотрансільванський сейм.
Полум'я антифеодальної та антиавстрійської боротьби не згасало і в західних регіонах Закарпаття. Активно діяла селянська біднота Перечинщини та Березнянщини на чолі з опришківськими отаманами І. Бецою, Я. Вайдою, В. Довбеєм, Ю. Галаєм, О. Пастеляком, Ф.Ганчаком. Основну масу повстанських загонів становили жителі таких великих сіл, як Середнє, Коритняни, Велика Добронь, Кам'яниця, Тур'ї Ремети, Дубриничі, Великий Березний, Кострино, Чорноголова, Люта, Волосянка, Ужок та ін.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! topik-vv
Старий 04.11.2009, 00:40   #72
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Ференц Ракоці ІІ добре розумів складність боротьби з сильним противником — Австрійською імперією. Він шукав надійних союзників і звернувся за допомогою до Франції та Росії. Російський цар Петро І у квітні 1707 року направив до Ракоці свого радника Давида Івановича Корбе. В результаті переговорів 15 вересня 1707 року був підписаний договір в Ужгороді та Варшаві, за яким Росія обіцяла свою підтримку в боротьбі за незалежність Угорщини. Загони українських козаків знаходилися в армії повстанців. Але Північна війна, яку вела Росія із Швецією, а також невдалий похід 1711 року проти Туреччини не дали можливості надати належну допомогу повстанцям.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! topik-vv
Старий 04.11.2009, 00:45   #73
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Із Закарпаття повстання перекинулося в угорсько-словацькі землі. Визвольна війна охопила всю Угорщину. У 1707 році було скинуто Габсбургів з угорського престолу.
Угорщина стала незалежною державою. Це був період найвищого піднесення боротьби. Намагаючись ослабити селянський рух, феодали, які очолювали загони повсталих, заохочували їх грабувати, а селян примушували утримувати армію.
Класові суперечності негативно вплинули на бойовий дух армії. Багато селян стали її залишати. Велика армія Ракоці, яка в 1705 році нараховувала 75 тисяч чоловік (угорці, українці, словаки, серби, хорвати), почала танути. З кінця 1707 року вона почала терпіти поразки. Дворяни відкрито перейшли на сторону Габсбургів. Великої поразки повсталим завдали австрійські війська в 1709 році. У 1711 році армія повстанців відступила до Мукачева, а потім і далі на схід.
Незабаром Ракоці залишив армію і направився в Росію, а потім у Францію, Туреччину. Сили повстанців вичерпалися. 11 травня 1711 року рештки повстанської армії склали зброю. 22 червня цього ж року капітулювала армія повстанців Мукачівського замку. Так закінчилася спільна антифіодальна боротьба угорського, українського, словацького, сербського, хорватського селянства проти габсбурзької монархії. Почалася жорстока розправа австрійського режиму над закарпатськими селянами. Багато сіл були цілком знищені, чиновники за допомою війська відбирали від селян майно, землю. Маєтки тих дворян, які виступали проти Австрії, пердавалися німецьким феодалам.
Росія прийняла багато куруців, які втікали від австрійського імператора. Їм було дозволено служити в гусарських полках. Чимало куруців та їх нащадків оселилися в районах Миргорода, Тясмина, Запоріжжя. У списках солдат угорського полку на Лівобережній Україні зустрічалися у ХVІІІ столітті прізвища Андрій Урбан, Мартин Шуран, Павло Ковач, Владислав Сіряк, Олександр Ясногорський, Григорій Руса, Іван Лучанський, Степан Чонка.
Основною рушійною силою визвольної війни були селяни та міська біднота. В ході боротьби зміцнювався бойовий союз між трудящими різних національностей. Повстання зазнало поразки, бо воно мало стихійний характер, але для народних мас це був добрий урок класової антикріпоницької національно-визвольної боротьби
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
szantai, Дякую! topik-vv
Старий 04.11.2009, 06:28   #74
 
Реєстрація: 18.10.2009
Повідомлень: 269
За замовчуванням

Как интересно описано
alla01 поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.11.2009, 23:47   #75
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Закарпаття після поразки визвольної війни

Після поразки визвольної війни пройшов перерозподіл феодальних володінь. Значна частина володінь противників Габсбургів була конфіскована. Захоплюючи землі повсталих, австрійські власті створювали великі латифундистські землеволодіння і передавали їх новим господарям, переважно німецьким феодалам.
Австрійські власті вдавалися до масових репресивних заходів проти учасників визвольної війни в Закарпатті. Масові екзекуції були проведені на Ужанщині, Мукачівщині, Берегівщині та в інших районах. Карали чоловіків і жінок, дітей і старих. Деякі села Були просто стерті з лиця землі, а люди, які залишилися живими, змушені були ховатися в горах і навколишніх лісах. Переписи 1715 та 1720 років дають схожу картину по Ужанському комітату: на 1715 рік село Циганівці було майже незаселене, село Собранці зруйноване — у ньому залишилося тільки дві сім’ї, у Руському Мочарі — тільки одна родина. Інші села зовсім спустіли. На 1720 рік села Середнє та Ястреб і далі залишалися пустими, більшість мешканців В. Лазів і Н. Солотвина повтікали в ліси і жили в колибах. Великі володіння в Ужанському комітаті належали графам Стараї, Баркоці, Віцмонді; в Угочанському комітаті — барону Перені, В Марамороському — графу Телекі, землевласнику Стойці.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.11.2009, 23:53   #76
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Найбільше землеволодіння Ференца Ракоці ІІ з центром у Мукачеві потрапило до рук майнцького архієпископа графа Лотара Шенборна, а пізніше, у 1728 році – до його племінника Фрідріха-Карла Шенборна. Утворилась величезна Мукачівсько-Чинадіївська латифундія, що охоплювала 152 села, чотири міста та 15 присілків з населенням 14 тисяч чоловік. Так був покладений початок цілій династії Шенборнів у Закарпатті. Шенборни почали переселяти до своїх нових володінь німецьких колоністів із Франкенії, яких відносили до привілейованого класу. Кожен поселенець одержував ділянку землі біля будинку — 120 футів вшир та 180 футів вздовж; стільки ріллі, скільки міг обробити з допомогою двох коней чи волів; луки, які можна було скосити за шість днів; пасовисько, будівельний ліс; крім того, звільнявся на шість років від повинностей. Німецькі поселенці вважалися не кріпосними, а робітниками, які приносили клятву поміщику. Після 1730 року заселення відбувалося на тих же умовах.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 28.11.2009, 00:02   #77
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

