Закарпатський Форум 'Уж Форум'
Українська Русский English
Фотоальбом Flash-Ігри
Новини Погода

Повернутися   Закарпатський Форум "Уж Форум" > Закарпаття > Історія й культура Закарпаття
Історія й культура Закарпаття Історія, культура, природа й інші невичерпні цінності Закарпаття

Відповідь
 
Опублікувати тему в ВКонтакте Опублікувати тему в Facebook Опублікувати тему в Mail.Ru Опублікувати тему в Живой Журнал Опублікувати тему в Twitter Опублікувати тему в FriendFeed Опублікувати тему в Google  Опції теми Опції перегляду
Старий 27.03.2011, 20:27   #91
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Етнічна структура населення (національність визначалася на підставі рідної мови та релігії)

За національністю в чотирьох комітатах краю на початку ХХ століття нараховувалося 405 994 закарпатських русинів-українців, 48,1 % від загальної кількості населення.
Угорців було 18 %, євреїв — 15 %, румун — 11 %, словаків — 4,5 %, німців — 3 %, решту становили інші національності.
При визначенні етнічного складу населення слід мати на увазі, що австро-угорські статистики здійснювали облік населення за розмовною мовою. Тому, як правило, багато українців, євреїв, словаків та німців зараховувались до угорців.
В етнічному відношенні українське населення Закарпаття межувало з чотирма націями: румунами, угорцями, словаками і поляками. На Закарпатті межа суцільної української етнічної території була одночасно українсько-румунською межею і проходила майже прямою лінією від Великого Бичкова до Севлюша (Виноградів). А вже звідси розпочиналась українсько-угорська етнічна межа, яка проходила хвилястою лінією в північно-західному напрямку.
Минаючи угорську компактну смугу біля Берегова, вона підходила до Мукачева, а потім українсько-угорська межа на південь від Ужгорода з’єднувалась з українсько-словацькою межею, яка починалась біля Ужгорода. Вона повертала різко на північ до словацького містечка Сніна (Земплінський комітат). У північно-західну частину Ужанського комітату вклинювався невеликий польський етнічний півострів.
Отже, багатовікове перебування Закарпаття під владою іноземних поневолючів сприяло появі значної кількості неукраїнського населення, особливо в містах та промислових центрах сільської місцевості деяких районів. Незважаючи на це, автохтонне населення (русини-українці) становило в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. основну частину населення краю.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.03.2011, 20:36   #92
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Закарпатські землі під час буржуазної революції в Австрії та Угорщині

