Показати повідомлення окремо

Ужгородські листоноші щодня долають понад 20 км

31.07.2009, 08:51   Залишайте свої коментарі, реєстрація необов'язкова

1980 року в газетах з'явилося курйозне повідомлення: всі рекорди повільної доставки кореспонденції побив лист від солдата, який прийшов у шведське місто Маерста майже через три століття після його відправлення.

Важко уявити собі стан того листоноші, котрий доставив цей історичний допис уже давно не існуючому адресату. Ужгородські поштарки з такими проблемами не стикаються, але життя їхнє інколи буває сповнене не менш хвилюючих подій.

Буденне життя міської пошти

Сьогоднішній Ужгородський поштамт - це 14 міських відділень поштового зв'язку. Кореспонденцію розносять близько 130 листонош, більшість з яких - літні жінки. Молодь не дуже прагне йти на цю роботу, бідкаються на поштамті. Дівчата вважають цю професію непрестижною, а про хлопців й узагалі говорити не варто: часи, коли пошту розносили чоловіки з величезними сумками, минулися, і, здається, назавжди. (Свідченням того, що колись ця справа вважалася суто чоловічою і навіть героїчною, є єдиний в Україні пам'ятник листоноші Федору Фекете на Перечинщині). Тепер такі ж торби щодня тягнуть жінки, долаючи десятки кілометрів.

Марія Казмирчук, Марина Пікуль, Віра Поліковська та Ганна Янковська із "товстою сумкою на ремені" ходять ужгородськими вулицями вже понад 35 років. Вони добре знають місто, його мешканців. Марія Казмирчук, скажімо, починала ще в 17-річному віці, маючи 42 карбованці зарплати. Каже, що кореспонденції тоді було значно більше, всю і не потягнула б. Допомагали так звані опорні пункти - великі ящики, розташовані в місцях найбільшого скупчення будинків, куди завозилася основна маса листів та газет. Писали в ті часи набагато більше, ніж тепер. У святкові дні, розповіла завідуюча 18-го відділення зв'язку Ужгорода Марта Машкара, доходило до тисячі листів, листівок із привітаннями. Сьогодні ж ледве набереться сотня. Такий парадокс: двадцять років тому важко було знайти гарну яскраву листівку, за ними ганялися, аби надіслати рідним чи знайомим привітання. Зараз цього добра достатньо - на всі смаки й уподобання. Навіть писати не треба, все за тебе придумали і написали. А купують цю красу одиниці.

Хоча, кажуть працівники пошти, потік листів порівняно, скажімо, з 30-ми роками, збільшився. Але не через те, що ми повернулися до старого способу спілкування. Просто побільшало офіційної кореспонденції. Листуються між собою підприємства, банки, обмінюються директивами чиновники. Приватні листи становлять лише 7-8% від загальної кількості кореспонденції.

Час минає, проблеми залишаються

І преси передплачують сьогодні мало. А ще років 20 тому лише "Закарпатської правди" листоноші того ж 18-го поштового відділення розносили по оселях ужгородців понад 500 примірників. Аби принести кореспонденцію в кожен дім, поштаркам доводилося інколи долати чималі перешкоди. Марія Казмирчук дотепер пам'ятає, як ходила пішки через ліс у районі Червениці, аби віднести пошту на вулицю Виноградську. Боялася, але йшла. І так щодня. Загалом же в листонош дві головні проблеми: собаки й відсутність поштових скриньок. Стосовно перших, то провина за покусаних та наляканих жінок цілком лягає на безвідповідальних господарів, котрих за недбалість штрафують. Що ж до поштових скриньок, то тут справа дещо складніша. Виконуюча обов'язки начальника Ужгородського поштамту Оксана Павлюк розповіла, що на балансі поштамту нараховується 44 поштові скриньки, які утримуються в порядку, решта ж (а це близько 25 тисяч) перебувають у відомстві жеків. Понад 50 відсотків їх непридатні для користування.

Певний час точаться розмови щодо пошиття для працівників поштамту форменого одягу. Деякі психологи пов'язують престижність професії в тому числі із тим, аби вирізнятися, так би мовити, в натовпі хоча б оригінальним вбранням. На жаль, ідея однаково вдягти ужгородських поштарів, як це роблять муніципалітети на Заході, так і залишилася на рівні "прожекту". Причина відома - нестача коштів. Ще один важливий аспект життя поштових працівників - їхній соціальний захист. Уже декілька років Ужгородський поштамт очолює соціаліст Василь КОВАЛЬ, котрий приділяє значну увагу питанням покращення умов праці листонош, попри всі негаразди та фінансові проблеми. Зросла заробітна плата поштарок: сьогодні середня по місту для листонош 1 класу становить 923 гривні. До того ж, керівництво поштамту намагається щомісяця вишукувати можливості для того, аби люди додатково мали премії. Листоноші також забезпечуються спецодягом та спецвзуттям. Болючою проблемою 18-го поштового відділення були не дуже зручні умови праці в приміщенні. Нещодавно, за наказом директора, в усіх кімнатах відділення проведено ремонт, настелено лінолеум, замінено меблі. На часі облаштування приміщень кондиціонерами.

Однією з найприємніших згадок ветеранів зв'язку міста про минулі роки є функціонування їдальні при головпоштамті. Можна було поїсти, а хто хотів, отримував на обідній талончик молоко. "За шкідливість праці", - жартують жінки. Проте це виглядає зовсім не смішно, адже за небезпечністю робота листонош посідає далеко не останнє місце. Хоча коли бачиш, як бадьоро вішають на плечі величезні "тайстри" з кореспонденцією і вирушають у путь Марія Казмирчук та її подруги, цього і не скажеш.

Людмила ОРТУТАЙ
м. Ужгород Закарпатської області


Источник: UA-REPORTER.COM