На землі доміній переселялося чимало і ремісників. Головним чином, у Мукачеві. Це були в основному бондарі, броварники, кравці, ткачі, шевці, капелюшники, рукавичники, рушникарі, кожушники, кожем’яки, панчішники, сукнарі, ковалі, теслі та інші. На 1746 рік у Мукачеві було вже стільки ремісників різних професій, що повністю обійшлися власними силами, коли постало питання про перебудову замку, в результаті чого він набув теперішнього вигляду.
Прибулі німецькі колоністи-ремісники звільнілися від повинностей на десять років. Більшість німців-колоністів вміли читати і писати. Серед колоністів були і люди з вищою освітою — священики, лікарі, вчителі.
Німецьку колонізацію в Закарпатті потрібно оцінювати двояко. З одного боку, вона сприяла певному розвитку виробничих сил краю, оскільки переселялися в Закарпаття, як правило, фахівці. Лише у 1730 році Шенборн переселив у Мукачево із власних німецьких володінь 200 ремісників та спеціалістів по виноградарству. З другого боку, колонізація ще більше погіршила становище місцевого українського населення, оскільки колоністам передавалися найкращі землі, обжиті вже селянами, яких витісняли далі в гори. Тим же графам Шенборнам зобов’язані своєю появою німецькі села, південніше Мукачева, більша частина яких існувала ще до ХVIII століття і була заселена місцевими українцями. В першій половині ХVIII століття села занепали, і Шенборни заселили їх новими, переважно німецькими колоністами. Наприклад, Березинка і Коропець заселені німцями у 1730 році, Нове Село — німецьке поселення з 1732 року, Павлино — з 1750 року, Паланки — заселене нащадками німецьких солдат, що складали після придушення визвольної війни 1703-1711 років основу гарнізону Мукачівської фортеці.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 28.11.2009, 00:06   #78
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Були в Закарпатті й казенні володіння: Ужгородська, Мараморош-Сигетська та інші домінії.
Щодо Ужгорода, то він разом із замком і селянами Ужанської долини перейшов у розпорядження казни. Уряд обмежив, а то й повністю знищив привілеї міщан, свідомо гальмував розвиток ремесел і торгівлі. Внаслідок такої політики кількість ремісників постійно зменшувалась. У 1764 році їх взагалі нараховувалось двадцять шість.
У Марамороському комітаті знаходились соляне, лісове та гірничорудне казенні управління. Величезні земельні володіння належали також церкві й монастирям.
Зміцнення феодальної земельної власності було пов’язано з посиленням експлуатації селян та міщан. Зросла кількість малоземельних господарств. У деяких домініях вона становила 85%. Жорстоко експлуатуючи селян-кріпаків, поміщики збільшували виробництво хліба, виноградного вина, продуктів тваринництва. Частину грошей вони вкладали в господарство, розширювали виноградні плантації та площі під садами. Але значні кошти, здобуті від експлуатації селян, панівні класи витрачали на розкоші й розпусту.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 28.11.2009, 00:12   #79
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Жорстока експлуатація селян загострювала класові суперечності. Не дивно, що селяни і далі продовжували чинити опір феодальним експлуататорам. Вони зверталися із скаргами у різні урядові інстанції, організовували відкриті селянські виступи. Протягом усієї першої половини ХVIII століття серед селян продовжувала жити пам’ять про Ференца Ракоці ІІ і про визвольну війну. Ракоці давно помер, а селяни продовжували вірити, що він повернеться. Народ чекав свого вождя, створював про нього міфи і легенди.
Широкого розмаху набуло опришківство. Воно залишалося складовою частиною антифеодальної бортьби селян. У 1744-1745 роках у Закарпатті діяли загони опришків на чолі з легендарним Олексою Довбушем. Табір знаходився в Ясінях Рухівського району. Вони почали здійснювати каральні операції проти ненависних феодалів та їх прибічників. Опришки діяли і в інших регіонах Закарпаття. У Марамороській та Угочанській жупах на початку 40-х років ХVIII століття діяв великий селянський загін на чолі з Іваном Поляничем, плотогоном із села Іза. Страх перед народними месниками змушував поміщиків укріплювати свої маєтки, вдаватися до військової допомоги. Панівні класи розуміли, що рух опришків може призвети до нової селянської війни. Тому жорстоко переслідували непокірних.
Страшну наругу вчинили над над тілом вбитого у 1745 році Олекси Довбуша: порубали його на шматки і розвішали на страх селянам в містах і селах Покуття. Та народ продовжував підтримувати опришків, оспівува їх у своїх піснях і думах:

…Чорногора си всміхнула, мов не тота встала.
Про Довбуша Верховина ціла заспівала…
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 28.11.2009, 00:16   #80
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Селяни застосовували й інші форми боротьби. Часто вони, доведені до поовного зубожіння і відчаю, тікали з насиджених місць. Документи Мукачівсько-Чинадіївської та інших доміній засвідчують, що такі випадки не були рідкістю. Уникаючи перепису, селяни ховали худобу в лісах, переганяли її в інші місця. Часто взагалі відмовлялися виконувати панщину і сплачувати податки. Селяни села Бенедиктовці Ужанської жупи майже усі поголовно відмовилися виконувати панщину і сплачувати феодальні повинності. У 1775 році проти утисків феодалів виступили селяни багатьох сіл Угочанської жупи — Сухого Потоку, Хмельника, Олександрівки, Кривої, Малої Терни та інші.
Офіційна влада продовжувала жорстоко розправлятися з непокірними. У 1766 році австрійський уряд прийняв рішення і розіслав його жупним управлінням в Закарпатті, згідно з яким місцеві суди одержали право застосовувати щодо «бунтівників», які підбурюють народ до непокори феодалам, найсуворіші заходи покарання, аж до страти. Угочанський жупний суд притяг до відповідальності 42 селян, що закликали до непокори властям і поміщикам.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 28.11.2009, 00:19   #81
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Через активізацію класової боротьби імператриця Марія-Терезія вирішила врегулювати повинності селян. У 1767-1775 роках в Угорщині (в тому числі й в Закарпатті) була проведена урбаріальна реформа, за якою намічалося дещо обмежити феодальну експлуатацію. Селяни з повним наділом землі повинні були відробляти на полях феодалів щороку 52 дні з робочою худобою та 104 дні — без тяглової сили. Повний наділ становив 18-30 хольдів орної землі та 6-12 хольдів сінокосів (1 хольд = 0,43 га).
Крім цього, селяни віддавали поміщику дев’яту частину врожаю з свого наділу, деся-ту частину винограду, кожну десяту вівцю, мед та віск з кожного десятого вулика, від 30 дворів — одне теля, сплачували державні податки.
Наприкінці ХVIII століття поміщики Угорщини становили 5% населення, а в руках у них було 80% орних земель, садів та виноградників. У Закарпатті майже 90% землі належало п’яти магнатським родинам.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 28.11.2009, 00:24   #82
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