Березневе повстання у Відні стало поштовхом до революційного та визвольного руху в усіх землях багатонаціональної імперії. 15 березня 1848 року відбулося народне повстання в Пешті. Через два дні було створено перший самостійний угорський уряд. Пештські події зустріли широкий відгук у містах і селах Закарпаття. 21 березня Ужгород у святковому вбранні відмічав проголошення волі.
2 травня 1848 року революційно настроєні маси звільнили з казематів Мукачівського замку політичних в’язнів, серед яких були поляки, українці, чехи, словаки, хорвати, німці та італійці. Жителі Мукачева тепло провели їх до міста, влаштували у своїх будинках.
Важливим актом угорської революції було знищення кріпацтва. Закон про общинні повинності від 18 березня 1848 року скасував панщину, десятину, внутрішні грошові платежі, а також поміщицький суд. Було скасовано церковну десятину. Поміщикам обіцяли компенсацію в розмірі двадцятикратної вартості загальної суми річних повинностей. Від панщини звільнялася лише урбаріальна (общинна) частина селянства, а решта й далі залишалася під феодальним гнітом. Селяни, які не належали до категорії урбаріальних (наймити, орендарі, поселенці), землею не наділялися, а повинні були, як і раніше, платити оброк. Це тривало до того часу, поки селяни не викупляли землю.
Селяни з радістю зустріли звістку про скасування кріпацтва. Але поміщики не хотіли поступатися своїми правами. Це призвело до масових селянських виступів. У 1848 році виступили селяни, які належали Мукачівському монастирю (Бобовище, Клячаново, Лавки). Вони відмовилися виконувати повинності, перестали давати десятину з урожаю винограду. Наймити перестали слухатися управляючого монастирським господарством.
У багатьох селах прокотилася хвиля непокори. В Закарпатті почалися репресії, які викликали нову хвилю виступів навесні та влітку 1849 року у верховинських селах. Повстанці, озброєні косами, вилами, дрючками, нападали на поміщицькі маєтки, попівські господарства та громили їх. Перелякані дворяни, попи, чиновники втікали із віддалених сіл у міста, переховувалися там, вимагали військових загонів. У багатьох селах повстанці повиганяли старост, призначених панами, брали керівництво селом у свої руки.
Навесні 1849 року селяни Верхнього Студеного, Келечина, Пилипця, Голятина, Торуня та інших сіл розправилися з панами та попами. Після того як солдати запалили Верхнє Студене, повстанці організовано вдарили з гір, і військо, не витримавши їх наступу, відступило з Верховини. Уніатський священик Устянович просив мукачівського єпіскопа вислати цілу армію, щоб придушити народний опір.
Полум’я Угорської буржуазної революції нагнало страх на правителів багатьох держав. Австрійського імператора підтримали папа римський, уряди Англії, Франції, російський імператор Микола І. У травні 1849 року на територію Угорщини вторглася стотисячна російська армія на чолі з генералом-фельдмаршалом Паскевичем, душителем народних повстань.
Революція в Угорщині була придушена в серпні 1849 року. Австрійський уряд жорстоко розправився з учасниками революції. Багато селянських ватажків було кинуто у тюрми, переслідувалися прогресивні діячі. Але відновити кріпацтво австрійський уряд не наважився. Буржуазна революція знищила кріпацтво і розчистила дорогу для розвитку капіталістичних відносин, піднесла на вищий щабель національно-визвольний рух.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.03.2011, 20:42   #93
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Аграрна політика угорського буржуазного уряду на Закарпатті та її наслідки

