PDA

Перегляд повної версії : До запиту: щаслива нація


News
26.12.2009, 20:27
Щоб бути щасливим, достатньо лише прагнути цього. Та без власного внутрішнього бажання та усвідомлення того, що тільки твоє особисте Я може дати добі установку щастя, ніц не буде.

Сьогодні ми, українці змучилися від власної ліні, і намагаємося довести, що щастя не існує. Принаймні, в Україні. Насправді, нам просто лінь зробити себе щасливими. Ми хочемо перекласти цю місію на інші світлі та темні голови, а заодно і відповідальність за невиконання нездійсненого.

В нас люблять говорити про рибу, що загниває з голови, але її чистять все одно з хвоста. А який сенс для риби? Вона ж все одно гине!

І щоб суспільство не гинуло, як зіпсована риба, треба усвідомити одне. Що все залежить тільки від нас. Не треба кривитися. Ви просили рецепти кращого життя та виходу країни з кризи? Вихід лише один. Це особисте самовдосконалення.

Я знаю, нам легше говорити про те, що хтось інший поганий, нечесний та злий. Хтось, тільки не ми. Хтось інший грає не за правилами та обманює і себе і людей - тільки не ми. Хтось інший мріє про владу, багатство та безкарність. Тільки не ми.

А хто тоді МИ?

Ми - розучилися працювати і перетворилися на заробітчан.

Ми - повчаємо інших як вони мають робити, а самі дратуємося, коли непрофесіонали починають нас вчити робити нашу роботу.

Ми - ненавидимо всіх, хто дібрався вищих аніж ми щаблів, та зневажаємо тих, хто понад усе прагне посісти хоча б нашого нагрітого місця.

Ми - переходимо дорогу в непризначених місцях та суємо середній палець роздратованому водію прямо в очі.

Ми - їздимо тротуарами та криємо матами замріяних перехожих, що встигають потрапити під наші автівки.

Ми - жаліємося на бездіяльність правоохоронних органів коли нам треба, а самі навіть не викликаємо міліції, коли чуємо за вікном крики допомоги.

Ми - поливаємо брудом наших політиків, і першими стаємо в черзі за їх парасольками, ручками та календарями.

Ми - обурюємося на статті в Неті, строчимо гнівні відповіді тупим та нічого нерозуміючим авторам, а самі не відриваємо свого заду від компа, щоб зробити хоч щось реальне.

Ми - нація безробітних, що одягається краще за будь-яких сусідів з цивілізованих країн.

Ми - викидаємо сміття під ноги, або ж просто не попадаємо у смітники.

Ми - розказуємо нашим дітям казки, і забуваємо сказати, що в житті так не буває. Що в житті немає добрих чи поганих людей. Просто інколи ми всі робимо помилки.

Ми - думаємо, що можемо навчитися на чужих помилках, і починаємо розуміти, що тільки наступивши на власні граблі, до нас приходить справжнє усвідомлення.

Ми - волаємо до Бога за допомогою, і навіть не намагаємося почути його відповіді. Ми прикриваємося церковними догмами як щитами, і просто розучилися відчувати Його в серці.

Ми - перестали давати милостиню, бо вважаємо, що не слід годувати цих наркоманів та алкоголіків, і не усвідомлюємо того, що ці наркомани та бомжі відповідатимуть за свої гріхи особисто. Як і ми за те, що нас просили, а ми не дали. Хоча б копійку.

Ми - мовчимо, коли чуємо хамство, і при першій же ліпшій нагоді самі зриваємося на ближніх.

Ми - це ми справжні. І нам не варто себе обманювати і тішити думками про те, що десь там їхня держава, десь там їхня корупція, а десь тут прості чесні люди. Ми одне ціле. Голова і хвіст. Ну, і все, що там посередині.

І щоб вижити нам всім і не попасти під ніж (тупий чи гострий тут вже немає різниці) кухаря всесвітньої кризи треба починати з себе.

Адже в організмі кожної людини є ракові клітини. Це такі клітини, які працюють тільки на себе, а не на організм. Коли їх стає забагато - людина помирає. Так діє рак.

Так і суспільство. Коли люди перестають виконувати функцію громадян, а думають тільки про себе - держава гине. Це вже державна онкологія.