У ХVIII столітті Закарпаття залишалося аграрним придатком Австрії та Угорщини. Основну роль у його економіці відігравало сільське господарство. Починаючи з другої половини ХVIII століття, в краї поступово розвивалося деревообробне та металоробне виробництво. Тут працювали Шелестівське та Кобилецько-Полянське металургійні підприємства, Нижньокоропецька та Мукачівська галунові мануфактури, Середнянська та Підгорянська гуральні. Майже всі підприємства належали поміщикам та казні.
Значного поширення набула в Закарпатті професія плотарів (бокорашів). Сотні плотів і десятки тисяч пудів солі сплавляли щороку плотарі по річках Тересва, Теребля, Тиса в низинні райони Закарпаття та в Угорщину. Рахівський та ясинянський ліс йшов навіть на будівництво кораблів. За даними історика І. Г. Шульги, в 70-х роках ХVIII століття в п’яти закарпатських коронних містах нараховувалось 244 бокороші, в тому числі у Вишкові — 53, Довгополі — 31, Сігеті — 60, Тячеві — 33, у Хусті — 97 бокорашів.
Розвивалася торгівля. Закарпатські купці виїздили до українських та російських земель, а українські та російські купці приїздили сюди продавати хутро, худобу, спирт, мед, полотно, лляні та бавовняні вироби. Із Закарпаття вивозили переважно вино, сіль, фрукти, мідь, папір, шовк, суконні вироби, капелюхи. Постійно була торгівля книгами.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 28.11.2009, 00:29   #83
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Є ще подія ХVIII століття, про яку слід сказати — це останнє вторгнення кримських татар.У 1717 році кримські татри вторглися в Дунайську улоговину. Повертаючи в Крим, 20-тисячна татарська орда підійшла до Хуста. З награбованою здобиччю ординці поверталися в Крим лівим берегом Тиси, щоб не бути на виду в гарнізону фортеці. Захисники фортеці помітили татарську орду. Перед собою татари гнали табун коней та близько трьох тисяч полонених. Ординці не наважилися напасти на замок. Добравшися до Вишкова, татари спалили церкву, де ховалися жінки та діти. Гарнізон Хустського замку при підтримці місцевого ополчення завдав поразки татарам у бою біля Вишкова.
Частина татар з награбованою здобиччю, обійшовши Марамороський Сигет, рушила на Боршайський перевал. Та не встигли вони втекти. Народні ополченці влаштувалии їм пастку. Вони засіли в одній ущелині з крутими схилами, підпиляли стовбури дерев до половини. Пропустивши коней та полонених, вони звалили підпиляні дерева і перекрили татарам дорогу. Після цього відкрили вогонь з мушкетів, а зверху валили на ворога заздалегідь підготовлені кам’яні брили. Тільки не багатьом татарам вдалося вибратися з пастки і врятуватися. Серед них був і престолонаслідник кримського хана, який помер від одержаних ран.
Ополченці визволили полонених, більшу частину яких становили діти. Це було останнє нашестя кримських татар у Закарпаття. А водночас і останній виступ на арені історії Хустського замку.
3 червня 1766 року під час грози в порохову вежу замку влучила блискавка. Вибух сильно зруйнував замок, більша частина замкових споруд була знищена. Хустський замок перетворився в руїни.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 16.05.2010, 19:18   #84
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

ЗАКАРПАТТЯ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

На початок ХІХ століття адміністративно-політичний устрій Закарпаття залишався майже без змін. Березький, Марамороський, Угочанський та Ужанський комітати входили до складу Пожонського (Братіславського) намісництва. Комітати поділялися на округи, до яких входило 20-30, а до деяких (Мукачівський, Верховинський, Косинський) – і по 60-90 сіл. Всього в Закарпатті було тоді 665 сіл.
У 30-х роках ХІХ століття населення Закарпаття становило понад 412 тисяч чоловік. Крім українців, жили в Закарпатті угорці, словаки, німці, румуни, греки, вірмени, євреї, цигани.
Вся політична влада на території краю находилася в руках угорських та місцевих феодалів. На чолі міського управління стояли старости, назначені поміщиками або казенною управою. Старости очолювали міський сенат, який був адміністративним та судовим органом міста.
У приватних володіннях уся влада в селах належала поміщику, в монастирських володіннях – монастирю, в казенних – казенній управі. Поміщики мали необмежену владу над селянами-кріпаками.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 16.05.2010, 19:23   #85
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Помітно посилилось кріпосницьке гноблення.

Закарпаття залишалося аграрним придатком Австрії та Угорщини. В його економіці головну роль відігравало сільське господарство. Посилюється розклад феодального ладу.
Панщинні повинності виконували не менше 4/5 усіх кріпосних селян.
У 40-х роках ХІХ століття кріпосні селяни виконували понад 20 видів панщинних робіт.
Домінія Шенборна одержувала щороку понад 5 000 додаткових робочих днів, які лягали на плечі біднішої частини селянства. Розширювалися поміщицькі землі.
Різке скорочення селянських наділів призводило до дальшого розорення селянських господарств, занепаду селянського землеробства й тваринництва, поглиблення майнового та класового розшарування в закарпатському селі.
Неврожаї 1811-1813 років призвели до великого голоду, поширення інфекційних захворювань, вимирання цілих сіл, до масового падежу худоби та розорення селянських господарств. Протягом 1816-1817 років у Закарпатті, особливо на Берегівщині, косили людей голод та епідемії тифу й дизентерії. Після кількох порівняно врожайних років знову настали посушливі роки (1822 та 1827), коли все погоріло.

У першій половині ХІХ століття панівні класи Угорщини всі засоби державного та ідеологічного впливу (школи, газети, суд, інші урядові органи) свідомо спрямовували на денаціоналізацію закарпатських українців. Відкриття угорських шкіл, заборона користуватися рідною мовою і, головне, посилення експлуатації викликали активну протидію поневоленних феодалами та буржуазією трударів.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 16.05.2010, 19:32   #86
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Багато клопоту завдавали панам селянські повстання. Однією з форм боротьби селян проти феодально-кріпосницького гніту були виступи опришків. У 30-х роках ХІХ століття закарпатські селяни брали активну участь у загонах галицьких опришків. На початку 40-х років у Марамороському й Угочанському комітатах діяв великий загін народних месників на чолі з Іваном Поляничем, плотогоном із села Ізи.
Рух народних месників відіграв прогресивну роль у боротьбі проти феодального гноблення.
Велике селянське повстання вибухнуло в 1831 році. Воно розпочалося в Словаччині, а потім охопило значну частину Угорщини та Закарпаття.
Влітку 1833 року виникло заворушення селян у Великих Лучках на Мукачівщині. Сутички закінчилися перемогою селян, гайдуки відступили. Згодом власті заарештували організаторів виступу, покарали їх киями, а потім кинули до в’язниці.
Протягом 1835-1837 років проходили виступи селян сорока сіл Нижньоверечанської економії графа Шенборна. Кріпаки проголосили себе вільними, відмовилися працювати на панщині та підкорятися владі.
Керівником повсталих селян став Павло Беркович, хоробрий та кмітливий селянин з Нижніх Верецьок (нині село Нижні Ворота на Воловеччині). У скарзі імператорові (і Беркович, і повстанці вірили у доброго цісаря) описувалося, в яких тяжких умовах живуть селяни на Верховині. «Добрий» імператор у відповідь послав каральні загони для приборкання повсталих. Три роки вирувало повстання на Верховині. Арештований у 1839 році Павло Беркович був жорстоко побитий та кинутий до берегівської в’язниці.
Хоч виступи селян були придушені, але повстанці домоглися заміни ненависних народові економів та гайдуків, обмеження грабіжницьких вимог орендарів. Виступ селян знайшов палку підтримку не тільки серед кріпаків домінії, але й за її межами.
На початку 40-х років ХІХ століття кріпаки сіл Станова, Завидова, Доробратова, Негрова, Загаття відмовилися платити землевласникові дев’ятину та виконувати панщину. На сходці селяни прийняли рішення: нікому не виконувати панських повинностей. На придушення селянських виступів були послані каральні загони. Силою зброї їм вдалося придушити виступ кріпаків.

У ході повстань та заворушень зміцнювалася класова солідарність багатонаціонального селянства, яке пізніше брало активну участь у революції 1848-1849 років.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 16.05.2010, 19:40   #87
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

У першій половині ХІХ століття посилюється розклад феодально-кріпосницького ладу. У Мукачівській та Ужгородській домініях перероблялася продукція сільського господарства. Ширше використовувалися корисні копалини Карпат, розвивалися існуючі здавна соляні промисли, зростав видобуток селітри, поташу, руди. Зростали доходи від продажу худоби та сплаву лісу. В ринкові відносини втягувалися середні та дрібнопомісні дворяни, заможні селяни.
Більшість міст належали поміщикам та казні. Ужгородом володіла казенна домінія, Мукачевом та Береговом – Мукачево-Чинадіївська домінія графа Шенборна, містами Тячевом, Хустом, Вишковом відали соляна, лісова та гірнича казенні управи. На початку ХІХ століття в Ужгороді було 10 цехів, виникали нові цехи в Мукачеві, Берегові, Хусті, Севлюші. Міста зростали за рахунок розорення селян та сільських ремісників. Міста були адміністративними, ремісничими та торговельними центрами.