Після поразки революції 1848-1849 років настав новий період в історії Закарпаття, як і всієї Угорщини, — період розвитку капіталізму.
Скасування кріпосного права сприяло дальшому розвитку більш прогресивних, капіталістичних відносин. Власниками повних наділів стала мізерна меншість, а переважна більшість селян одержала половину, четвертину, навіть восьму частину наділу. Так, у 1851 році близько 70 % селян в Ужанському та 86 % в Угочанському комітатах мали менше половини дореформеного наділу землі. Поміщики використовували недостатню ясність у формулюванні закону в своїх інтересах. Після скасування кріпацтва поміщики Закарпаття одержали компенсацію в сумі 4,4 мільйона форинтів. Виплата компенсації проводилася за рахунок селян, які платили додатковий поземельний податок державі.
Селянський рух кінця 40-х — початку 50-их років змусив правителів імперії видати закон 2 березня 1853 року і цим остаточно визнати найголовніші соціально-економічні завоювання революції 1848-1849 років. У Закарпатті було проведено відмежування урбаріальних лісів та пасовиськ від поміщицьких (сегрегація) та введення в один масив орних земель селянських господарств (комасація).
Землевпорядкування проводилося так, що найкращі ділянки діставалися поміщикам, а селяни витіснялися на пагорби та неврожайні землі, втрачали багато угідь. Протягом другої половини ХІХ століття мали місце численні судові процеси, зв’язані з урегулюванням взаємовідносин між поміщиками та селянами.
У 1865 році чекали свого розв’язання 507 справ з цього питання. Наприкінці ХІХ століття урегулювання взаємовідносин між графом Шенборном та його колишніми кріпаками характеризують такі дані. Із 136 сіл Березького комітату, де було проведено землевпорядкування, ліс одержали 107 (133 ?), а пасовиська — 125 громад. Не одержали угідь жителі Жукова, Пістрялова, Кайданова та інших сіл. А водночас у селян було виявлено 27 131 кадастральний гольд «зайвих» земель, частина яких переходила у власність домінії Шенборна, інша — залишалася у селян. Їм давалася можливість викупити ці землі, сплативши за них близько 300 тисяч форинтів. За такі ж землі (33 506 кадастральних гольдів) селяни 15 сіл Марамороського комітату (Богдан, Кваси, Ясіня та інші) внесли в касу Мараморош-Сигетської казенної домінії понад 200 тисяч форинтів. Це були землі, що їх освоїли селяни ще до 1848 року, відбували за них панщину.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 27.03.2011, 20:47   #94
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Особливістю аграрних відносин у Закарпатті в пореформений період була наявність великого землеволодіння. В кінці ХІХ століття було 128 господарств (0,3 % їх загального числа) з площею понад 1000 кадастральних гольдів кожне. Великими поміщицькими господарствами були домінії графів Шенборнів, Телекі, Старої, баронів Перені, Лоняї.
Розвиток капіталізму в сільському господарстві Закарпаття проходив прусським шляхом, за якого кріпосницьке поміщицьке господарство поступово переростало в буржуазне. На селі продовжували існувати відносини, властиві перехідному періоду від феодалізму до капіталізму.
У другій половині ХІХ століття в сільському господарстві машини застосовувалися мало; тут нараховувалося лише 30 парових молотарок. Інша ж техніка була ручною та кінною. Відставала й система обробітку землі. В низинних районах переважало трипілля, а в гірських — двопілля. Урожаї були низькими. У сільському господарстві головну роль відігравало землеробство. Провідне місце в землеробстві посідали зернові культури (кукурудза, пшениця), а також картопля. Розвивалося промислове садівництво та виноградарство.
На кінець століття краще удобрюються землі, застосовуються машини. За переписом 1895 року, в хліборобстві було вже 114 збиральних машин, 289 сівалок, 205 культиваторів. Це сприяло поступовій заміні відробників вільнонайманою працею. Малопродуктивним було тваринництво краю.
Чимало прибутків одержували поміщики від промислового виробництва. Зростали торговельні зв’язки між Закарпаттям, Галичиною та Буковиною. Розвивалася й орендна система. Основна маса селян і далі терпіла від малоземелля та безземелля. Закарпаття залишалося внутрішньою колонією Угорщини. В сільському господарстві було зайнято понад 70 % населення. Тривало розорення та зубожіння основної маси селян. Землі бідняків переходили до рук лихварів. Наприкінці ХІХ століття держава збирала з населення 13 видів податку. Великим тягарем був і церковний податок. За несвоєчасну оплату податків та боргів у селян описувалися господарства. Тільки в 1899 році в чотирьох комітатах було продано з торгів 13 000 селянських господарств.
Чітко визначилася структура закарпатського села: 73 % бідняків, 17 % середняків, 10 % куркулів. Малоземельні та безземельні селяни працювали наймитами. У пошуках заробітків селянство виїжджало і за кордон.
Населення Закарпаття терпіло і від політичного безправ’я. За законом вони позбавлялися свободи слова, друку, зборів, демонстрацій. В селах мали право голосу тільки власники 10 та більше гольдів землі, які знали угорську мову. Через це обмеження у виборах не брала участі основна маса сільського населення.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 10.08.2012, 21:58   #95
Гость
 
Повідомлень: n/a
За замовчуванням Точне місцезнаходження Заневського монастиря

Древній Угольський монастир знаходився в Малій Угольці. Є багато документальних підтверджень цьому. Привожу вам одне з багатьох. Так, коли посольство царя Івана Грозного побувало в Заневському монастирі, то було вражене ще й слідуючим:

..."Да близко ж того монастыря есть камень велик, как дуга. И есть наперестрел, и подходы под него, как под городовые врата. Концем лежит на месте, а другим концем на другой стороне. Явится из него как человеческие титьки и всякого скота. А из них каплет как млеко, а емлют то млеко, и солют солию всякому скоту. Ино млека много воздоят, а ин которые титки каплет, ино том и скоту дают.