Бо ми всі частка великого організму. У кожного своя функція, яку ми маємо виконувати. Працювати. На різних роботах і посадах. Але працювати. Ми всі важливі. Та гірше те, що нині ракові клітини нашої української держави надто активізувалися - навколо одні дурні!

Всі ідіоти! Всі козли! Всі убивці, ну і так далі.... І такі "центри всесвіту" є і серед політиків і серед простих людей.

Бо ми всі зроблені з однаковими функціями. Ми всі формуємо свій світогляд самостійно та визначаємо мету існування. Ми самі вирішуємо - хочемо щось змінити в своєму житті чи ні.

Для тих, хто звинувачує мене у пустослів'ї, у тому що не даю якихось рецептів хочу запропонувати таку собі систему самовдосконалення, яку я називаю

Метод унітазу

Кожній людині протягом життя доводиться стикатися із тим, що в неї чужі та рідні люди інколи намагаються влити різного роду лайно (різні скарги, плітки, звинувачення тощо).

Одразу ж скажу, що ми це теж робимо доволі таки регулярно, тому зрозуміло, що процес цей масовий. Тобто нам всі інколи доводиться відпрацьовувати так званим туалетом. І ось тут виникають три різні види цієї установи та типажу.

Дерев'яний сільський туалет

ОПИС: Це такий будиночок, склепаний з дощечок, під яким виривають велику яму, в яку і збираються результати діяльності людського організму та його співпраці із харчовою промисловістю.

Цей типаж за потребою використовують усі. Він існує до того часу, поки не набереться вторинної продукції до самого верху та не завалиться від лайна, що його поглинуло. Ви бачили таких людей. Вони дратують своєю непотрібною жертовністю.

Вони мовчки носять в собі чужі викиди, консервують їх в собі допоки не вмирають від інсультів та інфарктів. Вони згорають від чужих несправедливостей, що переповнюють їх та відсутності бажання звільнитися від них.

Міська громадська вбиральня

ОПИС: Мурована споруда, в якій закладено принципи каналізації та цивілізації. Зазвичай у таких закладах стіни розмальовані аматорською порно-агітацією, а сама каналізація забита вторинною продукцією.

Нам всім доводилося бачити такі громадські туалети, в яких на стінах та біля самого місця спорожнення лайна набагато більше, ніж у надрах каналізації. Там дуже рідко прибирають, але це не впливає на ауру даного типажу.

Таких людей дуже багато. Вони розкидають навколо себе тонами отриманий ними бруд, обов'язково додаючи власні ресурси, збережені протягом попередніх контактів.

З такими людьми неприємно спілкуватися, бо вони плюються слиною та ненавидять усіх, хто навіть просто умудрився пройти поруч. Вони живуть у лайні і пишаються тим, що не дають собі накласти в душу.

Домашній унітаз

ОПИС: Це диво цивілізації є у кожному цивілізованому будинку. Біленький, чистенький друг, улюбленець та помічник усамітнення в урбаністичному суспільстві.

Це оптимальний варіант, коли не дозволяти лайну псувати собі життя. Наклали - змили. І все. Ніяких консервацій, ніякого бруду.

Адже ми не варті того, щоб носити в собі лайно. Ви хочете сказати, що ми не варті його й отримувати? Мабуть. Ось тільки життя так складається, що без душевних випорожнень сьогодні людині важко прожити. Тому і доводиться нам рятувати ближніх. Але не варто перетворювати себе на стаціонарні вбиральні.

Сьогодні в Україні дуже багато людей другого типажу. Вони як ракові клітини перестали усвідомлювати власну роль і піднесли себе до рівня вищих істот.

Але ж ми не всі такі! Ми ще здатні усвідомити де справжня небезпека, а де понти чи викиди цивілізації, що гниє.

Відкиньте хоч на хвильку власну гордість та пихатість і подивіться навколо. Ми - скрізь. Скрізь наші вчинки, наш світогляд, наші мрії. Ми - частина суспільства та Всесвіту. Лише частина. Ми - не царі природи, не Боги і навіть не Месії.

Ми - українці. Щаслива нація. Бо ще не вмерли.

Бо ще живемо. Думаємо. Діємо. Та Обираємо куди іти. З ким. І для чого.

Наталка Пастухова

Источник: Українська правда (http://www.pravda.com.ua)