Показати повідомлення окремо

Сезон «Карпат» з букетом рекордів

16.11.2009, 14:02   Залишайте свої коментарі, реєстрація необов'язкова

При цьому встановили низку довічних, як потім з’ясувалося, рекордів в історії радянської першої ліги. Степан Юрчишин забив за сезон 42 м’ячі у 42 (!) матчах, “Карпати” забили найбільшу кількість голів - 89. А ще “зелено-білі” не втратили на своєму полі жодного очка…

Як пригадує один з кращих бомбардирів в історії команди, а нині спортивний директор ФК “Карпати” Степан Юрчишин, перед початком чемпіонату на тренерському містку команди відбулися значні зміни. Новим начальником команди було призначено відомого у минулому суддю всесоюзної категорії Михайла Кусеня. А головний тренер Іштван Секеч, який розпочинав свій шлях у великий футбол у львівському СКА, запропонував своїми новими помічниками своїх колишніх одноклубників-армійців Ярослава Дмитрасевича та Богдана Грещака. Граючим тренером також був Лев Броварський.

На старті чемпіонату “Карпатам” важко вдавалося набирати очки на виїзді, тож у першому колі львів’яни здобули лише дві виїзні перемоги – в Ашгабаті та Дніпропетровську. Рівень тодішньої першої ліги був не нижчим нинішньої української вищої. Напруги тривалому марафону, який тривав 46 турів, додавав і той факт, що вибувало з першої ліги одразу п’ять клубів. Тож і “Карпатам”, проти яких у другому колі налаштовувалися як проти лідера, на чужих полях діяти було непросто. Натомість вражаючою була переможна домашня серія “Карпат”, яка розпочалася 9 квітня і тривала дев’ять матчів - до 19 червня, а суперники львів’ян жодного разу не “розмочили” ворота карпатівців, які захищав Олексій Швойницький.

Після першого кола “Карпати” посідали друге місце у таблиці, поступаючись ярославському “Шиннику”. Серед матчів другої частини сезону запам’яталися розгромні перемоги над ашгабатським “Колхозчі” - 6:1 та дніпропетровським “Дніпром” - 6:2. А принциповою була перемога над сусідами по турнірній таблиці – краснодарською “Кубанню”.

“Карпати” завоювали путівку до вищої ліги за декілька турів до завершення, однак на фініші не дозволяли собі зменшення обертів. У заключних трьох турах здобули впевнені перемоги, обігравши вдома воронезький “Факел”, “Шинник” та в заключному турі здолавши у Вільнюсі “Жальгіріс” – 4:2. Для Степана Юрчишина це був фантастичний сезон – голи забивались чи не в кожній грі: 42 м’ячі - у 42 матчах, у тому числі два хет-трики та 13 дублів. А ще був один кубковий хет-трик у ворота душанбинського “Паміру”. Як згадує форвард “зелено-білих”, приємно було грати при такій середній лінії команди, у якій виділялися Лев Броварський, Андрій Баль, Юрій Дубровний, Ярослав Думанський.

Можливо, Юрчишин забив би ще більше, але чотири матчі пропустив через виклики до збірної СРСР. До лав збірної залучався також Олег Родін, і це було подією, адже тоді гравців з першої ліги фактично не запрошували. У союзній збірній на той час виступали такі легендарні футболісти, як Давид Кіпіані, Юрій Гаврилов, Хорен Оганесян, Рамаз Шенгелія, Ринат Дасаєв. А в “Карпатах” підібралась талановита молодь. Разом з Юрчишиним та Родіним пройшли школу молодіжної збірної Баль, Суслопаров, Думанський, який, до речі, у тому році став срібним призером чемпіонату світу в Японії. До юнацької збірної залучалися Іван Паламар та Володимир Дикий. У 1979 році Степан Юрчишин допоміг збірній України стати бронзовим призером VII Спартакіади народів СРСР, провівши два голи у ворота збірної Росії – 2:1.

Після Спартакіади Валерій Лобановський хотів бачити Степана Юрчишина у своїй команді, тож у кінці чемпіонату його “ховали” від київського “Динамо”. Тиждень “переховувався” у Львові, в районі Майорівки, потім форварда на місяць відправили в Піцунду і, нарешті, на два тижні – в Ужгород. У наш час це, мабуть, виглядає кумедно, а тоді біля квартири Юрчишина можна було зустріти міліцейський патруль. А на фініші сезону-79 до щорічного списку “33 кращі футболісти СРСР” увійшли і двоє представників “Карпат” - Юрчишин та Родін.

У кінці року “Карпати” з нагоди повернення до вищої ліги вшанували у переповненому вболівальниками Палаці культури імені Гагаріна...


Источник: Високий Замок