А на верху того камени лес растет: кедр, бук, тис, ивор, граг, и ино деревие. Да он того же камени, как мочно человеком каменем бросити, и ту есть близко пропасть сажен четырех, а поперек как погреб (ное устье). И в ту пропасть мечут великое древие и камение. Ино тамо долго время идет гремячи, покамест и слух человечь не имет. Да как час помолчав, опять выкинет вон, все изломает древие и камение."...

Текст поданий за книгою: Записки русских путешественников 16 - 17 вв - Москва: Сов. Россия, 1988 р. - С. 133-134.

Як бачимо, послів сильно вразив Карстовий міст. Цей всім відомий памятник неживої природи знаходиться в Малій Угольці. Місцева народна назва цього села - Монастирь. Посли сказали, що "камень велик" знаходиться близько біля монастиря. Якщо б Угольський монастир знаходився біля Занєвки, це було б не так й близько, і їм потрібно було б пройти ще 14-16 км щоб побачити Карстовий міст.

Є інші документальні географічні та археологічні докази того, що древній Угольський монастир знаходився в Малій Угольці. Путанина з ідентифікацією монастиря виникла в 20 ст. Інформацію можу надати.
  Відповісти із цитуванням
Старий 24.08.2012, 13:25   #96
 
Аватар для szantai
 
Реєстрація: 10.01.2009
Повідомлень: 2,151
Ви Подякували 32 раз(ів)
Вам Подякували 231 раз(ів)
Дівчина
Автор теми

Cуперечка щодо виникнення і місця знаходження цього монастиря триває і сьогодні. Будь ласка, додайте сюди інформацію з цього питання, яку маєте. Дякую.
szantai поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 05.09.2012, 22:15   #97
Гость
 
Повідомлень: n/a
За замовчуванням Точне місцезнаходження Угольського монастиря

Цитата:
Повідомлення від szantai
Cуперечка щодо виникнення і місця знаходження цього монастиря триває і сьогодні. Будь ласка, додайте сюди інформацію з цього питання, яку маєте. Дякую.


Древній Угольський монастир знаходився все ж таки в Малій Угольці. Звернімось до такого відомого історичного документа, як «Спісаніе обителей Мараморошских древле бывших» (1788р). Про Угольський монастир там говориться слідуюче:
«Обитель Уголска ипаче Занева, сія обителькогда ся почала знати немож… Повідают люде, иже разом з селом роздана єсть. Село місто под него дало обширноє под полонинами, майже на мілю землі отстоит и нині никто к тому не своится, но точію Монастырским называется, и есть Церков деревяна на Красной горі, той дерево доброе покрыття пак і обновленія жадает…»
Як бачимо, в цьому документі ясно описано де знаходився Угольський монастир. «Под полонинами, майже на мілю землі отстоит». Автор «Списанія» говорить, що монастир знаходиться під полониною Менчул на відстані однієї милі (1609 м). Ось і маємо точну вказівку місцезнаходження древнєго Угольського монастиря у 18 ст.

Далі автор «Списанія» записує: «Село місто под него дало обширноє… и нині никто к тому не своится, но точію Монастырским называется». Значить село подарувало, виділило під монастир «місто обширноє», велику земельну територію. Це територія теперішнього села Мала Уголька аж до полонини, і частина полонини Менчул. Тепер це заповідна зона.
«Нікто к тому не своится». З місцевих жителів там ніхто не жив і не оселявся. Село Мала Уголька розрослося в 20 ст. На початку 20 ст. по словам старожилів там було всього декілька поселенців. Село ж Угля було заселеним здавна.