У той час намітився перехід від ремесла до мануфактури. В краї поступово розвивається деревообробне та металообробне виробництво. Певних успіхів у розвитку виробництва досягли Шелестівське та Кобилецько-Полянське металургійні підприємства, Нижньокоропецька та Мукачівська галунові мануфактури, Підгорянська та Середнянська гуральні, Ужгородський тартак. Майже всі підприємства належали поміщи-кам та казні.

Отже, в Закарпатті склалися умови для формування робітничого класу. Відсутність будь-якого законодавства про права робітних людей давала можливість підприємцям жорстоко експлуатувати їх, чинити сваволю та насильство.
Робітні люди разом з селянами неодноразово виступали в боротьбі проти поміщиків-підприємців. Правда, в кріпосницьку епоху боротьба їх мала ще стихійний та неорганізований характер.
У 30-х роках на металургійному підприємстві в Шелестові була створена каса взаємодопомоги. Перша організація закарпатських робітників не була ще революційною, але вона відіграла певне значення.
Переважна більшість міського населення, беручі безпосередню участь у товарному виробництві, поривала із землеробством. Однак процес формування пролетаріату та буржуазії відбувався повільно.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 16.05.2010, 19:47   #88
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

У першій половині ХІХ століття торговельні зв’язки Закрпаття з Україною та Росією розвивалися успішно. Часті поїздки купців на схід змусили королівське намісництво видавати паспорти, написані не латинською мовою, як було раніше, а російською мовою. Угорські купці, селяни та мещани вели жваву торгівлю в Криму, Волинській, Подільській, Київській, Гродненській, Олонецькій губерніях. Закарпатські торговці ве-зли товар у райони Правобережної та Лівобережної України, Росії.

Марамороські сільські та міські скупники часто випасали худобу в бессарабських степах, закуповували там на ярмарках корів, овець, коней, а потім перепродували їх у Закарпатті або відганяли на продаж в Угорщину, Австрію, Чехію. Тільки в липні 1822 року через Новоселицьку митницю пропущено з Бессарабії в австрійські землі 9 732 воли, а в Га-личину – 279 753 відра вина. Багато товарів у Закарпаття завозилося з українських земель та з Росії.

Із Закарпаття втікали в Молдавію, Україну, Росію селяни-кріпаки. Серед закарпатського населення знаходили притулок російські селяни та солдати-рекрути, які ховалися від царських та поміщицьких судів. Багато кріпаків втікало в Закарпаття з Галичини та Буковини, а закарпатські селяни-втікачі оселялися в галицьких та буковинських селах.

Наприкінці ХVІІІ – в першій половині ХІХ століття із Закарпаття виїхали в Росію і стали там визначними вченими І.С. Орлай – почесним членом Російської Академії наук, М.А. Балудянський – першим ректором Петербурзького університету, А.М. Дудрович – ректором Харківського університету, П.Д. Лодій, В.Г. Кукольнник, К.П. Павлович, М.І. Білевич – відомими професорами Петербурзького та Харківського університетів, Ю.І. Венелін-Гуца – видатним ученим-славістом.
Своєю діяльністю вони внесли певний вклад у зміцнення культурних зв’язків Закарпаття з Східною Україною та Росією.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.03.2011, 20:19   #89
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Закарпаття у другій половині ХІХ століття

Територія

У другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Закарпаття продовжувало залишатися під владою буржуазно-поміщицької Угорщини, яка з 1867 року домоглася рівних прав з Австрією, і була створена Австро-Угорська монархія.
Внаслідок революції 1848-1849 років і скасування кріпосного права відкрився певний простір для розвитку продуктивних сил.
У 1900 році територія чотирьох закарпатських комітатів становила близько 18 тисяч квадратних кілометрів, що складало 5,5 % від загальної теритоії Угорського королів-ства. Комітати поділялися на райони. Всього в кінці ХІХ століття на території сучасного Закарпаття нараховувалося 19 районів — Великоберезнянський (центр Великий Березний), Перечинський (центр Перечин), Середнянський (центр Середнє), Ужгородський (центр Ужгород), Латоричанський (центр Росвигово), Мезекосинський (центр Косино), Мукачівський (центр Мукачево), Нижньоверецький (центр Нижні Ворота), Свалявський (центр Свалява), Тисагатський (центр Берегово), Верховинський (центр Іршава), Велико-Севлюський (центр Севлюш), Королівський (центр Королево), Тисодолинський (центр Рахів), Тячівський (центр Тячів), Хустський (центр Хуст), Довжанський (центр Довге), Волівський (центр Волове, нині Міжгір’я).
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.03.2011, 20:23   #90
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Населення

Із розвитком капіталізму в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. відбулися певні зміни в стані і складі населення краю. У 1857 році (31.10) був проведений австрійський перепис населення, який охопив і Закарпаття. За даними цього перепису в чотирьох комітатах — Ужанському, Березькому, Угочанському і Марамороському — проживало 330 тисяч чоловік, у тому числі 230 тисяч русинів-українців. Значна частина українського населення проживала в Спішському, Шаришському і Земплінському комітатах (територія нинішньої Словаччини).
У чотирьох комітатах краю проживало на початку ХХ століття 848 160 чоловік. Найбільшим за територією і населенням був Марамороський комітат — 42,3 % населення, в Березькому — 27,6 %, в Ужанському — 19,2 %, Угочанському — 11 %. Населення Закарпаття по відношенню до загальної кількості населення Угорського королівства становило 4 %. Сьогодні частина населених пунктів входить до складу сусідніх держав.
Густота населення Закарпаття була порівняно невеликою і становила в 1900 році 41,5 чоловік на кв. кілометр. У низинних районах вона доходила до 80 чоловік, а в гірських не перевищувала 30-32 чоловік на кв. км.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.03.2011, 20:27   #91
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Етнічна структура населення (національність визначалася на підставі рідної мови та релігії)

За національністю в чотирьох комітатах краю на початку ХХ століття нараховувалося 405 994 закарпатських русинів-українців, 48,1 % від загальної кількості населення.
Угорців було 18 %, євреїв — 15 %, румун — 11 %, словаків — 4,5 %, німців — 3 %, решту становили інші національності.
При визначенні етнічного складу населення слід мати на увазі, що австро-угорські статистики здійснювали облік населення за розмовною мовою. Тому, як правило, багато українців, євреїв, словаків та німців зараховувались до угорців.
В етнічному відношенні українське населення Закарпаття межувало з чотирма націями: румунами, угорцями, словаками і поляками. На Закарпатті межа суцільної української етнічної території була одночасно українсько-румунською межею і проходила майже прямою лінією від Великого Бичкова до Севлюша (Виноградів). А вже звідси розпочиналась українсько-угорська етнічна межа, яка проходила хвилястою лінією в північно-західному напрямку.
Минаючи угорську компактну смугу біля Берегова, вона підходила до Мукачева, а потім українсько-угорська межа на південь від Ужгорода з’єднувалась з українсько-словацькою межею, яка починалась біля Ужгорода. Вона повертала різко на північ до словацького містечка Сніна (Земплінський комітат). У північно-західну частину Ужанського комітату вклинювався невеликий польський етнічний півострів.
Отже, багатовікове перебування Закарпаття під владою іноземних поневолючів сприяло появі значної кількості неукраїнського населення, особливо в містах та промислових центрах сільської місцевості деяких районів. Незважаючи на це, автохтонне населення (русини-українці) становило в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. основну частину населення краю.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.03.2011, 20:36   #92
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Закарпатські землі під час буржуазної революції в Австрії та Угорщині