«…но точію Монастырским называется». Ці землі й до тепер в народі називають «Монастирем», а жителів називають «монастирянами». Коло хтось з села Углі йде в Малу Угольку, то каже: «йду в Монастирь». Між селами Угля та Мала Уголька розташоване село Мираво. По словам жителів цього села, коли монахи повертались в монастир, або йшли кудись з монастиря, то кланялись до місцевих жителів зі словами: «Мир вам!». Звідси село й дістало назву Мираво. Древній Занєвський монастир завжди називався Угольським, тому що знаходився в Угольці. Якщо б він знаходився в с. Угля, то носив би назву – Углянський. Відносно полонини Менчул , хочу сказати слідуюче. Основна площа полонини належала селянам, на ній вони випасали худобу. Частина ж полонини, котра прилягала до монастирських земель, належала монастиреві. Називається вона й дотепер – Калугерське, тобто монашеське («калугер» в перекладі з гречеської мови – «добрий старець»). Там монахи випасали свою худобу.

Ще хочу зауважити щодо гроба єпископа Досіфея. В «Сисанії» говориться слідуюче: зберігається «Крестик із ланцюжком срібний от блаженной памяти епископа Досіфея, іж в той обителі погребен єсть». Значить, говорить архімандрит Васілій Пронін, гроб єпископа Досіфея знаходиться в Угольському монастирі, а не в якомусь іншому місці. І якщо доказується, що Угольський монастир знаходився в с. Мала Уголька, то і гроб єп. Досіфея теж знаходиться в цьому самому місці.
В «Списанії» описується монастирське майно, землі. Напевно тому, що його закривали Австрійські власті і все переходило у власність держави. Можливо цим і пояснюється така велика теперішня зацікавленість австрійців та швейцарців цими землями. Карпатські гори вони вважають своїми. В «шематизме руського иночествующего духовенства в Угрии на 1873 год» серед п’ятнадцятьох «упраздненных (закритих) Угро-Русских монастырей» називається і монастир «Заневський или Угольский в Мараморошском комитате».

Згадується в «Списанії» млин на один камінь. Це млин який знаходився вище мінерального джерела «Буркут». Місцеві жителі вказують місце де він знаходився. Діючий млин побудований селянами в 20 ст.

Аналізуючи записку послів царя Івана Грозного, «Списаніє» та інші документи, які збереглися, ми доходимо до висновків, що Угольський монастир знаходився під полониною Менчул в с. Мала Уголька, мав великі земельні володіння.

На мою думку, багато істориків не можуть визначити точне місцезнаходження монастиря, ще й тому, що мало обізнані з місцевістю та з архівними документами. Угольський монастир дуже цікавий, постійно привертав до себе увагу дослідників. Напевно спочатку він був пещерним монастирем, тому що він древній, а всі древні монастирі були пещерними. Можливо монахи тому і поселились в Малій Угольці, що там є багато природніх пещер, більше 30 досліджених, і їм не потрібно було їх викопувати. І безлюдна місцевість, багата на природні ресурси, ідеально підходила для монастиря. Пещерним, по словам архімандрита Васілія Проніна був і Мукачівський монастир. Вище монастиря в лісі він знайшов пещери в яких жили монахи. Угольським монастирем зацікавились в свій час посли царя Івана Грозного. Угольський монастир став оплотом Православія після введення Ужгородської унії (1646 р). Звідси керували православними єпископи після того, як їх вигнали з Мукачівського монастиря. Це Іоанникій Зейкан, Іосиф Стойка, та останній православний єпископ Досіфей Феодорович. І не випадково в 20 ст. на цьому місці поселився і подвизався преподобний Іов Угольський. Він відчув душею святість цього міста, став «возродителем монашеського житія в древній обителі, на горах Угольських». (Акафист).

Я думаю, що цей монастир буде й надалі привертати до себе увагу дослідників. Ще багато він зберігає таємниць. Ще не осмислили ми його значення в боротьбі з унією, протестантизмом та католицизмом. Існування цього древнього монастиря з східним православним обрядом, та інших монастирів говорить про те, що подкарпатський русинський народ іздревле був народом віруючим, належав до східної православної церкви. Любив свою віру, раз наділяв церкви і монастирі такими великими маєтностями, був і є народом Божим.