Березневе повстання у Відні стало поштовхом до революційного та визвольного руху в усіх землях багатонаціональної імперії. 15 березня 1848 року відбулося народне повстання в Пешті. Через два дні було створено перший самостійний угорський уряд. Пештські події зустріли широкий відгук у містах і селах Закарпаття. 21 березня Ужгород у святковому вбранні відмічав проголошення волі.
2 травня 1848 року революційно настроєні маси звільнили з казематів Мукачівського замку політичних в’язнів, серед яких були поляки, українці, чехи, словаки, хорвати, німці та італійці. Жителі Мукачева тепло провели їх до міста, влаштували у своїх будинках.
Важливим актом угорської революції було знищення кріпацтва. Закон про общинні повинності від 18 березня 1848 року скасував панщину, десятину, внутрішні грошові платежі, а також поміщицький суд. Було скасовано церковну десятину. Поміщикам обіцяли компенсацію в розмірі двадцятикратної вартості загальної суми річних повинностей. Від панщини звільнялася лише урбаріальна (общинна) частина селянства, а решта й далі залишалася під феодальним гнітом. Селяни, які не належали до категорії урбаріальних (наймити, орендарі, поселенці), землею не наділялися, а повинні були, як і раніше, платити оброк. Це тривало до того часу, поки селяни не викупляли землю.
Селяни з радістю зустріли звістку про скасування кріпацтва. Але поміщики не хотіли поступатися своїми правами. Це призвело до масових селянських виступів. У 1848 році виступили селяни, які належали Мукачівському монастирю (Бобовище, Клячаново, Лавки). Вони відмовилися виконувати повинності, перестали давати десятину з урожаю винограду. Наймити перестали слухатися управляючого монастирським господарством.
У багатьох селах прокотилася хвиля непокори. В Закарпатті почалися репресії, які викликали нову хвилю виступів навесні та влітку 1849 року у верховинських селах. Повстанці, озброєні косами, вилами, дрючками, нападали на поміщицькі маєтки, попівські господарства та громили їх. Перелякані дворяни, попи, чиновники втікали із віддалених сіл у міста, переховувалися там, вимагали військових загонів. У багатьох селах повстанці повиганяли старост, призначених панами, брали керівництво селом у свої руки.
Навесні 1849 року селяни Верхнього Студеного, Келечина, Пилипця, Голятина, Торуня та інших сіл розправилися з панами та попами. Після того як солдати запалили Верхнє Студене, повстанці організовано вдарили з гір, і військо, не витримавши їх наступу, відступило з Верховини. Уніатський священик Устянович просив мукачівського єпіскопа вислати цілу армію, щоб придушити народний опір.
Полум’я Угорської буржуазної революції нагнало страх на правителів багатьох держав. Австрійського імператора підтримали папа римський, уряди Англії, Франції, російський імператор Микола І. У травні 1849 року на територію Угорщини вторглася стотисячна російська армія на чолі з генералом-фельдмаршалом Паскевичем, душителем народних повстань.
Революція в Угорщині була придушена в серпні 1849 року. Австрійський уряд жорстоко розправився з учасниками революції. Багато селянських ватажків було кинуто у тюрми, переслідувалися прогресивні діячі. Але відновити кріпацтво австрійський уряд не наважився. Буржуазна революція знищила кріпацтво і розчистила дорогу для розвитку капіталістичних відносин, піднесла на вищий щабель національно-визвольний рух.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.03.2011, 20:42   #93
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Аграрна політика угорського буржуазного уряду на Закарпатті та її наслідки

Після поразки революції 1848-1849 років настав новий період в історії Закарпаття, як і всієї Угорщини, — період розвитку капіталізму.
Скасування кріпосного права сприяло дальшому розвитку більш прогресивних, капіталістичних відносин. Власниками повних наділів стала мізерна меншість, а переважна більшість селян одержала половину, четвертину, навіть восьму частину наділу. Так, у 1851 році близько 70 % селян в Ужанському та 86 % в Угочанському комітатах мали менше половини дореформеного наділу землі. Поміщики використовували недостатню ясність у формулюванні закону в своїх інтересах. Після скасування кріпацтва поміщики Закарпаття одержали компенсацію в сумі 4,4 мільйона форинтів. Виплата компенсації проводилася за рахунок селян, які платили додатковий поземельний податок державі.
Селянський рух кінця 40-х — початку 50-их років змусив правителів імперії видати закон 2 березня 1853 року і цим остаточно визнати найголовніші соціально-економічні завоювання революції 1848-1849 років. У Закарпатті було проведено відмежування урбаріальних лісів та пасовиськ від поміщицьких (сегрегація) та введення в один масив орних земель селянських господарств (комасація).
Землевпорядкування проводилося так, що найкращі ділянки діставалися поміщикам, а селяни витіснялися на пагорби та неврожайні землі, втрачали багато угідь. Протягом другої половини ХІХ століття мали місце численні судові процеси, зв’язані з урегулюванням взаємовідносин між поміщиками та селянами.
У 1865 році чекали свого розв’язання 507 справ з цього питання. Наприкінці ХІХ століття урегулювання взаємовідносин між графом Шенборном та його колишніми кріпаками характеризують такі дані. Із 136 сіл Березького комітату, де було проведено землевпорядкування, ліс одержали 107 (133 ?), а пасовиська — 125 громад. Не одержали угідь жителі Жукова, Пістрялова, Кайданова та інших сіл. А водночас у селян було виявлено 27 131 кадастральний гольд «зайвих» земель, частина яких переходила у власність домінії Шенборна, інша — залишалася у селян. Їм давалася можливість викупити ці землі, сплативши за них близько 300 тисяч форинтів. За такі ж землі (33 506 кадастральних гольдів) селяни 15 сіл Марамороського комітату (Богдан, Кваси, Ясіня та інші) внесли в касу Мараморош-Сигетської казенної домінії понад 200 тисяч форинтів. Це були землі, що їх освоїли селяни ще до 1848 року, відбували за них панщину.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.03.2011, 20:47   #94
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Особливістю аграрних відносин у Закарпатті в пореформений період була наявність великого землеволодіння. В кінці ХІХ століття було 128 господарств (0,3 % їх загального числа) з площею понад 1000 кадастральних гольдів кожне. Великими поміщицькими господарствами були домінії графів Шенборнів, Телекі, Старої, баронів Перені, Лоняї.
Розвиток капіталізму в сільському господарстві Закарпаття проходив прусським шляхом, за якого кріпосницьке поміщицьке господарство поступово переростало в буржуазне. На селі продовжували існувати відносини, властиві перехідному періоду від феодалізму до капіталізму.
У другій половині ХІХ століття в сільському господарстві машини застосовувалися мало; тут нараховувалося лише 30 парових молотарок. Інша ж техніка була ручною та кінною. Відставала й система обробітку землі. В низинних районах переважало трипілля, а в гірських — двопілля. Урожаї були низькими. У сільському господарстві головну роль відігравало землеробство. Провідне місце в землеробстві посідали зернові культури (кукурудза, пшениця), а також картопля. Розвивалося промислове садівництво та виноградарство.
На кінець століття краще удобрюються землі, застосовуються машини. За переписом 1895 року, в хліборобстві було вже 114 збиральних машин, 289 сівалок, 205 культиваторів. Це сприяло поступовій заміні відробників вільнонайманою працею. Малопродуктивним було тваринництво краю.
Чимало прибутків одержували поміщики від промислового виробництва. Зростали торговельні зв’язки між Закарпаттям, Галичиною та Буковиною. Розвивалася й орендна система. Основна маса селян і далі терпіла від малоземелля та безземелля. Закарпаття залишалося внутрішньою колонією Угорщини. В сільському господарстві було зайнято понад 70 % населення. Тривало розорення та зубожіння основної маси селян. Землі бідняків переходили до рук лихварів. Наприкінці ХІХ століття держава збирала з населення 13 видів податку. Великим тягарем був і церковний податок. За несвоєчасну оплату податків та боргів у селян описувалися господарства. Тільки в 1899 році в чотирьох комітатах було продано з торгів 13 000 селянських господарств.
Чітко визначилася структура закарпатського села: 73 % бідняків, 17 % середняків, 10 % куркулів. Малоземельні та безземельні селяни працювали наймитами. У пошуках заробітків селянство виїжджало і за кордон.
Населення Закарпаття терпіло і від політичного безправ’я. За законом вони позбавлялися свободи слова, друку, зборів, демонстрацій. В селах мали право голосу тільки власники 10 та більше гольдів землі, які знали угорську мову. Через це обмеження у виборах не брала участі основна маса сільського населення.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 10.08.2012, 21:58   #95
Гость
 