Можу ще надати цікаві відомості по історії цього монастиря. Дякую.
  Відповісти із цитуванням
Старий 27.11.2013, 15:49   #98
Гость
 
Повідомлень: n/a
За замовчуванням Колоднянська церква

З якого століття Колоднянська церква?

Хочу зауважити, що Колоднянська церква була побудована не у 1470 р.
Дослідники пишуть, що ця церква була побудована у 1470 р. і перевезена з урочища «Одарів», або з «Одарівського скита» до села Колодне у другій половині ХVIII ст. Але це помилкові дані. Ця церква дійсно була побудована в урочищі «Одарів», але не у 1470 р. , і історія цієї церкви зовсім інша.
Згідно історичного документу «Списаніє обітелей Мараморошських…» на місці, під яким тепер розуміють урочище «Одарів» було засновано у 1693 р., о. Петром (Стойка), Кричевський монастир. О. Петро (Стойка) був пострижений у монахи в Угольському монастирі, і він приходився рідним братом Мараморошському єпископу Іосифу (Стойка). В «Списанії…» говориться, що спочатку монастир не мав храму, і тому молилися у «хижі». «Пак собі церков справили, 1702 (р.)».
Тому хочу сказати слідуюче: неправильно казати тільки, що церква стояла в урочищі «Одарів» тому, що церква була храмом Кричевського монастиря. Це був самостійний монастир, мав свою печатку, хоча і заснувався пострижеником Угольського монастиря, та й мав дуже тісні духовні зв’язки з цим монастирем. Тому церкву, що стоїть тепер в с. Колодне, правильніше б називати церквою Кричевського монастиря. У другій половині XVIII ст. коли австрійська та мадярська влада знищила православні монастирі в Марамороші, монастирська церква стояла пустою, і жителі с. Колодне перевезли її по воді в своє село, і вона їм стала служити приходською храмом. Храм перебудовувався і первоначальний вид його повністю змінений, «підігнаний» під європейське барокко.
Ну а з датою будівництва цього храму все ясно, - це, згідно «Списанія» - 1702 р.
Що ще важливо, що в цьому храмі плакали дві ікони Пресвятої Богородиці. Так записано в «Списанії». У історії Лучкая викладений один з протоколів:
«19 жовтня 1719 року було проведено слідство над тим, як у церкві руських монахів біля села Кричева в Марамороші був виявлений плач ікони Пречистої Діви Марії. Зміст цього дослідження, що було проведене під присягою такий:
Перший свідок – руський єпископ Дософей Угольський, 71-річний, під церковною і єпископською присягою посвідчив, що, коли вранці був викликаний, оглядаючи ікону Пречистої Діви Марії, що знаходилася з правого боку у цій церкві, побачив на правому боці її обличчя під правим оком чотири, під лівим три застиглі сльози та вологість на грудях від упалих сліз, що блищали, як чисте золото. На оцинкованій мисочці, що стояла внизу, він побачив одну пролиту сльозу, величиною за одну горошину, яка ще залишилась. Підпис: Владика Дософей, власною рукою…»

Також хочу відмітити ще одне. Йдуть спори щодо місця розміщення древнього Угольського монастиря, одні доказують, що він знаходився у верхній частині Малої Угольки, де знаходяться мощі преподобного Іова Угольського, інші – що там, де тепер стоїть діючий жіночий монастир с. Угля. Якщо аналізувати «Списаніє…», то можна дійти висновку, що правильна перша думка. Древній Угольський монастир знаходився у Малій Угольці. Це тому, що про Угольський монастир сказано, що він знаходиться на мілю від полонини. Якщо б він знаходився там, де тепер діючий Углянський жіночий монастир, то було б сказано, що Угольський монастир знаходився на мілю від Кричевського монастиря, тому що саме така приблизно відстань від теперішнього Углянського жіночого монастиря до місця, де колись стояв Кричевський монастир.
  Відповісти із цитуванням
Старий 12.08.2014, 22:33   #99
 