Повідомлень: n/a
За замовчуванням Точне місцезнаходження Заневського монастиря

Древній Угольський монастир знаходився в Малій Угольці. Є багато документальних підтверджень цьому. Привожу вам одне з багатьох. Так, коли посольство царя Івана Грозного побувало в Заневському монастирі, то було вражене ще й слідуючим:

..."Да близко ж того монастыря есть камень велик, как дуга. И есть наперестрел, и подходы под него, как под городовые врата. Концем лежит на месте, а другим концем на другой стороне. Явится из него как человеческие титьки и всякого скота. А из них каплет как млеко, а емлют то млеко, и солют солию всякому скоту. Ино млека много воздоят, а ин которые титки каплет, ино том и скоту дают.

А на верху того камени лес растет: кедр, бук, тис, ивор, граг, и ино деревие. Да он того же камени, как мочно человеком каменем бросити, и ту есть близко пропасть сажен четырех, а поперек как погреб (ное устье). И в ту пропасть мечут великое древие и камение. Ино тамо долго время идет гремячи, покамест и слух человечь не имет. Да как час помолчав, опять выкинет вон, все изломает древие и камение."...

Текст поданий за книгою: Записки русских путешественников 16 - 17 вв - Москва: Сов. Россия, 1988 р. - С. 133-134.

Як бачимо, послів сильно вразив Карстовий міст. Цей всім відомий памятник неживої природи знаходиться в Малій Угольці. Місцева народна назва цього села - Монастирь. Посли сказали, що "камень велик" знаходиться близько біля монастиря. Якщо б Угольський монастир знаходився біля Занєвки, це було б не так й близько, і їм потрібно було б пройти ще 14-16 км щоб побачити Карстовий міст.

Є інші документальні географічні та археологічні докази того, що древній Угольський монастир знаходився в Малій Угольці. Путанина з ідентифікацією монастиря виникла в 20 ст. Інформацію можу надати.
  Відповісти із цитуванням
Старий 24.08.2012, 13:25   #96
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Cуперечка щодо виникнення і місця знаходження цього монастиря триває і сьогодні. Будь ласка, додайте сюди інформацію з цього питання, яку маєте. Дякую.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 05.09.2012, 22:15   #97
Гость
 
Повідомлень: n/a
За замовчуванням Точне місцезнаходження Угольського монастиря

Цитата:
Повідомлення від szantai
Cуперечка щодо виникнення і місця знаходження цього монастиря триває і сьогодні. Будь ласка, додайте сюди інформацію з цього питання, яку маєте. Дякую.


Древній Угольський монастир знаходився все ж таки в Малій Угольці. Звернімось до такого відомого історичного документа, як «Спісаніе обителей Мараморошских древле бывших» (1788р). Про Угольський монастир там говориться слідуюче:
«Обитель Уголска ипаче Занева, сія обителькогда ся почала знати немож… Повідают люде, иже разом з селом роздана єсть. Село місто под него дало обширноє под полонинами, майже на мілю землі отстоит и нині никто к тому не своится, но точію Монастырским называется, и есть Церков деревяна на Красной горі, той дерево доброе покрыття пак і обновленія жадает…»
Як бачимо, в цьому документі ясно описано де знаходився Угольський монастир. «Под полонинами, майже на мілю землі отстоит». Автор «Списанія» говорить, що монастир знаходиться під полониною Менчул на відстані однієї милі (1609 м). Ось і маємо точну вказівку місцезнаходження древнєго Угольського монастиря у 18 ст.

Далі автор «Списанія» записує: «Село місто под него дало обширноє… и нині никто к тому не своится, но точію Монастырским называется». Значить село подарувало, виділило під монастир «місто обширноє», велику земельну територію. Це територія теперішнього села Мала Уголька аж до полонини, і частина полонини Менчул. Тепер це заповідна зона.
«Нікто к тому не своится». З місцевих жителів там ніхто не жив і не оселявся. Село Мала Уголька розрослося в 20 ст. На початку 20 ст. по словам старожилів там було всього декілька поселенців. Село ж Угля було заселеним здавна.

«…но точію Монастырским называется». Ці землі й до тепер в народі називають «Монастирем», а жителів називають «монастирянами». Коло хтось з села Углі йде в Малу Угольку, то каже: «йду в Монастирь». Між селами Угля та Мала Уголька розташоване село Мираво. По словам жителів цього села, коли монахи повертались в монастир, або йшли кудись з монастиря, то кланялись до місцевих жителів зі словами: «Мир вам!». Звідси село й дістало назву Мираво. Древній Занєвський монастир завжди називався Угольським, тому що знаходився в Угольці. Якщо б він знаходився в с. Угля, то носив би назву – Углянський. Відносно полонини Менчул , хочу сказати слідуюче. Основна площа полонини належала селянам, на ній вони випасали худобу. Частина ж полонини, котра прилягала до монастирських земель, належала монастиреві. Називається вона й дотепер – Калугерське, тобто монашеське («калугер» в перекладі з гречеської мови – «добрий старець»). Там монахи випасали свою худобу.

Ще хочу зауважити щодо гроба єпископа Досіфея. В «Сисанії» говориться слідуюче: зберігається «Крестик із ланцюжком срібний от блаженной памяти епископа Досіфея, іж в той обителі погребен єсть». Значить, говорить архімандрит Васілій Пронін, гроб єпископа Досіфея знаходиться в Угольському монастирі, а не в якомусь іншому місці. І якщо доказується, що Угольський монастир знаходився в с. Мала Уголька, то і гроб єп. Досіфея теж знаходиться в цьому самому місці.
В «Списанії» описується монастирське майно, землі. Напевно тому, що його закривали Австрійські власті і все переходило у власність держави. Можливо цим і пояснюється така велика теперішня зацікавленість австрійців та швейцарців цими землями. Карпатські гори вони вважають своїми. В «шематизме руського иночествующего духовенства в Угрии на 1873 год» серед п’ятнадцятьох «упраздненных (закритих) Угро-Русских монастырей» називається і монастир «Заневський или Угольский в Мараморошском комитате».

Згадується в «Списанії» млин на один камінь. Це млин який знаходився вище мінерального джерела «Буркут». Місцеві жителі вказують місце де він знаходився. Діючий млин побудований селянами в 20 ст.

Аналізуючи записку послів царя Івана Грозного, «Списаніє» та інші документи, які збереглися, ми доходимо до висновків, що Угольський монастир знаходився під полониною Менчул в с. Мала Уголька, мав великі земельні володіння.

На мою думку, багато істориків не можуть визначити точне місцезнаходження монастиря, ще й тому, що мало обізнані з місцевістю та з архівними документами. Угольський монастир дуже цікавий, постійно привертав до себе увагу дослідників. Напевно спочатку він був пещерним монастирем, тому що він древній, а всі древні монастирі були пещерними. Можливо монахи тому і поселились в Малій Угольці, що там є багато природніх пещер, більше 30 досліджених, і їм не потрібно було їх викопувати. І безлюдна місцевість, багата на природні ресурси, ідеально підходила для монастиря. Пещерним, по словам архімандрита Васілія Проніна був і Мукачівський монастир. Вище монастиря в лісі він знайшов пещери в яких жили монахи. Угольським монастирем зацікавились в свій час посли царя Івана Грозного. Угольський монастир став оплотом Православія після введення Ужгородської унії (1646 р). Звідси керували православними єпископи після того, як їх вигнали з Мукачівського монастиря. Це Іоанникій Зейкан, Іосиф Стойка, та останній православний єпископ Досіфей Феодорович. І не випадково в 20 ст. на цьому місці поселився і подвизався преподобний Іов Угольський. Він відчув душею святість цього міста, став «возродителем монашеського житія в древній обителі, на горах Угольських». (Акафист).

Я думаю, що цей монастир буде й надалі привертати до себе увагу дослідників. Ще багато він зберігає таємниць. Ще не осмислили ми його значення в боротьбі з унією, протестантизмом та католицизмом. Існування цього древнього монастиря з східним православним обрядом, та інших монастирів говорить про те, що подкарпатський русинський народ іздревле був народом віруючим, належав до східної православної церкви. Любив свою віру, раз наділяв церкви і монастирі такими великими маєтностями, був і є народом Божим.

Можу ще надати цікаві відомості по історії цього монастиря. Дякую.
  Відповісти із цитуванням
Старий 27.11.2013, 15:49   #98
Гость
 
Повідомлень: n/a
За замовчуванням Колоднянська церква

З якого століття Колоднянська церква?

Хочу зауважити, що Колоднянська церква була побудована не у 1470 р.
Дослідники пишуть, що ця церква була побудована у 1470 р. і перевезена з урочища «Одарів», або з «Одарівського скита» до села Колодне у другій половині ХVIII ст. Але це помилкові дані. Ця церква дійсно була побудована в урочищі «Одарів», але не у 1470 р. , і історія цієї церкви зовсім інша.
Згідно історичного документу «Списаніє обітелей Мараморошських…» на місці, під яким тепер розуміють урочище «Одарів» було засновано у 1693 р., о. Петром (Стойка), Кричевський монастир. О. Петро (Стойка) був пострижений у монахи в Угольському монастирі, і він приходився рідним братом Мараморошському єпископу Іосифу (Стойка). В «Списанії…» говориться, що спочатку монастир не мав храму, і тому молилися у «хижі». «Пак собі церков справили, 1702 (р.)».
Тому хочу сказати слідуюче: неправильно казати тільки, що церква стояла в урочищі «Одарів» тому, що церква була храмом Кричевського монастиря. Це був самостійний монастир, мав свою печатку, хоча і заснувався пострижеником Угольського монастиря, та й мав дуже тісні духовні зв’язки з цим монастирем. Тому церкву, що стоїть тепер в с. Колодне, правильніше б називати церквою Кричевського монастиря. У другій половині XVIII ст. коли австрійська та мадярська влада знищила православні монастирі в Марамороші, монастирська церква стояла пустою, і жителі с. Колодне перевезли її по воді в своє село, і вона їм стала служити приходською храмом. Храм перебудовувався і первоначальний вид його повністю змінений, «підігнаний» під європейське барокко.
Ну а з датою будівництва цього храму все ясно, - це, згідно «Списанія» - 1702 р.
Що ще важливо, що в цьому храмі плакали дві ікони Пресвятої Богородиці. Так записано в «Списанії». У історії Лучкая викладений один з протоколів:
«19 жовтня 1719 року було проведено слідство над тим, як у церкві руських монахів біля села Кричева в Марамороші був виявлений плач ікони Пречистої Діви Марії. Зміст цього дослідження, що було проведене під присягою такий:
Перший свідок – руський єпископ Дософей Угольський, 71-річний, під церковною і єпископською присягою посвідчив, що, коли вранці був викликаний, оглядаючи ікону Пречистої Діви Марії, що знаходилася з правого боку у цій церкві, побачив на правому боці її обличчя під правим оком чотири, під лівим три застиглі сльози та вологість на грудях від упалих сліз, що блищали, як чисте золото. На оцинкованій мисочці, що стояла внизу, він побачив одну пролиту сльозу, величиною за одну горошину, яка ще залишилась. Підпис: Владика Дософей, власною рукою…»

Також хочу відмітити ще одне. Йдуть спори щодо місця розміщення древнього Угольського монастиря, одні доказують, що він знаходився у верхній частині Малої Угольки, де знаходяться мощі преподобного Іова Угольського, інші – що там, де тепер стоїть діючий жіночий монастир с. Угля. Якщо аналізувати «Списаніє…», то можна дійти висновку, що правильна перша думка. Древній Угольський монастир знаходився у Малій Угольці. Це тому, що про Угольський монастир сказано, що він знаходиться на мілю від полонини. Якщо б він знаходився там, де тепер діючий Углянський жіночий монастир, то було б сказано, що Угольський монастир знаходився на мілю від Кричевського монастиря, тому що саме така приблизно відстань від теперішнього Углянського жіночого монастиря до місця, де колись стояв Кричевський монастир.
  Відповісти із цитуванням
Старий 12.08.2014, 22:33   #99
 
Реєстрація: 30.07.2014
Повідомлень: 9
За замовчуванням Синевирська Поляна

Світ побачила унікальна книга про історію найбільш високогірного села України
Кожне село має свою історію. Не є винятком найбільш високогірний населений пункт України – Синевирська Поляна, що на Закарпатській Міжгірщині. Вона розкинулась між стрімкими горами і густими смерековими лісами в долині річки Тереблі, а сусідство із Синевирським озером принесло їй широку славу не лише на Закарпатті, але й далеко за його межами. Тут, де краса природи перехоплює дух, де течуть чисті води гірських потічків, де збереглися самобутні народні традиції, вирує життя, що тягнеться корінням у минуле майже на 5 віків, відколи перші поселенці, у пошуках свободи і тиші, облюбували місцевість на околиці таємничого гірського озера. Саме з тих часів починається історія Синевирської Поляни, про яку досі у різних виданнях писалося доволі скупо. А от недавно у видавництві TIMPANI побачила світ фундаментальна праця під назвою «Синевирська Поляна. Історія і сучасність». Авторами книжки, що складається з двох сотень сторінок, є колишній багаторічний сільський голова села Михайло Бембило і військовик у минулому Микола Підберецький. Тривала пошукова праця цих людей з дослідження історії рідного села нарешті стала доступна широкому загалу. Відкривають книгу поетичні рядки письменника Івана Козака «Красний край Синевирсько-Полянський», які, наче пісня, лунають у серці читача, звеличуючи красу цього краю і доброту людей, що тут проживають. Втім, далі сторінки книги оповідають про далеко не легке життя горян, які зазнали важких випробувань, але зберегли свободолюбний дух, людяність і щирість.