Реєстрація: 30.07.2014
Повідомлень: 9
За замовчуванням Синевирська Поляна

Світ побачила унікальна книга про історію найбільш високогірного села України
Кожне село має свою історію. Не є винятком найбільш високогірний населений пункт України – Синевирська Поляна, що на Закарпатській Міжгірщині. Вона розкинулась між стрімкими горами і густими смерековими лісами в долині річки Тереблі, а сусідство із Синевирським озером принесло їй широку славу не лише на Закарпатті, але й далеко за його межами. Тут, де краса природи перехоплює дух, де течуть чисті води гірських потічків, де збереглися самобутні народні традиції, вирує життя, що тягнеться корінням у минуле майже на 5 віків, відколи перші поселенці, у пошуках свободи і тиші, облюбували місцевість на околиці таємничого гірського озера. Саме з тих часів починається історія Синевирської Поляни, про яку досі у різних виданнях писалося доволі скупо. А от недавно у видавництві TIMPANI побачила світ фундаментальна праця під назвою «Синевирська Поляна. Історія і сучасність». Авторами книжки, що складається з двох сотень сторінок, є колишній багаторічний сільський голова села Михайло Бембило і військовик у минулому Микола Підберецький. Тривала пошукова праця цих людей з дослідження історії рідного села нарешті стала доступна широкому загалу. Відкривають книгу поетичні рядки письменника Івана Козака «Красний край Синевирсько-Полянський», які, наче пісня, лунають у серці читача, звеличуючи красу цього краю і доброту людей, що тут проживають. Втім, далі сторінки книги оповідають про далеко не легке життя горян, які зазнали важких випробувань, але зберегли свободолюбний дух, людяність і щирість.

Більш детально автори видання подають історичні події минулого Синевирської Поляни, що розгорталися впродовж ХХ століття. Звісно, за цей період збереглося чимало даних, та й свідки тих часів є ще серед нас. Особливо хвилююче описані часи Другої світової війни. Хоча бої на території села не проходили, попри всі прогнози угорських військових, проте місцевих жителів не обійшло це лихо: синполянці боролися проти фашизму у складі Червоної Армії та Чехословацького корпусу. Імена цих людей і навіть основні біографічні дані подано у книзі. Були серед синполянців і партизани, і розвідники. Найвідоміший з них Василь Якубович Яцько, який першим з гірського села ступив на стежку війни. Завдяки його розвідувальній роботі, Радянський Союз отримував цінну інформацію про будівництво військово-оборонної системи «Лінія Арпада», пересування угорських військ і бойової техніки до кордонів СРСР тощо. Діяльність цієї людини у часи війни була справді героїчною і мала численні напружені епізоди, варті уваги кінематографів.

Синполянці споконвіку були глибоко віруючими, тому ще у 30-х роках ХVІІ ст. тут споруджено першу церкву, яка згодом згоріла, а хрест з неї, згідно переказу, вітер переніс у інше місце, де у ХVІІІ ст. побудовано новий храм. Зараз у селі є чотири церкви, дві з яких у найбільшому присілку Слобода. Автори видання висвітлюють становлення цих релігійних громад, підкреслюючи той факт, що духовність досі продовжує бути невід’ємною цінністю синполянців у буденному житті. Тут немає жодного атеїста – усі християни.

Та попри все, головним ресурсом села були, є і будуть люди. Окремими розділами подано відомості про лісорубів, бокорашів, вівчарів. Детально описано розвиток освіти, подано список керівників села.

Про життя і працю відомих синполянців розповідаються зворушливі історії у розділі «Односельчани, якими пишаємось». Тут знаходимо привід і для сліз, і для радості, переймаємось переживаннями за страждання і пишаємось їх злетами. Життєві долі багатьох горян можуть стати прикладом для наслідування.

Зараз Синевирська Поляна – сучасне село, де активно розвивається туризм. З кожним роком ця галузь з новими більш потужними силами набирає обертів. Тут діють чотири великі туристичні бази і цілий ряд приватних садиб та колиб-ресторанів. Великий вплив на розвиток села має Національний природній парк «Синевир», в межах якого знаходиться Синевирська Поляна і у якому трудиться кілька десятків жителів села. Про цю природно-заповідну установу у книзі вміщено окремий розділ, який знайомить читачів з її діяльністю.

Звичайно, видання не стало би таким вдалим, якби не було насичене численними фотографіями, які надані архівом Закарпатського управління СБУ та жителями Синевирської Поляни з їх домашніх архівів. Всього понад 150 історичних та близько сотні сучасних фото ілюструють унікальну працю про гірське село.

Книга «Синевирська Поляна. Історія і сучасність» стане в нагоді не лише жителям цього населеного пункту, але й усім хто цікавиться минулим та прагне пізнати нові грані життя горян. Виданню важко надати статус місцевого значення, адже це праця з історії в контексті одного окремо взятогосела. Деякі епізоди можуть здаватися суб’єктивними, втім це привід для подальших досліджень вже молодої генерації істориків, хоча й Михайло Бембило та Микола Підберецький продовжують працювати, відшукуючи нові факти з історії рідного села.


Читать полностью: http://http://h.ua/story/363860/news_365089.html

Останній раз редагувалося Michail Bembilo, 12.08.2014 в 23:01
Michail Bembilo поза форумом   Відповісти із цитуванням
Старий 04.09.2015, 19:29   #100
Гость
 
Повідомлень: n/a
За замовчуванням ХРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

(легенда, записано у Вульхуцях)
Прийшли Угольські пастирі – монахи в град величний Київ, що на річці Дніпрі. Побачили народ слов’янський і побачили ідолів древляних і каменних, і як народ покланявся їм.
І побачили києляне мужів сідобородих у чорних одежах і говорили їм: Ви мужі прийшли до нас і їсте хліб наш, а богам нашим не поклоняєтесь. І відповіли їм Угольські монахи: Ми Богу Живому Христу поклоняємся. І говорили мужі-язичники: Покажіть нам свого Бога Христа, щоб ми поклонились вашому Христу. І витяг із сумки кожаної Святе Євангеліє старець-монах і підняв вгору, щоб усі побачили.
Було небо ясне, тоді загриміли громи і блискавки із Небес, і попалили древляних ідолів, а каменних сокрушили в порох. І поклонились мужі-язичники із страхом великим Книзі Святій. І говорили мужі-язичники: Дайте нам Свого Бога Христа.
Побігли мужі Київські до князя Володимира і розказали князю що сталося, і вийшов князь Володимир, і не побачив ідолів на місці тому. І звернувся князь Володимир до монахів Угольських, говорив: Мужі в чорних одежах, хто ви і звідки прийшли? Монахи відповіли: Ми із країни Срібляної (Сербської), що в горах Карпатах, і віримо в Спасителя Господа Іісуса Христа – Бога Живого, як і твоя баба княгиня Ольга вірила в Христа. Каже тоді князь Володимир: Де мені іти, щоб і мій народ мав Христа? Іди, сказали старці Угольські, у Візантію в град Константинополь, в храм у Софію Святу, і знайдеш там Христа.
І послав князь послів у Константинополь, і вернулися посли назад в град Київ із процесією Великою, і несли диякони Хоругви Святі, за дияконами йшли Грецькі пастирі в одежах священних, і співали чудесно. Освятили пастирі Грецькі водою Свяченою град Київ і похрестили Грецькі і Угольські пастирі народ Київський. Був це 988 рік. І заклав князь Володимир фундамент під Церкву Величну – Святу Софію Київську.
  Відповісти із цитуванням
Відповідь

Ключові слова (Теги)
історія, история


Тут присутні: 1 (користувачів: 0 , гостей: 1)
 
Опції теми
Опції перегляду

Ваші права в розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете відповідати
Ви не можете додавати вкладення
Ви не можете редагувати повідомлення

BB code is Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +2, Поточний час: 18:28.


bigmir)net TOP 100