Більш детально автори видання подають історичні події минулого Синевирської Поляни, що розгорталися впродовж ХХ століття. Звісно, за цей період збереглося чимало даних, та й свідки тих часів є ще серед нас. Особливо хвилююче описані часи Другої світової війни. Хоча бої на території села не проходили, попри всі прогнози угорських військових, проте місцевих жителів не обійшло це лихо: синполянці боролися проти фашизму у складі Червоної Армії та Чехословацького корпусу. Імена цих людей і навіть основні біографічні дані подано у книзі. Були серед синполянців і партизани, і розвідники. Найвідоміший з них Василь Якубович Яцько, який першим з гірського села ступив на стежку війни. Завдяки його розвідувальній роботі, Радянський Союз отримував цінну інформацію про будівництво військово-оборонної системи «Лінія Арпада», пересування угорських військ і бойової техніки до кордонів СРСР тощо. Діяльність цієї людини у часи війни була справді героїчною і мала численні напружені епізоди, варті уваги кінематографів.

Синполянці споконвіку були глибоко віруючими, тому ще у 30-х роках ХVІІ ст. тут споруджено першу церкву, яка згодом згоріла, а хрест з неї, згідно переказу, вітер переніс у інше місце, де у ХVІІІ ст. побудовано новий храм. Зараз у селі є чотири церкви, дві з яких у найбільшому присілку Слобода. Автори видання висвітлюють становлення цих релігійних громад, підкреслюючи той факт, що духовність досі продовжує бути невід’ємною цінністю синполянців у буденному житті. Тут немає жодного атеїста – усі християни.

Та попри все, головним ресурсом села були, є і будуть люди. Окремими розділами подано відомості про лісорубів, бокорашів, вівчарів. Детально описано розвиток освіти, подано список керівників села.

Про життя і працю відомих синполянців розповідаються зворушливі історії у розділі «Односельчани, якими пишаємось». Тут знаходимо привід і для сліз, і для радості, переймаємось переживаннями за страждання і пишаємось їх злетами. Життєві долі багатьох горян можуть стати прикладом для наслідування.

Зараз Синевирська Поляна – сучасне село, де активно розвивається туризм. З кожним роком ця галузь з новими більш потужними силами набирає обертів. Тут діють чотири великі туристичні бази і цілий ряд приватних садиб та колиб-ресторанів. Великий вплив на розвиток села має Національний природній парк «Синевир», в межах якого знаходиться Синевирська Поляна і у якому трудиться кілька десятків жителів села. Про цю природно-заповідну установу у книзі вміщено окремий розділ, який знайомить читачів з її діяльністю.

Звичайно, видання не стало би таким вдалим, якби не було насичене численними фотографіями, які надані архівом Закарпатського управління СБУ та жителями Синевирської Поляни з їх домашніх архівів. Всього понад 150 історичних та близько сотні сучасних фото ілюструють унікальну працю про гірське село.

Книга «Синевирська Поляна. Історія і сучасність» стане в нагоді не лише жителям цього населеного пункту, але й усім хто цікавиться минулим та прагне пізнати нові грані життя горян. Виданню важко надати статус місцевого значення, адже це праця з історії в контексті одного окремо взятогосела. Деякі епізоди можуть здаватися суб’єктивними, втім це привід для подальших досліджень вже молодої генерації істориків, хоча й Михайло Бембило та Микола Підберецький продовжують працювати, відшукуючи нові факти з історії рідного села.


Читать полностью: http://http://h.ua/story/363860/news_365089.html

Останній раз редагувалося Michail Bembilo, 12.08.2014 в 23:01
Michail Bembilo поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 04.09.2015, 19:29   #100
Гость
 
Повідомлень: n/a
За замовчуванням ХРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

(легенда, записано у Вульхуцях)
Прийшли Угольські пастирі – монахи в град величний Київ, що на річці Дніпрі. Побачили народ слов’янський і побачили ідолів древляних і каменних, і як народ покланявся їм.
І побачили києляне мужів сідобородих у чорних одежах і говорили їм: Ви мужі прийшли до нас і їсте хліб наш, а богам нашим не поклоняєтесь. І відповіли їм Угольські монахи: Ми Богу Живому Христу поклоняємся. І говорили мужі-язичники: Покажіть нам свого Бога Христа, щоб ми поклонились вашому Христу. І витяг із сумки кожаної Святе Євангеліє старець-монах і підняв вгору, щоб усі побачили.
Було небо ясне, тоді загриміли громи і блискавки із Небес, і попалили древляних ідолів, а каменних сокрушили в порох. І поклонились мужі-язичники із страхом великим Книзі Святій. І говорили мужі-язичники: Дайте нам Свого Бога Христа.
Побігли мужі Київські до князя Володимира і розказали князю що сталося, і вийшов князь Володимир, і не побачив ідолів на місці тому. І звернувся князь Володимир до монахів Угольських, говорив: Мужі в чорних одежах, хто ви і звідки прийшли? Монахи відповіли: Ми із країни Срібляної (Сербської), що в горах Карпатах, і віримо в Спасителя Господа Іісуса Христа – Бога Живого, як і твоя баба княгиня Ольга вірила в Христа. Каже тоді князь Володимир: Де мені іти, щоб і мій народ мав Христа? Іди, сказали старці Угольські, у Візантію в град Константинополь, в храм у Софію Святу, і знайдеш там Христа.
І послав князь послів у Константинополь, і вернулися посли назад в град Київ із процесією Великою, і несли диякони Хоругви Святі, за дияконами йшли Грецькі пастирі в одежах священних, і співали чудесно. Освятили пастирі Грецькі водою Свяченою град Київ і похрестили Грецькі і Угольські пастирі народ Київський. Був це 988 рік. І заклав князь Володимир фундамент під Церкву Величну – Святу Софію Київську.
  Відповісти із цитуванням
Старий 24.05.2016, 09:35   #101
Гость
 
Повідомлень: n/a
Lightbulb Туристическая карта Закарпатья

  Відповісти із цитуванням
Старий 17.06.2016, 18:03   #102
 
Аватар для new Гость
 
Реєстрація: 18.02.2014
Адреса: г. Трольск
Повідомлень: 332
Ви Подякували 8 раз(ів)
Вам Подякували 17 раз(ів)
Чоловік
За замовчуванням

Цитата:
Повідомлення від Transcarpathia
Туристическая карта Закарпатья

О, вижу кружочек №3 - я там был и в саду Карла Вагнера тоже.
new Гость поза форумом   Відповісти із цитуванням
Відповідь

Ключові слова (Теги)
історія, история


Тут присутні: 1 (користувачів: 0 , гостей: 1)
 
Опції теми
Опції перегляду

Ваші права в розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете відповідати
Ви не можете додавати вкладення
Ви не можете редагувати повідомлення

BB code is Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +2, Поточний час: 12:53.


bigmir)net TOP 100